Політичні процеси в Україні в кінці 20-х початку 30-х років та знищення української інтелектуальної еліти. Голодомор 1932-1933рр.

У 20-30-х роках землі нашої держави були окуповані іншими країнами та перебували в стані напівколоній. 3 1926 р. було проголошено першу п'ятирічку, головна задача якої полягала в тім, щоб "наздогнати і випередити капіталістичний світ" в економічних відносинах. УРСР формально була незалежною державою, однак фактичного суверенітету не мала. Нею керував єдиний центр – ЦК РКП(б). Прийнята в 1924 р. Конституція Союзу РСР обмежила повноваження союзних республік.
В перші роки п'ятирічки почали давати продукцію гіганти металургії: Запорожсталь, Азовсталь, Криворіжсталь. Пущені в експлуатацію Краматорський машинобудівної, Луганський паровозобудівний заводи, Макіївський, Дніпродзержинський і інші металургійні підприємства. Швидко розвивалася легка і харчова промисловість, хоча вона і не відповідала темпам розвитку важкої промисловості. Індустріальна сила України була орієнтована на переробку сировини і виготовлення машин, а не на задоволення повсякденних потреб людини.

В роки другої п'ятирічки продовжувалося соцзмагання в промисловості. Найбільш відомим було починання А. Стаханова, вахтера шахти "Центральна". Стаханов нарубав за зміну 102 тонни вугілля, що в 14, 5 рази перевищувало норму.

В страшні роки голодомору (1932-1933 р.) в Україні загинуло понад 10 млн. чоловік, насамперед селян. Одночасно проведена колективізація і голод змінили соціальний склад села: було цілком знищене куркульство як клас, постраждало багато селян середнього статку, сформувалося зовні єдине соціальне середовище - колгоспне селянство. Вихідцями із села поповнювався робітничий клас.
Отже, уряд центра змушений було перейти від найжорстокіших примусових заходів і масових репресій до скасування продрозкладки, установленню твердих планів хлібозаготівель. Частково відновлюються ринкові відносини, звертається увага на поліпшення на селі торгівлі товарами промислового виробництва.

Одночасна держава вживало заходів до посилення репресивного апарата буквально всіх рівнів. От ці останні міри потім досить активно виявлять себе при застосуванні подальших репресій трудівників села, особливо сільської інтелігенції.
41. Українізація: причини і наслідки.

Суть українізації – посилення контролю та впливу комуністичної партії шляхом надання народом СРСР (Україні) можливості розвивати власну культуру, мову.

Причини:
1.Радянська влада не мала сил боротись, вести війни;
2. Необхіднсть будівництва радянської держави (н-д: індустріалізація, колективізація).
Наслідки:
1.Бажання виходу з союзу;
2.Виконання прав і свобод конституції.
Отже, проголошений партією курс на "українізацію" та його наслідки мали величезне значення. Він пробудив свідомість людей і подарував людей,які любили українську мову, шанували та берегли традиції. Таких як М. Хвильовий, М. Скрипник, М. Куліш, М. Рильський.. Загалом курс на “українізацію” був тактичним кроком, який не відповідав стратегічним планам комуністичної партії. Тому й влада почала згортати українізацію.

42. Західноукраїнські землі в міжвоєнний період.
У міжвоєнний період землі Західної України були поділені між кількома державами:

до складу Польщі увійшли Східна Галичина, Полісся, Волинь та Підлящщя;

до складу Румунії увійшли Буковина та Північна Бессарабія;

до Чехословаччини відійшло Закарпаття.

Становище українців у цих державах не було однаковим, у межах кожної з них українці демонстрували різні рівні самоусвідомлення та політичної активності.

Польська політична система грунтувалася на конституційних засадах, що давало національним меншинам, попри постійну дискримінацію, все ж обстоювати свої інтереси в інститутах державної влади, використовуючи легальні інструменти впливу.(наприклад, Українська соціалістично-радикальна партія). Становище українців було близьким до того яким воно було в Польщі.

Українські території, які увійшли до складу Румунії, відзначалися злиденністю у порівнянні з власне румунськими землями. Це при тому, що рівень життя в Румунії був одним з найнижчих у Європі. Безробіття охопило 50 % працездатного українського населення. Щодо Чехословаччини, то їй належало Закарпаття. У 1930 р. тут мешкало 549 тис. українців. Уряд Чехословаччини вів найбільш сприятливу політику до Закарпаття порівняно з іншими урядами. Збільшувались чисельність українських шкіл, але 28 червня 1925 р. українську мову визнали чужою, що призвело до звуження викладання української мови й розширення чеської. Отже, західноукраїнські землі на початку 20-х рр. ХХ ст. опинилися у складі трьох держав: Польщі, Румунії та Чехословаччини. Соціально-економічне становище цих територій було складним. Західноукраїнські землі розглядалися як джерело сировини і дешевої робочої сили. Особливо складним було становище українських земель у складі Румунії, де злиденне становище краю поєднувалося з жорстким ставленням уряду.