У чужий монастир зі своїм уставом не сунься

Колись розпорядок монастирського життя визначався уставами. Кожна обитель мала власний устав, деякі навіть судовий, за яким самостійно судили своїх людей за їхні гріхи.

Переносне значення виразу «у чужий монастир зі своїм уставом не сунься»: потрібно виконувати встановлені правила, звичаї в суспільстві, чужому домі, а не встановлювати власні.

Хід конем

Фразеологізм походить із мови шахістів. Усі шахові фігури пересувають на дошці тільки прямо, і лише кінь ходить ламаною у формі літери «Г». Тому його удари часто бувають неочікуваними для суперника.

Ця особливість породила переносне значення вислову «хід конем»: хитро задуманий удар, маневр у будь-якій боротьбі.

Ходити козирем

У вислові йдеться не про картярську гру, а про ходу. Можна ходити королем, павичем, індиком, а можна козирем. Ще в Київській Русі бояри, на відміну від простолюду, пришивали до коміра святкового каптана ще один комір, гаптований сріблом, золотом і діамантами, який називали козирем. Козир поважно стримів, надаючи поставі боярина гордовитості.

Отже, ходити козирем — триматися зверхньо, гордовито, пихато, а козиряти — хвастатись чим-небудь, користуватись перевагою.

Хома невірний

У Євангелії розповідається, як апостол Хома, коли йому розповіли про воскресіння розіп’ятого Ісуса, заявив: «Якщо я не побачу на руках Його ран від цвяхів і не доторкнуся рукою до ран Його… не повірю». Тоді з’явився Христос і дорікнув йому, назвавши невірним.

Тому Хома невірний — людина, яку важко примусити повірити комусь або у щось.

Хоч кілок на голові теши

В українській міфології кілок був здебільшого оберегом. У магії та обрядах використовували кілки, витесані з дерева, яке саме по собі було оберегом, найчастіше осики, бузини або колючих порід, особливо з терну. Кілок оберігав людину від нечистої сили. Ним «заколювали» хвороби. Наприклад, у народній медицині існує звичай забивати кілочком у дерево нігті й волосся дитини, яка хворіє на епілепсію, надіючись, що дитина «переросте» хворобу.

Фразеологізм «хоч кілок на голові теши» вживають для характеристики нерозумної, впертої, настирливої людини. Імовірно, такі якості давні слов’яни вважали проявом хвороби.

Циклопічна споруда

Циклоп (круглоокий) — персонаж давньогрецьких міфів — бридкий одноокий велетень-людожер. У поемі Гомера «Одіссея» герої-мандрівники потрапляють до печери циклопа Поліфема і тільки завдяки хитрощам Одіссея рятуються від неминучої загибелі. Греки вважали, що величезні будови, складені з кам’яних брил, від яких залишалися самі руїни, — справа рук циклопів.

Вираз «циклопічна споруда» вживають тоді, коли говорять про величезну будівлю.

Цур йому

Цуром називали давнє слов’янське божество, яке охороняло земельні межі. Часто на межах забивали дерев’яні стовпчики, на яких був зображений Цур. Ці місця слов’яни вважали священними. Тоді й з’явилося слово «цуратися» — обходити священне місце.

Вислів «цур йому» виражав побажання кари Цура за поганий вчинок: «Цур йому і віддячить». У сучасній мові цей фразеологізм означає незадоволення чимось, несхвалення, бажання позбутися когось.

Чарівна паличка

У слов’янській міфології існує легенда про чарівну палицю, яку знахарі передавали із роду в рід. Її здобували так: коли знахареві випадала нагода побачити, що гадюка їсть жабу, то він відламував однорічний паросток будь-якого дерева і ним розбороняв їх, намагаючись не зачепити ні тієї, ні іншої. Відтоді палиця ставала чарівною. Нею знахар міг розганяти градові хмари, якими, за народним віруванням, правлять відьми й відьмаки, разом з освяченим сім разів (протягом семи літ) на Великдень ножем. Його він устромляв у землю і починав читати молитви. Потім брав ножа і разом з палицею у правиці повертав у той бік, куди хотів направити градову хмару, промовляючи відповідні слова. Згодом образ чарівної палички з’явився у багатьох казках, де її функції значно розширились. За її допомогою казкові герої могли здобувати все, чого хотіли.

У переносному значенні фразеологізм «як чарівна паличка» означає зробити щось дуже легко, просто, швидко.

Чорна книга

За народними віруваннями, загадкова Чорна книга зберігалася на дні моря, під палаючим каменем-алтарем. Одного разу, ще в незапам’ятні часи, злий чорнокнижник, ув’язнений у Мідній країні, отримав заповіт від старої відьми знайти книжку. Коли була зруйнована Мідна країна, чорнокнижник, звільнившись від ув’язнення, спустився на дно моря і дістав Чорну книгу. Відтоді вона й гуляє по білому світу. За іншим давнім переказом, Чорна книга існувала з початку світу і була збережена після потопу, але її знищив небесний вогонь. У народі вважали, що чорнокнижники навчаються від чортів, а тому все своє життя залежні від них. Уклавши з бісами угоду, вони отримують від них Чорну книгу, списану замовляннями й чарами. Помираючи, чорнокнижник зобов’язаний передати її наступникові.

Нині вислів «чорна книга» частіше вживають у складі фразеологізму «записати в чорну книгу»: запам’ятати, зафіксувати (записати) погані вчинки, дії, висловлювання певної людини. Виник синонімічний вираз «чорний список» — перелік осіб чи організацій, які часто не дотримують своїх зобов’язань.

Чорним по білому

Чорний і білий — контрастні кольори, які дуже чітко вирізняються на тлі один одного. Тому для письма і друкування текстів найчастіше використовують білий папір і темне (переважно чорне) чорнило. Ще у Київській Русі для писання використовували спеціально приготовлений сік із горішків, що наростали на дубових листках. Цей сік мав буро-чорний колір, тому його так і називали: чорнило.

Писати чорним по білому означає писати чи викладати зміст чітко, виразно, зрозуміло.

Чорні дні

Давні люди вірили, що існують особливі дні, коли нечиста сила може заподіяти велике лихо. Їх називали чорними і в році налічували сімнадцять; крім того, понеділки і п’ятниці також вважали важкими, або чорними, днями. Тоді слід бути обережним, бо про що погане думає людина — обов’язково здійсниться. Несприятливим був і останній день Масниці — чорна неділя, після якої починається Великий піст.

У переносному значенні чорними днями називають дуже важкий час, сповнений неприємних клопотів, страждань, нужди.

Чудеса в решеті

У середньовічній Європі та деяких країнах Азії були поширені ворожіння з решетом. За його допомогою викривали злодіїв. Решето підвішували на мотузках так, щоб воно могло повільно обертатися. Ворожбит тримав його за мотузку. На обручі решета робили помітки, а імена підозрюваних, написані на окремих папірцях, розкладали колом. На чиє ім’я вкаже зупинившись помітка решета, той і злодій.

Також на ярмарках ворожбити носили решета з різнобарвними зернами бобів, гороху, сочевиці, мигдалю тощо. Струшуючи решето, вони за розташуванням зерен передбачали майбутнє. Щоб надати ворожінню більшої магічної сили, щось шепотіли, викрикували, жестикулювали. Намагаючись заробити якнайбільшу суму, складали неймовірні історії, пророкуючи простодушним слухачам щасливе одруження, неочікуване багатство чи незвичайні події та пригоди — всілякі чудеса. Таке шарлатанство й називали чудесами в решеті.

Нині фразеологізм зазвичай уживають для вираження захоплення чимось або здивування з приводу чого-небудь.

Шагренева шкіра

Шагрень — це дублена вичинена шкіра, яку виготовляють зі спинної частини шкур кіз, овець і коней. Вона м’яка, пластична, має характерний малюнок. Із шагрені роблять верх взуття, нею оббивають меблі тощо. Шагреневою шкірою також називають папір, спеціальну тканину для оббивки, книжкових палітурок, що своїм виглядом нагадують її. При тривалому контакті з продуктами переробки кам’яного вугілля, нафти шагрень змінюється: посилюється пігментація, з’являються бородавчасті нарости, вона розтягується або зменшується. Така властивість шкіри і стала основою фразеологізму «шагренева шкіра», яким називають те, що має здатність невпинно скорочуватися, зменшуватися.

Цей вислів став крилатим завдяки роману французького письменника О. де Бальзака (1799—1850) «Шагренева шкіра». У ньому йдеться про Рафаеля Валентена, який став власником шкіри, що здійснювала всі бажання. Однак щоразу шкіра зменшувалась, а життя Валентена скорочувалося.