Акт проголошення Української Держави (30 червня 1941 p.)

УКРАЇНСЬКИЙ УРЯД Львів, дня 30 черв. 1941 ч.: 1/41 год. 21 Рішення ч. І. Національних зборів українців

АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ^[3]

1. Волею Українського Народу, Організація Українських Націоналістів під проводом СТЕПАНА БАНДЕРИ проголошує створення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.

Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця й Вождя ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-більшовицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває увесь український народ не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада.

Суверенна Українська Влада запевнить Українському Народові лад і порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб.

2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Національному Урядові, що створиться у столиці України — Києві.

3. Новоповстаюча Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Великою Німеччиною, що під проводом свойого Вождя Адольфа Гітлера творить новий лад в Европі і світі та допомагає Українському Народові визволитися з під московської окупації.

Українська Національна Революційна Армія, що твориться на Українській Землі, боротимесь дальше з Союзною Німецькою Армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Державу і новий лад у цілому світі.

45. Діяльність УПА
Друга світова війна принесла Україні заміну одного поневолення іншим. Український народ був змушений стати на захист і створити для відсічі усім і всяким поневолювачам власну збройну силу. Таким тереном, де народилась УПА, її перші відділи, стали Волинь і Полісся, в якому гітлерівці, провокуючи польське населення, повели особливо нещадну політику. Тому українське населення почало створювати самооборонні відділи.

Початки "Повстанської Січі" - Української Повстанської Армії сягають ще 1933 року. Саме тоді Тарас Бульба-Боровець, як прихильник екзильного уряду Української Народної Республіки, намагався створити Українське Національне Відродження (УНВ). Діяв він поза ОУН, а незабаром був виселений поляками з Полісся в 1937 році в глибену Польщі, а в 1939 року перебував на Холмщині.

За погодженням з президентом УНР в екзилі А. Лівицьким, генералом В. Сальським, колишнім військовим міністром УНР, в серпні 1940 року переходить радянський кордон і створює на Поліссі територіальні "січі", "Поліське лозове козацтво". З початком німецько-радянської війни проти коричневих і червоних повелаборотьбу створена Т. Бульбою-Боровцем одна міцна формація - "Поліська Січ", що нараховувала декілька тисяч вояків, на Волинському Поліссі, півночі Рівненщини.
Що стосується ОУН, то ще в 1936 - 1937 рр. з ініциативи її військової реферантури під орудою Василя Сидора створювалися бойови відділи під назваю "Вовки", які вели активну партизанську війну проти польських окупантів. Певні автори саме їх вважають попередникамиУПА.
Військові об'єднання Т. Бульби-Боровця отримують спільну назву - Українська Національна Революційна Армія (УНРА). В народі їх називали бульбівцями або бульбашами.
На Поліссі та Волині восени 1942 року під егідою ОУН бандерівського напряму створюються загони, які приймають назву УПА. В жовтні 1942 р. було сформовано на Поліссі перший відділ УПА. Її організаторами були провідні члени ОУН, уродженці Рівенщини Р. Волошин, Я. Бусел, Д. Клячківський. Створив уже згадуваний перший відділ Сергій Качинський (псевдо - Остап).
Першим командиром УПА був Д. Клячківський (псевдо - Клим Савур), начальником штабу - Л. Ступницький (Гончаренко). Оперативним відділом керував М. Омелюсік. Командування УПА розміщувалось в Костопольському районі.
Творці УПА розглядали її як можливий зародок регулярної української армії. Її сила полягала в тому, що вона спиралася на разголужену мережу Організації Українських Націоналістів. Остання ж користувалася незаперечною підтримкою в населення.
Водночас силою УПА була також її політична платформа. Вона включала завдання виборення самостійності України, боротьби за грамодянські права, за демократію, за рівноправність національних меншин, співпрацю з усіма поневоленими народами проти нацизму та більшовізму.
В свою чергу це призвело до того, що нерідко українськи боївки виступали проти польського населення, польських боївок. У цих кривавих українсько-польских сутичках і репресіях непоодиноко брали участь й загони УПА. Водночас гітлерівці майстерно провакували такі сутички, бо мали інтерес до знекровлення всіх сторін.
В 1943 р. при УПА були створені загони узбеків, азербайджанців, грузинів, татар та інших, що складалися с колишніх німецьких військовополонених або мобілізованих гітлерівцями для допоміжної служби.
УПА.
Перші партизазанські загони українських націоналістів виникли на Поліссі та Волині й спочатку, як не дивно, не були пов'язані з ОУН. Як тільки вибухнула нацистсько - радянська війна, місцевий український діяч Тарас Бульба - Боровець, близький до петлюрівського уряду УНР, що перебував на вигнанні у Варшаві, сформував нерегулярну частину під назвою "Поліська Січ" з метою очищення свого регіону від залишків Червоної армії. Коли під кінець 1941 р. німці спробували розпустити його частину, він повів своїх бійців "у ліси", щоб воювати як і з німцями, так і з більшовиками. У 1942 р. невеликі підрозділи створили на Волині члени ОУН, що ховались від переслідувань Коха.
Наприкінці 1942 р. ОУН вирішила сформувати великі партизанські сили, поклавши тим самим початок регулярної українській армії. Завдяки широкій та ефективній підпільній мережі ОУН УПА швидко розрослася у велику, добре організовану партизанську армію, яка захопіла контроль над значними частинами Волині, Полісся, а згодом і Галичини. Хоч багато українських еміграційних джерел стверджують, що в апогеї своєї сили чисельність УПА сягала близько 100 тис., більш обгрунтовані підрахунки встановлюють цифру 30 - 40 тис. бійців. Порівняно з іншими рухами окупованої нацичтами Європи УПА не мала чужеземну допомогу. Тому зростання її свідчить про дуже відчутну підтримку українців.

Коли під час відступу радянських війск берієвські прислужники розстріляли у західноукраїнських тюрьмах тисячі невиних, а війська вермахту зупинили цей кривавий терор, їх зустріли як визволителів. Але "новий порядок" виявився не менш жорстоким.