Соціально-економічні відносини утворюють ядро, серцевину будьякої економічної системи, визначаючи економічну природу і тип існуючого економічного ладу.

Економічні відносини власності завжди мають свою правову форму. Правовий (юридичний) зміст власності відображає право суб'єкта власності на володіння, розпорядження і використання об'єкта власності, а також відповідальності за нього.

Водночас, економічні відносини власності потрібно відрізняти від юридичних (правових). Якщо економічні відносини власності відображають відносини між людьми з приводу володіння, розпорядження об'єктами власності (економічними ресурсами і життєвими благами) та їх використання суб'єктами власності, то юридичні вказують на ставлення людей до речей (суб'єктів власності до її об'єктів).

Варто відзначити, що відносини власності визначають стосунки розподілу господарських і споживчих благ.

Розподіл ресурсів (господарських благ) і споживчих благ відбувається насамперед за власністю. Тому відносини розподілу також включаються до соціально-економічних відносин, як і відносини стосовно відтворення (безперервного повторення) суспільного виробництва. Організаційно-економічні відносини - стосунки між людьми з приводу поділу та кооперації праці, комбінування виробництва, його технології і організації, обміну ресурсами та благами.

До організаційно-економічних стосунків включають передусім відносини виробництва та обміну.

Виходячи з цього, можна поглибити зміст організаційно-економічних відносин, які, таким чином, є відносинами з приводу трудової діяльності, грошового та товарного обігу, ціноутворення, фінансів і кредиту, менеджменту та маркетингу, банківської, біржової, страхової справи тощо (у цьому переліку відображено елементи поділу і кооперації праці, організації виробництва і обміну і тощо).

Можна виділити також інші елементи системи економічних відносин: техніко-економічні (стосунки з приводу застосування техніки і технологій), еколого-економічні (з приводу збереження довкілля), інформаційно-економічні (з приводу виробництва, зберігання і переробки інформації, тобто нагромаджених знань) та інші.

Уся система економічних відносин відіграє вирішальну роль у розвитку людини як господарюючого суб'єкта. Вони формують так звану людину економічну (за термінологією А. Сміта), поведінка якої у виробництві, розподілі та обміні благ визначається як природним, так і соціальним середовищем. «Економічна людина» - лише один з виразів суті людини розумної (homo sapiens) стосовно економічної сфери її життя і діяльності.

Людина розумна - це продукт як земної та космічної природи, так і соціального середовища, у якому вона існувала та розвивалася, це мисляча істота, що володіє даром розуму і мови, здатністю до праці, пристосування речовини природи до своїх потреб, перетворення цієї речовини у життєві блага, здатністю до їх обміну. Людина - осереддя багатьох властивостей і здібностей, унікальний для Землі витвір природи і соціального середовища, носій багатогранного внутрішнього світу - мікрокосму, цілісна істота з безмежними варіаціями потенцій і потреб. З одного боку, можна виділити інтелектуальну чи духовну суть людини, з іншого - її суспільну природу, прагнення до спілкування, кооперації своєї діяльності, ще з іншого - сукупність фізичних і розумових здібностей, завдяки яким людина може працювати і творити.

Однак з усіх ознак людини розумної для нашого аналізу потрібно Виділити ті, які, за визначенням А. Сміта, роблять її людиною економічною, вказують на її роль і місце в економіці. Йдеться про наступне:

■► людина має здатність до господарської діяльності;

■► людина здатна до співпраці, поділу і кооперації господарської діяльності;

•► людина здатна втамовувати власні потреби, здійснюючи господарську діяльність;

- потреби людини - спонукальний мотив господарської діяльності;

- людина здатна господарювати раціонально, прагнучи одержати максимальну вигоду за мінімальних затрат;

- господарська діяльність людини підпорядкована природним і соціальним законам, які визначають «правила господарської гри»;

- людина - чинник будь-яких економічних явищ і процесів, осереддя і рушійна сила економіки.

«Економічна людина» є водночас і носієм праці як виробничого ресурсу, і власником факторів виробництва, і виробником та споживачем життєвих благ. її участь в економіці багатогранна.

Людина як особистий фактор виробництва була і зостається головним та вирішальним елементом продуктивних сил суспільства, а як людський фактор включає не тільки виробничу, але й інші види діяльності людини, вказуючи на те, що вона є й суб'єктом економічних та інших соціальних відносин: працівником і власником, виробником і споживачем.