ТОП 10:

Вступ Червоної армії та «культурний шок»



Зовнішній вигляд солдат та офіцерів «непереможної» Червоної армії викликав незабутнє враження. «Перші радянські підрозділи, які займали Львів, виглядали незвично погано – червоноармійці були голодні, обідрані, замурзані, брудні, вихудлі, одягнуті у погану уніформу та погано озброєні», – пригадував мешканець столиці Галичини. Отець Гавриїл Костельник з цього приводу писав: «Перше, що нас вразило – це «пролетарський» вигляд большевицького війська, і дуже простий одяг, навіть у «командирів», дальше, неінтелігентні, некультурні обличчя та простацькі рухи (...) Юнаки, почорнілі з нужди, здриґльоватілі наче пригнилий гарбуз, без життєвої сили, ледве ноги волочили (...) Вигляд новобранців, що приходили з совєтських республік, був жахливий».

Фантастичні розповіді комуністичних політпрацівників під час зустрічей із населенням про принади життя у Радянському Союзі та загалом низький рівень пропаганди подекуди викликали насмішки у місцевих селян та міщан. Зовнішній вигляд та поведінка новоприбульців були яскравою протилежністю до лозунгів комуністичної пропаганди про щасливе і радісне життя в Країні Рад.

Слідом за радянським військом на новоприєднані території прийшла армія чиновників та апарат НКВС. Західноукраїнські землі, що були одними із найменш розвинених та бідних регіонів Другої Речі Посполитої, в умовах «золотого вересня» виявилися справжнім ельдорадо для більшовиків. Під час свого перебування у містах Галичини та Волині вони оперативно намагалися покращити свій злиденний матеріальний стан, розпочавши «штурм» місцевих магазинів та крамниць.

Одним із перших розпоряджень нової влади для полегшення виконання цього завдання стало запровадження курсу рубля на рівні з польським злотим, який до початку війни був учетверо нижчим. Це дозволило здійснити «легалізований грабіж» «звільнених» територій. Насамперед, за низькими цінами скуповувався одяг, взуття та інші товари мануфактури, папір, годинники, кава, шоколад, солодощі та інші дефіцитні в умовах «соціалістичного раю» продукти широкого вжитку. Навантажений товарами транспорт із захоплених, конфіскованих і націоналізованих підприємств, складів і магазинів масово виїжджав на схід. Водночас звідти сюди привозили нафту, сірники, махорку та сіль. За декілька тижнів полиці у крамницях та магазинах міст Західної України спорожніли. Бракувало всього – від одягу та взуття до засобів для гоління і паперу.

Зважаючи на ненаситний попит переселенців зі сходу, радянська влада намагалася проконтролювати цей товарообіг. Зокрема, у 1940 році у містах Галичини та Волині постала мережа державних комісійних магазинів, які за заниженими цінами скуповували у населення одяг, взуття та побутові предмети (друкарські та швейні машинки, меблі, патефони, і навіть старі калоші та патефонні платівки).

Українців та поляків шокував вкрай низький рівень освіченості та культурний примітивізм не тільки простих солдат та дрібних урядовців, а й вищих офіцерів та висопосадовців. Через цивілізаційну відсталість «визволителів» часто доходило до курйозів, які стали предметом насмішок та сюжетами численних анекдотів. Зокрема, розповсюдженими явищами серед радянської номенклатури було використання в експропрійованих квартирах раковин клозетів в якості умивальників, споживання зубної пасти, носіння дружинами радянських офіцерів «трофейних» пеньюарів в якості вечірніх суконь тощо.

Відчуття відчуження посилював специфічний радянський етикет. За правило вважалося заходити у верхньому одязі та головному уборі до закритих приміщень, не поступатися місцем у громадському транспорті жінкам та не пропускати їх перед дверима до приміщення. Більшовики не знали, для чого призначені носові хустинки, засоби для гоління, зубна паста, нічні горщики та інші «екстравагантні буржуазні» засоби гігієни.

На фоні охайного й елегантного польського офіцерства вкрай непривабливо виглядали радянські військові – «командіри». Для обивателя Польщі було важко уявити офіцера з грубим неінтелігентним обличчям, який ходив з торбою речей, чи тримав дитину на руках, мав неакуратний вигляд, часто лаявся і в командах використовував словосполучення на кшталт «Давай-давай!».

«Радянізація» призвела не тільки до утвердження планово-командної моделі економіки, ідеологізації суспільної та культурної сфер, витворення атмосфери страху і терору, але й стала тріумфом більшовицької варварської дикості та хамства над більш високою культурою широких верств «визволеного» населення, яке в умовах буржуазного ладу мало значно вищий рівень цивілізаційного розвитку.

Показовою у такій ситуації була різка зміна моди. У містах стало небезпечно виходити на вулиці у дорогому і статусному одязі. Оскільки червоноармійці активно полювали за ручними годинниками та хорошим взуттям (в умовах СРСР черевики вважалися ознакою добробуту), то міщани воліли перші взагалі не вдягати, а другі замінити старим і не доглянутими. Серед робітників швидко поширювався радянський робітничий одяг – фуфайки, ватяні штани, чоботи, характерні картузи. Модними також ставали елементи військового строю без відзнак – френчі, галіфе тощо. Вулиці Львова, Тернополя, Станіслава, Дрогобича, Луцька та Рівного уподібнилися до інших радянських міст, по яких ходили сірі, вбого зодягнені люди, що за будь-яку ціну намагалися не вирізнятися із безликого натовпу.







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.228.24.192 (0.007 с.)