На рахманський (брахманський) великдень

Рахмани (брахмани) — найвища категорія індійських жерців, посередників між землею і небом. Вони вчили не боятися смерті, адже разом із нею для людини відкриваються нові радощі: зустріч із богами і предками, переселення душі в нове тіло. Відомості про рахманів є в літописі «Повість минулих літ».

Рахманський (брахманський) великдень — стародавнє українське свято на четвертому тижні по Великодню. Був поширений звичай на Великдень кидати в річку шкаралупи крашанок. За повір’ям, через чотири тижні вони припливали до рахманів, і тоді ті знали, що Бог воскрес, і святкували свій великдень: нічого не робили, тільки доглядали худобу. В Україні існувало багато звичаїв, пов’язаних із цим днем. Наприклад, на Херсонщині на великодній стіл ставили мисочку із пророщеною яриною, у неї клали стільки крашанок, скільки в сім’ї було померлих. Також люди виходили за село, щоб вбити гадюк, вірячи, що за кожного гада Бог прощає сорок гріхів.

Нині від цього свята залишилася тільки назва-фразеологізм, що означає «ніколи».

На сон грядущий

У мову цей фразеологізм прийшов із молитовників, із розділу «Молитви на сон грядущий», тобто ті, які читаються перед сном.

На сон грядущий — значить перед тим, як лягти спати, заснути; на ніч.

На ясні зорі, на тихі води

Поетичний вислів походить із народних невільницьких пісень. У XIII—XVII ст. українські землі потерпали від нападів турків і татар, які грабували населення, а людей брали в полон і гнали до Криму, де продавали в рабство на невільницьких ринках.

Південь Криму, Туреччина і більшість азійських країн, куди потрапляли бранці з України, — місцевості переважно гірські, зі швидкоплинними, на відміну від наших рівнинних, гомінкими ріками. Туреччина лежить значно південніше України, тому світанки та вечірні зорі там коротші, після дня швидко настає ніч.

Полонені сумували за рідним краєм і свою тугу та прагнення повернутися додому виливали в піснях і думах.

Фраза «на ясні зорі, на тихі води» означає в Україну, в рідні краї.

На ять

Ять — літера церковнослов’янської абетки, якою користувалися в Україні для письма аж до початку ХХ ст. Цією буквою позначали звук [і], але писали її не в усіх словах із цим звуком. Слова з ятями потрібно було заучувати, і того, хто знав їх, вважали великим грамотієм.

Знати на ять — означає знати дуже добре.

Накрити мокрим рядном

Фразеологізм походить із вільного словосполучення. З давніх часів українцям була властива відраза до нечесних людей, злочинців, дармоїдів, що жили за рахунок чужої праці. Злодія, спійманого на гарячому, інколи карали на місці. Накинувши мокре рядно, щоб він заплутався і не бачив, хто чинить розправу і куди тікати, його гуртом били. Цей спосіб покарання давно відійшов у минуле, а фразеологізм «накрити мокрим рядном» тепер означає вилаяти кого-небудь, напасти зненацька.

Народитися в сорочці

Звичайно, народитися в сорочці у прямому значенні неможливо. Та інколи діти народжуються, огорнені навколоплідною плівкою. Її в народі й називають «сорочкою», яку дає Бог. У багатьох мовах є подібні вислови. Чехи кажуть: «народитися в кошульці (сорочці)», а поляки — «народитися в чепку (чепчику)». Люди вірили, що це добрий знак, і Бог оберігатиме таку людину впродовж усього життя.

«Народився в сорочці» кажуть про тих, кому пощастило уникнути загибелі чи великої біди, кому таланить у житті.

Народитися під щасливою зіркою

Астрологи стверджують, що доля людини залежить від того, під якою зіркою вона народилася. Складаючи гороскопи (особливі таблиці розташування зірок на небі), вони передбачають події в житті окремих людей і всього світу. Одні зірки астрологи називають «щасливими», інші — «нещасливими».

Вислів «народитися під щасливою зіркою» означає бути успішним у житті, не знати горя.

Нашого полку прибуло

Колись слово «полк» мало не тільки військовий зміст, а й мирний. Означало воно «рід», «народ» або «натовп». Мирним став і фразеологізм. У народній грі-пісні «А ми просо сіяли», яка з’явилася ще в дохристиянські часи, хлопці й дівчата ставали в два ряди (полки) і співали: «А нашого полку прибуде, прибуде». Отже, вислів «нашого полку прибуло» означає, що група однодумців збільшилася.

Не від світу цього

Вислів має євангельське походження. Слова «Царство Моє не від світу цього» належать Ісусу Христу і означають, що його володарювання встановлене не законами людського світу, а Богом.

Згодом вираз «не від світу цього» набув дещо іншого значення. Так кажуть про людей замріяних, блаженних, що цураються реальності, захоплюються духовним, часто нехтують матеріальним.

Недремне око

З давньоукраїнської мови слово «недремний» — значить той, хто не спить, не дрімає. Цей давній вираз використали деякі письменники у своїх творах у трохи зміненому значенні, наприклад: пильний наглядач. Вираз «недремне око» вживали ще в сиву давнину в церковній літературі. Стара ікона із зображенням дитяти Христа з розплющеними очима, що лежить на ложі, називається «Недремне око».

Синонімом є «всевидяче око» — той, хто здатен усе помічати, бачити, про все швидко дізнатись. Так називали Бога. «Недремне око» — це постійний наглядач, пильний спостерігач.

Не лишити каменя на камені

Це фраза з Євангелія. Ісус Христос, оглядаючи Єрусалим, сказав своїм учням: «Надійдуть такі дні, коли з того, що бачите ви, не зостанеться і каменя на камені, який зруйнується».

Протягом століть фразеологізм «не лишити каменя на камені» набув узагальненого значення: повністю знищити все, зруйнувати дощенту, дотла.

Не один пуд солі з’їсти

Люди завжди з повагою ставилися не тільки до хліба, а й до солі, адже без неї жодна страва не буде смачною. Сіль стала мірилом дружби, знайомства. «Я з ним не один пуд солі з’їв», — кажуть про людину, з якою прожили тривалий час і добре її вивчили.

Пуд — давня міра ваги, що дорівнює 16,4 кг. Лікарі стверджують, що одній людині на рік потрібно п’ять кілограмів солі. Тож удвох пуд солі можна спожити десь за півтора року. Але ж у фразеологізмі йдеться не про один пуд солі. А це значить, щоб пізнати людину, потрібно з нею прожити чимало часу, зазнати різних випробувань й добре вивчити. Тоді можна сказати — не один пуд солі з’їли вдвох.

Неопалима купина

Фразеологізм походить із Біблії. У Старому Завіті розповідається про першу зустріч пророка Мойсея з Богом. Одного разу Мойсей зайшов з отарою далеко від дому і був біля гори Хорив. Там він побачив охоплений полум’ям терновий кущ, який не згорав. Мойсей вирішив підійти ближче і подивитися, що за дивина така. Аж раптом почув могутній голос: «Мойсею! Мойсею! Не підходь сюди; зніми взуття з ніг твоїх, бо місце, на якому ти стоїш, — свята земля. Я Бог Авраама, Ісаака та Якова». Бог явив Мойсеєві чудо.

Насправді існує така рослина, яка горить і не згорає. Вона вкрита безліччю золотистих волосків, які виділяють легкозаймисту ефірну олію. У спекотні дні леткий ефір самозаймається від сонячних променів, починає горіти, але самій рослині це анітрохи не шкодить — вона лишається цілою. Тому й назвали її в народі неопалимою купиною. Вона є символом Божої Матері, яку не опалив вогонь Божества Сина Божого.

Вираз «неопалима купина» вживають як образне визначення незламності, цілості.

Нести свій хрест

Початком своїм вислів сягає вглиб віків. За давніми жорстокими звичаями, людина, засуджена на смерть, несла свій хрест до місця страти, де її розтинали. Так Ісус Христос пройшов дорогою страждань до Голгофи з хрестом на плечах, бо його доля була визначена Богом наперед.

У переносному значенні «нести свій хрест» — означає терпіти тяжку долю, великі страждання, обстоюючи справедливість чи певну ідею.