Національно-визвольна війна (революція) середини-третьої чверті XVII століття

Визвольна війна середини 17 ст. стала подією величезного значення, яка докорінно змінила подальший хід української історії. Найважливішим результатом стало формування незалежної української держави.

Війна почалася в лютому 1648 р. з захоплення Січі повстанцями та проголошення сотника з Чигирина Богдана Хмельницького (1595-1657) Гетьманом Запорізької Армії.

На початку Визвольної війни викристалізувалися два процеси: формування держави та повна зміна принципової моделі соціально-економічних відносин. Тріумфальна атака козацької армії навесні та влітку 1648 р., а також звільнення від польських землевласників значних територій України (битви при Корсуні та Жовтих Водах), поразка поляків під Пилявцями й похід козаків до околиць Львова та Замостя визначили основні зміни в політичних планах гетьмана.

Для часів початку війни був характерним міцний зв’язок між національним визволенням та соціальною боротьбою. Соціальна боротьба призвела до селянської війни, яка вперше за історію України охопила більшу частину її території та виявилася особливо важливим фактором в розвитку національної революції. Селяни відмовлялися здійснювати численні повинності на користь панів (особливо панщину). Визвольна війна відкрила можливість надання селянам та міщанству статусу козаків, які мали в той час багато прав та привілеїв. Водночас протягом воєнних років козацькі офіцери зміцнили свої позиції. Вони обрали шлях матеріального збагачення та хотіли закріпити права на володіння землею й виробничі підприємства.

Уроки війни дозволили Богдану Хмельницькому на початку 1649 р. внести певні поправки до його політичної програми. З того часу першим завданням стало об’єднання всіх етнічних українських земель в національну державу. Нова програма також передбачала визнання соціальних надбань народних мас та консолідацію влади Гетьмана.

Період з 1649 по 1652 р. характеризувався активними зусиллями молодої держави щодо утвердження власної позиції на міжнародній арені. Уряд гетьмана заключив військово-політичний союз з Кримським ханством, вів активні переговори з Москвою та Варшавою та встановив дипломатичні відносини з Портою, Молдавією та Трансільванією.

Правлячі кола Речі Посполитої тяжіли до вирішення української проблеми силовими засобами. В лютому 1651 р. польська армія перейшла в наступ. Було почато нову військову кампанію, яка під Берестечком майже завершилася катастрофою з огляду на дії не передбачуваного кримського хана. В вересні 1651 р. в Білій Церкві було підписано нову угоду, умови якої значно обмежили автономію, що викликало незадоволення українського народу. Україну охопила хвиля патріотичного протесту. 23 травня 1652 р. Б.Хмельницький мобілізував армію та отримав видатну перемогу поблизу селища Батіг у битві з польською армією. Від польського володіння було звільнено майже всю українську територію. Однак на цьому перемоги закінчилися. В 1653 році була створена антиукраїнська коаліція Речі Посполитої, Молдавії, Валахії та Трансільванії. Ускладнилися відносини з Кримом. В таких умовах в політичних планах гетьмана специфічного характеру набули відносини з Росією. З точки зору українського лідера, орієнтація на Москву могла сприяти підтриманню змін, які в той час відбувалися в Україні: звільненню від польської влади, діяльності України як незалежної держави та майбутньому об’єднанню всіх українських земель під проводом гетьмана. Після довготривалих переговорів Україна погодилася на протекторат Москви. 1 жовтня 1653 р. відповідне рішення було прийняте в Земській Раді, найвищому представницькому органі Московської держави. 8 січня 1654 р. учасниками Переяславської ради була дана згода на підпорядкування Запорізької армії московському царю.

Ця угода зберігала існуючу в Україні політичну систему, модель соціально-економічних відносин, право на ведення незалежної внутрішньої політики. Було встановлено частковий контроль лише над зовнішньополітичною діяльністю та податковою політикою. Угода 1654 року ратифікувала створення конфедерації – військового союзу. Проте Україна як частина московської монархічної держави була позбавлена перспектив власного розвитку.

Після 1654 року почався новий етап Визвольної війни. Незмінною залишилася мета української держави: припинення панування Речі Посполитої та об’єднання українських етнічних земель в козацькій державі. В результаті прорахунків московського уряду щодо оцінки військово–політичної ситуації бойові дії 1654-1655 років привели до спустошення Брацлавщини. Гетьман Хмельницький почав шукати союзників серед інших країн. Йому вдалося значно покращити відносини з Кримом та Туреччиною, переглянути стосунки з Трансільванією та заключити важливий альянс зі Швецією.

Майже в той же час Москва, розгублена успіхами шведської армії, в серпні 1656 року підписала в Вільно перемир’я з Річчю Посполитою та почала військові дії проти Карла Х. Після отримання повідомлення про зміну зовнішньополітичного курсу Москви, Б.Хмельницький, розуміючи згубність цього для реалізації програми об’єднання українських земель, почав шукати шляхів створення анти-польської коаліції зі Швецією та Трансільванією. Особливі сподівання він покладав на успіх українсько-трансільванського походу проти Польщі, який, нажаль, мав трагічне завершення для військ Георгія ІІ Ракочі. Невдача походу означала крах планів українського лідера отримати перемогу проти Речі Посполитої в коаліції зі Швецією та Трансільванією. Одночасно ускладнилася внутрішня ситуація в Україні. З огляду на погіршення стану здоров’я Гетьмана зменшився його вплив на стан речей в країні; значно зросли соціальне напруження та боротьба за владу різних груп інтересів козацького командування. Водночас царський уряд активізував свої заходи щодо обмеження автономних прав України. В цей критичний період Гетьман Богдан Хмельницький помирає 27 липня 1657 року.