Акт проголошення незалежності України

Акт проголошення незалежності України — документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканою. Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

76. Ольга (християнське ім’я Олена) († 11 липня 969) — дружина князя Ігоря, київська княгиня, канонізована Православною Церквою. Помстилась за загибель чоловіка жорстокою розправою бл. 945 р. над деревлянами, які його вбили. Правила Руссю в роки неповноліття свого сина Святослава (до кінця 50-х років X ст.). Упорядкувала збирання данини, організувала опорні пункти київської влади (погости). Близько 955 прийняла християнство, але не змогла зробити його державною релігією. 957 року відвідала Константинополь, де уклала угоду з імператором Константином VII Багрянородним.

Походження княгині Ольги невідоме, як і хронологія її життя, де безперечною датою можна вважати лише дату смерті, зафіксовану церковним літописцем. Повість временних літ відносить шлюб Ольги та Ігоря до 903 року. При цьому літописець вагається, описуючи її походження: «от Плескова», «... Неци же глаголють, яко Олгови дщи бе Ольга». За пізнішим Іоакимовим літописом Ольга була родом з Ізборська з роду Гостомисла. Оскільки ім’я Ольга прямо пов’язане з Олегом, існує версія, що вона була його дочкою (Helga).

Становище Ольги при київському дворі було винятковим: літопис зафіксував дату її шлюбу, у неї був окремий двір у Вишгороді, її посол на рівні послів «світлих» князів з місцевих династій брав участь у переговорах з Візантією у 944 р., полководці Ігоря одностайно визнали її регентшею, а юного сина Святослава спадкоємцем. Отже Ольга навряд чи могла бути дочкою посадника Пскова чи іншого боярина. Стан відносин з Болгарією та джерела також не дають можливості вважати її дочкою болгарського кагана Симеона, народженою бл. 896 р. у Плісці. Інша, більш детально аргументована версія — що Ольга, яку князь Олег привіз з Болгарії, була онукою болгарського князя Бориса, дочкою його сина Володимира, попередника на болгарському престолі і брата Симеона.[1] Походження Ольги залишається загадковим, існує навіть версія, що вона була останнім нащадком Аскольда, чия сім’я могла бути вивезена у Псков.

Повість временних літ містить епічне сказання про помсту Ольги деревлянам за вбивство чоловіка (Ігоря). За цим сказанням деревляни надіслали до Києва послів, які запропонували княгині стати дружиною деревлянського князя Мала. Перше посольство княгиня живцем поховала в човні, друге — спалила в мийниці; в чому дослідники вбачають відображення реальних поховальних обрядів тих часів. Третьою помстою став похід в землю деревлян, де під приводом тризни над могилою Ігоря київські дружинники «посікли п’ять тисяч» п’яних деревлян, після чого відбулась річна облога міста Іскоростень, яка завершилась спаленням міста.

Існує цікава легенда, яка прославляє гострий розум княгині Ольги. Коли вона приїхала в Царгород (Константинополь), то її довго, десь близько півроку, протримали не допускаючи до зустрічі з імператором (за церемоніалом того часу). Нарешті після зустрічі з княгинею імператор помітив її красу і вирішив одружитись з нею. Княгиня Ольга була проти цього, але відкрито не виступила. Вона поставила умову, що перед одруженням вона має охреститись і хресним батьком має бути сам імператор Костянтин. Після хрещення імператор знову почав розмову про одруження, але у відповідь почув запитання - чи може дочка одружуватись з батьком. Зрозумівши, що його перехитрили, імператор відпустив Ольгу додому багато обдарувавши. Однак ця легенда красива, але дуже сумнівна. Тим більше, що коли посли імператора прибули у Київ, то їх теж протримали на річці Почайні з півроку перш ніж допустити до княгині Ольги.

Після відвідання Константинополя у 957 році за свідченнями західноєвропейських джерел (Гільдесгаймські аннали) 959 року Ольга відправила посольство до германського короля Оттона I, з запрошенням на Русь єпископа і священиків, на що король погодився і надіслав єпископа Адальберта. Посольство 962 року зазнало невдачі, і сам єпископ ледве врятувався на зворотному шляху. У цій події дослідники вбачають як коливання між Римом і Константинополем у виборі віри, так і далекоглядну політику тиску на Константинополь, яку перед тим проводили Моравія і Болгарія, щоб домогтися найвигіднішого входження до церковної організації східної церкви.

До 964 року літопис відносить початок самостійного княжіння Святослава, що може свідчити про відхід Ольги від державних справ. Коли 968 року печеніги прийшли вперше на Руську землю, а Святослав перебував в Переяславці на Дунаї, Ользі з малолітніми онуками довелось організовувати оборону Києва. Наступного року, шануючи волю матері, Святослав дозволив поховати її за християнським звичаєм.

Житіє називає Ольгу засновницею міста Пскова. У Пскові є Ольгинська набережна, Ольгинський міст, Ольгинська каплиця.

Державна нагорода України з 1997 року — «Орден княгині Ольги». У Священного Синоду Російської Православної Церкви існує «Орден святої рівноапостольної великої княгині Ольги». У царській Росії була установлена Відзнака Святої Рівноапостольної Княгині Ольги.

У Києві і Пскові поставлені пам’ятники княгині Ользі.