Усі економічні ресурси, або виробничі фактори, мають одну загальну властивість: вони рідкісні, тобто існують в обмеженій кількості.

Наша планета містить обмежений запас ресурсів, які можна використати для виробництва життєвих благ, передусім - природних ресурсів (землі). Водночас, рідкісними (обмеженими) є й праця (робоча сила), капітал (інвестиційні ресурси) і підприємницькі ресурси. Хоча на нашій планеті є країни, котрі наділені значними економічними ресурсами, усе ж вони зіштовхуються з їх обмеженістю. Повсюди в економіці діє закон рідкісності (обмеженості) економічних (виробничих) ресурсів. Серед економічних ресурсів варто виділити відтворювані і невідтворювані. До відтворюваних ресурсів відносять працю (робочу силу), капітал, а також підприємницькі здібності, а до невідтворюваних - основну тетину природних ресурсів (землі): корисні копалини, ґрунти, атмосферний кисень, паливо та енергію, води тощо. Усе важливішою стає проблема економії рідкісних (обмежених) економічних (виробничих) ресурсів.

Економічна наука виділяє два фактори виробництва - матеріально-речовий і особистий. До матеріально-речового фактора відносили усі засоби виробництва, тобто капітал і природні ресурси, а до особистого фактора - робочу силу, тобто працю та підприємницькі здібності. Особистий фактор виробництва - це сама людина з її здатністю до праці. Роль людини у виробництві важко переоцінити. По-перше, людина є рушійною силою виробництва, оживляючи у його процесі мертві засоби виробництва. По-друге, самі засоби виробництва - і предмети, і засоби праці - є результатом розуму та вміння, досвіду та творчості людини. Нарешті, від кваліфікації, сумлінності, професіоналізму, творчого підходу працівників вирішальною мірою залежить результативність застосування матеріально-речового фактора у виробництві. Органічна сукупність матеріально-речового та особистого, факторів виробництва утворює продуктивні сили суспільства. Та зміст продуктивних сил цим не вичерпується, існує ще ефект узгодженості факторів виробництва, який втілюється у технології і організації суспільного виробництва. Технологія виробництва відображає взаємодію його факторів, способи та прийоми взаємодії праці, засобів і предметів праці у єдиному ііиробничому процесі. Тому можуть бути як ефективні, так і неефективні технологи виробництва, що характеризує стан продуктивних сил суспільства. Організація виробництва забезпечує узгодженість застосування факторів виробництва, єдність його учасників у досягненні мети виробництва. При цьому вирішальну роль відіграє виробничий підприємницький ресурс.

Продуктивні сили відображають ставлення людей до природи (природних ресурсів) і засобів праці (інвестиційних ресурсів, або капіталу).

4. Людина в економіці і економічні відносини людей.

Людина водночас є біологічною та соціальною істотою. Перше означає, що вона є часточкою природи і з'явилася у результаті складного і тривалого процесу біологічної еволюції, а друге - що вона також є часточкою великого соціуму - людського суспільства. Людина - продукт і елемент як природи, так і суспільства.

Розуміння діалектичної єдності біологічного та соціального у людині має принципове значення, адже недооцінка того чи іншого аспекту неминуче призведе до викривлень у соціальному розвитку. Відділити людину від природи можна тільки теоретично, в абстракції. Людина не може існувати поза природою, а тим паче займатися господарською діяльністю. Водночас, наука виділяє і досліджує окремо природне та соціальне середовище діяльності людини.

Природне середовище, або довкілля, визначає природні умови господарської діяльності людини. До таких умов відносять кількість населення, кліматичні умови, ландшафт, спадковість, якість харчування, географічне розташування, розміщення продуктивних сил, транспорт, житло, одяг і багато іншого.

Як уже згадувалося, людина здійснює свою діяльність за умов природної обмеженості (рідкісності) виробничих ресурсів. При цьому відмінності клімату і ландшафту, ґрунтових умов і корисних копалин, надзвичайна різноманітність флори і фауни - усе це та багато іншого зумовлюють певні умови господарювання (економічної діяльності).

Людина досить комфортно живе у земній біосфері - прошарку життя на поверхні нашої планети. Водночас, стан біосфери нині повністю залежить від життєдіяльності живих організмів (свого часу саме живі рослини наповнили атмосферу Землі життєдайним киснем). Посилення свідомості, думки у господарській діяльності, створення таких її форм, які усе посилюють вплив життя на довкілля, ведуть до нового стану біосфери - ноосфери (прошарку розумного життя навколо планети), вчення про яку створив видатний український вчений Володимир Вернадський.

З позицій сучасної науки про життєдіяльність людини в природному середовищі необхідно враховувати і зв'язок людини зі Всесвітом. Життя - явище космічного масштабу, а людина - істота космічна. Земна ноосфера з часом розшириться далеко у космічний простір і розумне життя заповнить його, вийшовши спочатку за межі земної атмосфери, а потім і Сонячної системи, Галактики, розселиться по усіх зоряних світах якщо, звичайно, не існує десь у глибинах космосу іншого розумного життя). Отже, суттєвою рисою людського життя і діяльності є залежність від природи. Одні природні блага (повітря, вода, сонячне світло) знаходяться і такій кількості і такій формі, що їх використання практично не має обмежень, а тому задоволення потреб у них не вимагає особливих зусиль жертв. Це - вільні та дармові блага. Інші блага є рідкісними, або обмеженими. Щоб задовольнити потреби в них, необхідні значні зусилля по їх добуванню і пристосуванню до іпоживання. Ці блага називають господарськими. Вони й утворюють виробничі ресурси. Нині перетворювальна діяльність людини у природі (насамперед господарська) досягла такого ступеня, що реальною стала загроза екологічної катастрофи. Виникла наука екологія, яка вивчає взаємодію живих організмів між собою і з природним середовищем та негативні ефекти цієї взаємодії. Зниження якості довкілля негативно позначаєтеся на житті людей, викликає тяжкі захворювання. Людина, яка сама є часткою природи, так захопилася її перетворенням для втамування власних потреб, що ставить і ід сумнів навіть збереження і розвиток людської цивілізації. Проте приходить розуміння необхідності відновлення і послідовного дотримання принципу гармонійного співіснування людини і природи. Людина вчиться відновлювати навколишнє середовище, яке вона зіпсувала чи майже знищила своєю господарською діяльністю, виробляти бережливе ставлення до природи, насамперед - до природних ресурсів. Екологія все більше впливає на розвиток виробництва, економіки в цілому.

Соціальне середовище людської діяльності визначається сукупністю соціальних (суспільних) відносин (стосунків) людей. Серед них виділяють економічні, а також політичні, культурні, духовні, соціальні, ідеологічні, правові, екологічні, науково-технічні та інші. Господарську (економічну) діяльність людей визначають економічні відносини людей.