Економічні відносини - стосунки між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ.

Економічні відносини утворюють систему, цілісність якої визначається їх загальною економічною природою і діалектичними взаємозв'язками.

Економічні стосунки людей пронизують усі сектори економіки -виробництво, розподіл, обмін і споживання, утворюючи основу для розвитку інших суспільних відносин людей - соціальних, політичних, правових, екологічних, ідеологічних, науково-технічних, духовних, моральних та інших. Економічні відносини визначають своєрідні «правила гри» господарської діяльності.

У системі економічних відносин насамперед виділяють соціально-економічні та організаційно-економічні відносини.

Соціально-економічні відносини - відносини між: людьми з приводу власності на ресурси (фактори) виробництва і життєві блага.

Отже, соціально-економічні відносини - це відносини власності. Власність - відносини між людьми, що відображають певну форму привласнення життєвих благ, і особливо — форму привласнення засобів виробництва (тобто володіння, розпорядження і користування ними).

Об'єктами власності стають засоби виробництва і життєві блага, а її суб'єктами, тобто власниками, - окремі особи, групи людей, підприємства, установи, держава.

Власність - категорія історична. Однак людство знає тільки два типи власності - власність особисту і власність колективну. Водночас, згадані типи власності втілюються в різноманітних формах. Форма власності - критерій, що характеризує власність за ознакою суб'єкта власності, тобто визначає, кому належать різноманітні об 'єкти власності.

Критеріїв форм власності є кілька.

За критерієм привласнення (хто привласнює) виділяють індивідуальну, колективну і державну форми власності.

За критерієм права власності (права на володіння, розпорядження і використання) розрізняють приватну, спільну і державну власність.

Історично першою була общинна власність (насамперед на землю), але під впливом прогресу продуктивних сил і суспільного поділу праці (спеціалізації виробництва) з'явилась приватна власність (власність окремої особи чи сім'ї). З розвитком економіки, особливо ринкової, відбувалася еволюція приватної власності, яка з часом модифікувалася у більш гнучку і пристосовану до ринку форму - корпоративну власність (акціонерну власність), а також у партнерську власність (власність партнерів, які утворюють спілку). Згодом утворилися також державна (власність держави у цілому) та муніципальна власність (власність органів місцевої державної влади), а також інтегрована власність (тип власності, у якому поєднуються різні її форми; наприклад, приватна і державна тощо).

Виходячи з цього, можна виділити сукупність форм власності у сучасній економіці:

загальнонародна власність, яка має загальну і однакову доступність для усіх членів суспільства (насамперед - власність на природні ресурси); державна власність, яка охоплює ресурси надр, підприємства і установи, які підпорядковані центральній владі (об'єкти власності передаються органами народовладдя у відання державних органів на умовах шікористання з делегуванням відповідальності); муніципальна, комунальна власність, яка передана органами народовладдя у відання і розпорядження місцевих державних органів; колективна власність, яка є неділимою частиною власності загальнонародної, переданої (викупленої або орендованої) у відання і розпорядження трудових колективів (так звані «народні підприємства»); корпоративна приватна власність, яка утворюється на основі майна з пайових внесків асоційованих власників, що використовується ними за власним розсудом з дотриманням встановлених законом правил і обмежень (акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю); спільна пайова власність, яка існує на основі спільного майна, ут-ичреного пайовими внесками співвласників, які розпоряджаються ним за власним розсудом з дотриманням відповідного законодавства (так звані повні і командитні господарські товариства, або спілки, виробничі кооперативи тощо); індивідуальна приватна власність, яка існує у вигляді майна, речей, інформації, належних особисто індивіду і використовуваних на власний розсуд з дотриманням встановлених законом правил і обмежень (індивідуальні підприємства, власне діло тощо).

Саме відносини власності є визначальними у створенні соціального середовища господарської діяльності. Це знаходить свій вираз у результатах господарювання. Великий шотландський економіст XVIII століття, творець економічної науки Адам Сміт, маючи на увазі значення приватної власності, писав, що «людина, яка не має власності, не може мати інших інтересів, ніж їсти побільше і працювати поменше». Мотивація до праці людини без власності або зовсім незначна, або взагалі відсутня. Цей теоретичний висновок підтвердився практикою господарювання країн (зокрема, й України), де до недавнього часу безроздільно панувала суспільна (державна) власність, яка сприймалася як «нічийна». Приватна ж власність створює умови вільної конкуренції і спонукає власників до ініціативної, творчої і більш результативної праці.