М. Міхновський «Самостійна Україна»

«Самості́йна Україна» — публіцистичний твір авторства Миколи Міхновського, написаний у 1900 році. Деякий час виконував роль політичної програми Радикальної Української Партії. Твір торкається політичних, правових та філософських аспектів буття української нації і держави.

У січні 1900 року, Микола Міхновський взяв участь у створенні Революційної Української Партії. Її лідери запропонували Міхновському узагальнити свої ідеї в окремій брошурі. Вона з'явилася того самого року під назвою «Самостійна Україна».

Значну її частину становив екскурс до історії русифікаторської великодержавної політики царизму. Автор вважав за необхідне і правомірне повернення до статусу України, який існував на основі Переяславського трактату 1654 року. З позицій міжнародного права він блискуче проаналізував відносини України з Росією, які мали стати конфедеративними, але були згодом односторонньо порушені Росією. Це давало право Україні на відмову від союзу з Росією і повернення до статусу самостійної держави.

У «Самостійній Україні» Міхновський виступив фундатором національно-радикальної політично-філософської течії, засадничими положеннями якої стали цілковита самодостатність української ідеї та її цілковита окремішність від ідеї загальноросійської (в тому числі і революційної), необхідність здобуття Україною політичної незалежності та досягнення соборності без огляду на можливі конфлікти і в якнайшвидший час та лідерство української інтелектуальної еліти в боротьбі (коли треба, то й збройній) за державну незалежність.

Міхновський висловлює думку, що кінець XIX століття є добою визволення націй, а необмежена свобода всебічного духовного розвитку людини та її найкращого матеріального благополуччя можлива лише у «державі одноплемінного національного змісту». За Міхновським, кожна нація прагне самовиявлення у формі незалежної самостійної держави, а «найпишніший розквіт індивідуальності можливий лише в державі, для якої плекання індивідуальностей є метою, — тоді стане зовсім зрозумілим, що державна самостійність — це головна умова існування нації, а державна незалежність — це національний ідеал у ділянці міжнародних відносин».

Б. Грінченко «Словарь української мови»

«Словарь української мови» (Грінчевичівка) — перекладний український-російський словник, виданий 1907-09 у Києві у 4 томах. Його зібрала редакція журналу «Кіевская Старина», упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко.

Словник цей складався 46 літ (1861—1907), і мав великий вплив на усталення українській літературної мови й літературного правопису. «Словарь української мови», в 4 томах, налічує близько 68,000 слів. У кінці т. 4 окремим додатком наводяться «Крестные имена людей». «Словарь української мови» найповніший і лексикографічно найдосконаліший український словник до початку 20 ст. Працю над словником розпочали ще Є. Тимченко і Б. Науменко, які впорядкували лекс. матеріал журн. «Основа» 1861 — 62 та пізніші лекс. нагромадження, 1897 опубл. (за рос. правописом) перші аркуші (літери А — В) як додаток до журналу «Киевская старина».

«Словарь української мови» став словником української живої мови. Тут поряд із загальновживаними словами фіксуються і діалектизми, часом вузьколокальні; вони здебільшого документуються. Українські реєстрові слова в словнику пояснюються російськими відповідниками чи описово, переважна більшість їх ілюструється реченнями; при назвах рослин і тварин, як правило, наводяться їхні латинські наукові відповідники. Широко представлена українська фразеологія, часто з поясненням її походження. У передмові до словника, Б. Грінченко подав стислий, але досить докладний огляд історії української лексикографії.