ТОП 10:

Літописне зведення «Повість минулих літ»



Повість врем'яних літ — літописне зведення, складене у Києві на початку 12 століття, пам’ятка історіографії та літератури Київської Русі.

Оригінал (первопис) «Повісті врем'янних літ» до наших днів не зберігся. Збереглися лише пізніші списки. Під «списком» розуміють «переписування» («списування») з іншого джерела. Найдавніші з них — Лаврентіївський, переписаний 1377, що охоплює події до 1110, та Іпатіївський (Іпатський), переписаний на початку XV ст. з доведенням розповіді до 1117. Відомі три редакції «Повісті врем'яних літ»: перша — складена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором з літописних зведень поч. XII ст. з доведенням розповіді до 1113; друга — ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром у 1116; третя виготовлена у Видубицькому монастирі 1118 для Мстислава — сина Володимира II Мономаха.

«Повість врем'яних літ» — перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов’ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов’янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди.

Збірка законів «Руська правда»

«Руська Правда» — збірка стародавнього руського права, складена в Київській державі у XI—XII ст. на основі звичаєвого права. Руська Правда мала безпосередній вплив на всі правові пам'ятки литовської доби в історії України (наприклад, «Судебник» Казимира IV, 1468); за посередництва Литовських Статутів (1529, 1566, 1588) деякі норми увійшли до українського права гетьманської доби.

Руська Правда — найвизначніший збірник стародавнього руського права, важливе джерело для дослідження середньовічної історії права та суспільних відносин Руси-України і суміжних слов'янських народів.

Попри упривілейоване становище вищих прошарків суспільства, всі вільні перебували під опікою Руської Правди, головним завданням якої було давати можливість сторонам боронити свої права на життя, здоров'я і майно, а судові — підставу до справедливого вироку. Характеристичною прикметою Руської Правди була еволюція в бік гуманності (наприклад, заміна кари смерти грошовою карою).

Руська Правда є важливим історичним джерелом, яке допомагає дослідникам відтворювати діяльність адміністративного княжого апарату, виявляти нюанси суспільного розшарування, досліджувати вияви фінансових операцій, стежити за технікою управи ріллі, господарським знаряддям та врожаєм. Руська Правда становить важливе джерело для пізнання найдавніших норм українського звичаєвого права, а згодом княжого законодавства і судових вироків, вона мала безпосередній вплив на всі пам'ятки литовсько-руської доби, а зокрема на Судебник Казіміра Яґеллончика 1468 і Литовський Статут (1529, 1566, 1588). За посередництвом Литовського Статуту норми Руської Правди вміщені також у найвизначнішій пам'ятці українського права гетьманської доби «Права, по которымъ судится малороссійскій народъ» (1743). Сліди Руської Правди помітні також у працях та правничих збірниках інших слов'янських народів, зокрема польських статутах короля Казіміра В. 14 ст. та інших. Проте, за твердженням Ф. Леонтовича, «московське законодавство в час Судебників губить усякий зв'язок з старовинно-руським правом».

Слово про похід Ігорів»

Слово о полку Ігоревім— давньоруська героїчна поема кін. XII ст., поетичний твір невідомого автора княжої доби історії України.

Історичною основою (не темою) «Слова…» є невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців навесні 1185 р. Цю історичну подію поет відтворив в епічно-ліричному плані, піднісши як найвищий принцип долю Руської землі і засуджуючи князів за їх незгоди, за ставлення особистого над загальним. До історичної оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакцій природи на долю героїв, монологи князів тощо. Автор згадує свого попередника — співця Бояна, який в XI ст. прославляв князів, і зв'язує Бояна, Велесового внука, з давнім дохристиянським світом божеств та обіцяє співати в його стилі й об'єднати давню й теперішню славу. Після описів підготовки до походу, триденного бою і поразки Ігоря, автор «Слово…» з'ясовує причини, які довели до недолі Руську землю. Закінчується поема, після опису втечі Ігоря з полону, прославою спершу «старим князям» — Ігореві і Всеволодові, а потім «молодим», що їх представником був Володимир Ігоревич.







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.137.4 (0.004 с.)