Передумови відродження української національної держави у роки «перебудови».

Розв’язанню національних проблем у реформаторській програмі М.Горбачова відводилося останнє місце. Головним набутком першого етапу демократизації суспільства стала гласність, що почала поступово переростати у свободу слова. Численні публікації з історичних, політичних, культурних та економічних проблем почали заповнювати безліч білих плям в історії народу та свідомості людей.

Роки перебудови відзначалися дедалі зростаючою політичною активністю суспільства. Вона виявлялася у діяльності так званих неформальних груп і об’єднань. Неформальними їх назвали на відміну від формальних, тобто створених Комуністичною партією.

Наприкінці 1987 р. в Україні відбулися перші виступи інтелігенції, невдоволеної повільними темпами перебудови. Восени 1987 р. у Києві був заснований Український культурологічний клуб (УКК). Серед його членів було чимало політв’язнів і дисидентів. Проблеми, що обговорювалися на зборах УКК, не виходили за межі історії та культури, проте члени УКК викривали «білі плями» історії й таким чином неминуче ставали в опозицію політичному режиму. Одночасно у Львові виникло культурологічне Товариство Лева. Воно об’єднувало творчу молодь, студентів, робітників, навіть деяких комсомольських лідерів. Навесні 1988 р. при Київському університеті імені Т.Г. Шевченка виникла студентська організація «Громада».

Починаючи з осені 1988 р. перебудовний процес вступив у свій мітинговий етап. У Львові, Києві, Вінниці і Хмельницькому пройшли перші масові мітинги неформальних об’єднань. Зокрема, у Львові на площі перед університетом регулярно проводилися мітинги, учасники яких вимагали скасування привілеїв для компартійно-радянської номенклатури, звільнення політичних в’язнів, розширення прав союзних республік тощо.

Того ж року група письменників виступила з різкою критикою мовної ситуації в республіці, вимагаючи урядових заходів для розширення вживання української мови. Під тиском громадськості у жовтні 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон „Про мови в Українській РСР”. Цим документом юридично закріплювався державний статус української мови.

Відроджувався український патріотичний рух. У 1989 р. на мітингу у Львові вперше замайоріло синьо-жовте знамено. Національна символіка стала поширюватись в усій Україні.

Почали виникати осередки “неформальних” об’єднань: історико-просвітницької організації “Меморіал”, товариства української мови ім. Т.Г.Шевченко, Студентського братства та ін. Легалізувалася Українська греко-католицька церква, відродилася українська автокефальна православна церква. 28 вересня 1989 р. у «Літературній Україні» була надрукована програма Народного руху України за перебудову, прийнята установчим форумом. У ній проголошувався курс на політичне, економічне й культурне відродження України. Головна мета діяльності - побудова демократичного та гуманного суспільства.

У березні – травні 1990 р. відбулися вибори до Верховної Ради УРСР та до місцевих Рад. Депутати обиралися прямим таємним голосуванням Найважливішою проблемою національного державного будівництва тепер було досягнення реального суверенітету України. Важливим кроком на шляху до суверенітету стала Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою 16 липня 1990 р.

У зв’язку зі спробою державного перевороту в СРСР 19 серпня 1991 р., позачергова сесія Верховної Ради республіки 24 серпня 1991 р. проголосила незалежність України і створення самостійної держави – Україна.

Найважливішими подіями в житті України стали Всеукраїнський референдум та вибори Президента України 1 грудня 1991 р. Президентом України було обрано Л.М.Кравчука.

Наприкінці 1991 р. закінчилася епоха, що тривала понад сім десятиліть. Зійшла у минуле радянська форма державності, яка насправді була фіктивною і намертво прив’язувала Україну до тоталітарної наддержави. Народилася нова, демократична Україна.