ТОП 10:

Початок Другої світової війни: від нападу гітлерівської Німеччини на Польщу до агресії проти Радянського Союзу



Друга світова війна почалася з реалізації секретного протоколу до пакту Молотова - Ріббентропа від 23 серпня 1939 р. Відомо, що в ході переговорів у Москві Ріббентроп повідомив Сталіна про намір Гітлера напасти на Польщу 1 вересня 1939 р.

Незважаючи на радянсько-польський договір про ненапад, чинний до кінця 1945 р., Сталін фактично висловив згоду приєднатися до агресії. Як бачимо, безпосередніми паліями війни є обидва союзники: Гітлер і Сталін, гітлерівський рейх і сталінська імперія.

Як і Першу світову війну, Німеччина почала її під приводом, що вражає зухвальством і цинізмом з боку тих, кому не вистачало "життєвого простору". Так, увечері 31 серпня 1939 р. група есесівців, переодягнута у форму польських військових, захопила будинок радіостанції прикордонного з Польщею міста Глейвіц й інсценувала напад на німецьку територію. Зробивши кілька пострілів перед мікрофоном, фашисти зачитали польською мовою те, "що прийшов час війни Польщі проти Німеччини". Ця іскра перетворилася у світову пожежу. Провокацію в Глейвіці гітлерівці використали як привід для вторгнення в Польщу.

Отже, Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 р. нападом фашистської Німеччини на Польщу. З вересня 1939 р.

Великобританія й Франція оголосили війну Німеччині. Ці держави мали спільні зобов'язання про взаємодопомогу. Приклад Великобританії наслідували її найбільша колонія Індія і всі англійські домініони: Канада, Південно-Африканський Союз, Австралія і Нова Зеландія. Фашистська Італія тимчасово зайняла позицію "невоюючого союзника" Німеччини. США проголосили про свій нейтралітет (офіційно дотримувались до грудня 1941 р.). Юридично народи всіх континентів опинилися у стані війни, яка набула дійсно світового характеру.

Радянський Союз трохи "запізнився", і вже не нападав на Польщу, а "захищав" західних українців і білорусів. 17 вересня 1939 р. Червона армія перейшла радянсько-польський кордон, а 28 вересня 1939 р. було підписано радянсько-німецький договір про "дружбу й кордони", до якого теж додавалися секретні протоколи. За своїм змістом вони були протиправні й аморальні. Це було продовження змови Гітлера й Сталіна про розподіл сфер впливу. Згідно з протоколами до сфери інтересів СРСР, крім Західної Білорусії, Західної України, Бессарабії, Фінляндії, Естонії та Латвії, потрапляла і Литовська держава, а до сфери Німеччини - Люблінське й Варшавське воєводства, тобто межа німецьких володінь у Польщі пересувалась на схід до р. Буг (на відміну від пакту Молотова - Ріббентропа). Новий західний кордон СРСР встановлювався приблизно по "лінії Керзона". Крім того, радянсько-німецьке зближення дало можливість радянському уряду мирним шляхом розв'язати питання про передачу СРСР Бессарабії і Північної Буковини (червень - липень 1940 р.).

Водночас пакт Молотова - Ріббентропа та договір про "дружбу й кордони" мали серйозні негативні наслідки. Польську державу фактично було викреслено з карти Європи. Уряд Радянського Союзу ще більше втратив довір'я і викликав невдоволення керівних кіл Заходу і прогресивної громадськості. СРСР опинився в політичній ізоляції.

Причини цього були такі. По-перше, після підписання договорів керівники СРСР стали називати ворогом номер один Великобританію й Францію, а Польщу навіть фашистською державою. Молотов на засіданні Верховної ради СРСР 31 жовтня 1939 р. захищав агресивну політику фашистської Німеччини. Він заявив: "... Злочинно вести таку війну, як війна на знищення гітлеризму, прикриту фальшивим прапором боротьби за "демократію". Це дезорієнтувало громадськість у СРСР і за кордоном, внесло сум'яття у свідомість багатьох людей.

По-друге, радянський уряд восени 1939 р. приступив до реалізації секретних протоколів щодо країн Прибалтики. В результаті було підписано пакти про взаємодопомогу з Радянським Союзом, який дістав право будувати на території прибалтійських держав військово-повітряні бази і розміщувати там свої гарнізони. Усе це закінчилось відновленням радянської влади в Прибалтиці влітку 1940 р. і приєднанням цих держав до СРСР. Невипадково ці дії радянського уряду кваліфікуються як протизаконні, бо то була звичайна анексія, яку, до речі, США та інші країни Заходу ніколи не визнавали.

44. Акт відновлення Української Держави — проголошення 30 червня1941 року в окупованомунімецькими військамиЛьвові відновлення Української держави. Здійснений Українськими Національними Зборами, що складалися з представників національного руху, за підтримки членів оунівських похідних груп та вояківбатальйону«Нахтігаль».

Збори створили уряд — Українське Державне Правління — на чолі з Ярославом Стецьком, дещо пізніше було організовано верховний державний орган — Українську Національну Раду, яку очолив колишній голова урядуЗУНР Кость Левицький.

Акт відновлення Української Держави було проголошено в будинку «Просвіти» у Львові. На башті Князівської гори було піднято національний прапор. Львівська радіостанція повідомила про Акт населення України і передала благословіння митрополитаАндрія Шептицького з цієї нагоди.

На цій події були присутніми понад 100 чільних представників зі всієї України, а також представник митрополитаУГКЦ А. Шептицького о. д-р Йосиф Сліпий[1].

Акт 30 червня1941 р., хоч і був несподіваний, засвідчив усьому світові і, зокрема, Німеччині, що український народ є законним господарем на своїй землі і буде її боронити власними грудьми перед кожним, хто намагатиметься потоптати волю України. Варто зазначити, що «Актом» проголошено «відновлення», а не (первинне) “проголошення“ Української держави, тобто формально було збережено традицію існування УНР і ЗУНР (теж в екзилі) від часів Визвольних Змагань 1917-21 рр. Теж слід звернути увагу й на те, що в “Акті“ проголошуються союзницькі наміри з боку новопостаючої України ( “буде тісно співдіяти“) щодо ВеликоНімеччини лише за важливої умови, що “… / Третій Рейх - С.П./ допомагає Українському Народові визволитися з під московської окупації “, тобто ніяк не можна говорити про безумовне підкорення ОУН і створеного нею Краєвого правління новому завойовнику.

Звістку про відновлення Української держави понесли на Східну Україну зверх 6 тисяч бандерівців, розділених на три похідні групи, які повсюду творили українську адміністрацію та осередки ОУН.[Джерело?] Найбільший із них був на Дніпропетровщині (5 тисяч осіб), Кіровоградщині (1100), а також в Донбасі і Криму.

Звіт з національних зборів українців Західної України[ред.

які відбулися дня 30 червня 1941. (Жовківські вісті, Орган Українських Націоналістів, 10 липня 1941)

Дня 30.06. відбулися в год. 8 вечером в залах матірного Товариства «Просвіта» у Львові великі збори українців Західних Земель України, на яких проголошено святочне відновлення Української Держави і покликано перше Краєве Правління на чолі з Ярославом Стецьком, заступником провідника Організації Українських Націоналістів.

Збори відчинив промовою заступник провідника ОУН Ярослав Стецько, передав привіт провідника ОУН Степана Бандери, зізвав віддати честь борцям, поляглим за волю України і прочитав святочний акт проголошення Української Державности.







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.191.31 (0.006 с.)