Соціально-педагогічні основи формування індивідуального здоров’я учнів загальноосвітніх шкіл

Актуальність проблеми розвитку й збереження здоров’я учнів загальноосвітніх шкіл України обумовила досить глибоке вивчення вченими різноманітних факторів, що негативно впливають на його основні параметри. Так, О. Куц [31], І. Муравов [34] наводять дані про те, що за останні роки тільки 10 % учнів можна віднести до категорії здорових, а 90 % страждають різноманітними захворюваннями і мають дуже низький рівень фізичного розвитку та рухової підготовленості. В основних державних програмах, таких як «Фізичне виховання – здоров’я нації», «Діти-інваліди» представлена низка факторів, що негативно впливають на здоров’я і рухові можливості учнів. Безсумнівно, і це підтверджують наукові дослідження, що основними з них є:

- наявність стійкої тенденції погіршення стану екології України;

- вплив негативних наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (1986 р.);

- соціально-економічні проблеми, що обумовлюють виникнення стану хронічного стресу у дітей та дорослих;

- низький рівень культури, духовності і відповідальності суспільства, які обумовлюють зростання тютюнопаління, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, інфекційних захворювань, соціальної апатії як у дорослих, так і в дітей;

- нераціональне харчування, постійні проблеми з питною водою;

- погані умови побуту;

- нераціональні психоемоційні навантаження у школі, які обумовлюють виникнення гіподинамії, перенапруження здорового аналізатора, хронічну психічну втому;

- неефективна та застаріла система фізичного виховання учнів загальноосвітніх шкіл, практично повна відсутність використання сучасних оздоровчих технологій, таких як ритміка, степ-аеробіка, фітбол-аеробіка, данс-аеробіка.

Стан здоров’я населення сучасної України має тенденцію до погіршення. Це обумовлено посиленням негативних впливів економічних, екологічних, соціальних факторів. Статистичні дані свідчать про те, що при вступі до школи різноманітні відхилення у стані здоров’я має кожна третя дитина [42; 56]. У 17-22 % дошкільнят виявлено надлишкову масу тіла, у 30-40 % - захворювання носоглотки, у 15-18 % - захворювання серцево-судинної і дихальної системи. Негативну стабільність мають порушення постави (30-40 %), дефекти зору і нервово-психічні відхилення відповідно (45-50 %, 47-50 %). 50-62 % учнів молодшого віку мають загострену схильність до частих захворювань, які трансформуються у хронічні форми. У віковій структурі найбільший рівень захворюваності відзначається у дітей віком від 7 до 14 років, цей показник сягає 60-70 % [42]. За даними Б. Шияна [56] та О. Балакірєвої, Д. Дмитрук, М. Рябової, О. Яремко, у старшій віковій групі учнів цей показник негативно стабілізується і досягає 70 % (30-40 % патологія системи дихання і кровообігу; 25-30 % порушення функцій опорно-рухового апарату; 10-15 % дефекти слуху і 26-30 % зору; 16-18 % надлишкова вага тіла).

Всі означені вчені одностайно стверджують, що такий стан здоров’я дітей України обумовлено незадовільним станом фізкультурно-оздоровчої роботи в державі. Так, середній показник охоплення фізкультурно-оздоровчою роботою в країні складає лише 12,3 % [42]. Однією з основних причин такого стану національної системи фізичної культури є відсутність необхідного фінансування [49].

Розуміння здоров’я як стану, що характеризується відсутністю хвороби, зовсім не повне. Здоров’я людини – процес збереження й розвитку психічних і фізіологічних функцій, оптимальної роботоздатності та соціальної активності при максимальній тривалості життя. Таке розуміння здоров’я припускає тісний зв’язок між здоров’ям і резервними можливостями організму, між здоров’ям і протистоянням організму до впливу патогенних факторів [8]. Резервні можливості організму й разом з тим опірність хвороботворним агентам можуть протягом життя зменшуватися і збільшуватися [10]. Поряд із віковою динамікою виявляється і їх зміна під впливом різноманітних чинників. У зв’язку з цим можна виправдано говорити про зміцнення й послаблення здоров’я.

Доведено позитивний вплив на здоров’я фізичного тренування й негативної дії на нього гіпокінезії. Про це свідчить життєва практика, статистичні матеріали й результати спеціальних досліджень. Лонгетюдні дослідження, що виключають різний соціальний вплив, також свідчать про підвищення під впливом фізичних тренувань опірності організму людини до нестачі кисню, дії холоду та спеки, різних отрут і токсинів мікроорганізмів й радіоактивного випромінювання [12; 13]. Захисні можливості тіла людини розвиваються у вигляді тривалої адаптації в міру повторення дії конкретного чинника [38], і тим самим зростає специфічна пристосованість до дії цього чинника [52].

У міру збільшення інтенсивності й тривалості впливу різних чинників рухової активності, енергетичні й пластичні запаси клітин вичерпуються. У цих умовах є необхідним доповнення специфічних гомеостатичних реакцій включенням механізму загальної адаптації. Останнє виражається в загальних неспецифічних адаптаційних реакціях, спрямованих на мобілізацію енергетичних і пластичних ресурсів усього організму, а також на активацію загальних захисних сил організму. У результаті цього підвищується ефективність специфічних гомеостатичних реакцій. Таким чином, чим сильнішою є дія негативного фактора, тим більше опірність йому залежить від ефективності функціонування механізму загальної адаптації. Основне в оздоровчому впливові фізичного тренування полягає саме в розвиткові таких змін в організмі, які сприяють розгортанню механізму загальної і аеробної адаптації, забезпечує досконалість міжфункціональної регуляції.

Встановлено, що найбільш суттєвими результатами фізичного тренування, які мають важливе значення для механізму аеробної адаптації та розвитку здоров’я людини [38], є:

· удосконалення функції центральної нервової системи (нервової регуляції функції) її адаптивних можливостей, оптимальної реалізації імунних реакцій;

· збільшення функціональних властивостей та стійкості ендокринних систем (механізм нейро-ендорфінної регуляції);

· підвищення економічності використання енергетичного потенціалу організму (в умовах компенсованої втоми);

· розширення можливостей транспортування кисню за рахунок оптимізації механізмів діяльності систем кровообігу й дихання;

· вдосконалення окислювальних процесів (у зв’язку з посиленим біогенезом мітохондрій) та економізація обміну речовин;

· підвищення стабільної роботи іонних насосів.

В активізації механізму аеробної адаптації важливе місце належить симпато-адреналовій (зокрема, в мобілізації енергетичних ресурсів організму) та гіпофізарно-адренокортикальній (зокрема, у мобілізації пластичних ресурсів організму) системам. Однак після тривалого періоду високої активності цих систем спостерігається перехід від високої до субнормальної активності.

Тим самим, знижується ефективність енергетичного й пластичного забезпечення специфічних гомеостатичних реакцій. Оптимальне аеробне тренування супроводжується змінами в клітинах мозкового й кіркового шарів надниркових залоз, які забезпечують збільшення їх функціональних можливостей, у тому числі й функціональної стійкості організму людини. У результаті цього створюються можливості для швидкої активації та підтримки високої активності цих систем при тривалій дії різних стресорів. Це, безперечно, є важливою умовою організації опірності тіла людини хвороботворним факторам.

Потрібно звернути увагу на те, що загальний обсяг енергетичного забезпечення функцій залежить також від кількості енергетичних субстратів у організмі. У результаті тренування збільшується наявність глікогену та креатинофосфату в печінці [38]. Разом з тим підвищується активність ферментів, що здійснюють каталіз біоенергетичних процесів [47]. Загальний об’єм жирової тканини зменшується, але разом з тим збільшується інтенсивність вивільнення жирних кислот із жирової тканини, які в умовах аеробної роботи використовуються як джерело енергії.

Можливість клітин виробляти енергію за рахунок окислювальних процесів залежить від загальної кількості мітохондрій. У результаті фізичного тренування посилюється біогенез мітохондрій. Це особливо важливий результат тренування як для збільшення фізичної роботоздатності, так і для підвищення опірності організму до шкідливих факторів. Однак інтенсивність окислювальних процесів залежить також від постачання активних клітин киснем. Хороші умови для цього забезпечує в тренованому організмі збільшення функціональних можливостей серцево-судинної та дихальної систем, що виражається в більш високих величинах максимального ударного й хвилинного об’ємів серця та максимального споживання кисню. При цьому важливе значення має сполучення помірної гіпертрофії серця з підвищенням ефективності роботи скорочувального апарату та енергетичних можливостей міокардиальних клітин. А енергетичні можливості міокардиальних клітин визначаються:

1) збільшенням кількості коронарних капілярів й об’єму коронарних судин більшою мірою, ніж приріст маси міокоронарних клітин;

2) підвищенням кількості міоглобіну в міокарді;

3) можливостями більш інтенсивного впливу енергетичних субстратів;

4) активацією біогенезу мітохондрій. Разом з тим покращується утилізація біологічної енергії та перетворення її на механічну енергію м’язових скорочень.

У випадку гіподинамії та гіпоксії, викликаної умовами зовнішнього середовища, чи змінами в організмі, менше страждає тренований організм людини завдяки можливостям до більш значної утилізації наявного кисню, потужності буферних систем й економізації обміну речовин. Економічність діяльності організму – це одна із характерних ознак тренованості [10]. Вона проявляється у вигляді економічності функції (функціональні зміни відбуваються за рахунок найбільш оптимальних співвідношень між різними органами, а в межах однієї системи – між основними параметрами функції) та обміну [12]. Економічність створює можливість зниженої функціональної активності у спокої, що обумовлює збільшення функціонального резерву. Завдяки економічності обмінних процесів великий викид катехоламінів при емоційному збудженні не призводить до значного падіння коефіцієнту корисної дії в роботі серцевого м’язу, як це властиво фізично неактивним, нетренованим людям. У результаті тренування взагалі підвищується толерантність міокарду до великих доз катехоламінів. Це результат збільшення вмісту калію в клітинах міокарду. Вплив тренування на окислювальні процеси створює хороші можливості протистояти розвиткові стресових ушкоджень, механізм яких пов’язаний із надмірним посиленням перикисного окислення ліпідів. У викладеному аспекті досить ефективними є фізичні вправи, спрямовані на розвиток витривалості та різноманітні форми аеробіки. У результаті систематичного фізичного тренування в організмі розвивається комплекс морфофункціональних змін, що мають важливе значення як у збільшенні нервово-м’язових можливостей організму, так і в підвищенні його імунних реакцій адекватно шкідливому впливу довкілля. Роль цих змін у підвищенні опірності організму полягає в тому, що вони сприяють розгортанню механізму загальної та аеробної адаптації (зокрема, в енергетичному й пластичному забезпеченні специфічних гомеостатичних реакцій) [34].

Відомі основні форми реакції організму, із яких складається імунологічна реактивність: продукція антитіл, гіперчутливість термінового типу, гіперчутливість уповільненого типу, імунологічна пам’ять й імунологічна толерантність, які ефективно удосконалюються під впливом фізичних навантажень, особливо аеробного спрямування [35].

На думку таких вчених, як Г. Апанасенко [3], В. Бальсевич [8], основною причиною невдач інновацій і реформ у сфері фізичної культури стала загальна для сучасної педагогіки невирішеність проблеми оптимального сполучення масової освіти, в переважній більшості навчальних закладів різних типів, з сучасними ефективними програмами фізичної культури, оздоровлення учнів загальноосвітніх шкіл. Результатом такої тенденції є зниження рівня їх фізичної підготовленості, здоров’я [6]. У зв’язку з цим підвищення оздоровчої ефективності фізичної культури зростаючого покоління нашої держави є найважливішим завданням систем освіти, науки і служби здоров’я України.

У викладеному аспекті Г. Апанасенко [3], О. Вацеба [1], Л. Волков [15] та інші аргументовано вказують на такий науково-методичний напрямок вирішення означеної проблеми, який пов’язаний з домінуючим використанням видів спорту у процесі уроків фізичної культури школярів. Його прибічники вважають, що в основу методики й організації фізичної підготовки школярів повинна бути покладена концепція навчально-тренувальної діяльності, як поки що єдина науково обґрунтована концепція управління розвитком фізичного і психічного потенціалу людини. На користь цього напрямку, за даними В. Григоренка [18], свідчать і результати спеціальних соціологічних досліджень.

Вони показують, що мотивація на спорт більш сильна й ефективна, ніж система впливів і мотивації, які орієнтують на переважно оздоровчі заняття фізичною культурою, на фізичне виховання та здоровий спосіб життя. При цьому він підкреслює, що досить конкурентоспроможними є такі фізкультурно-оздоровчі програми, як степ-аеробіка, тераробіка, супер-стронг, слайд-аеробіка, фітбол-аеробіка, данс-аеробіка, лоу-імпект, кікс-аеробіка, флекс і т.д.

Ефективним напрямком оптимізації процесу фізичного виховання у школі може стати формування у школярів свідомого ставлення до фізичної культури, а саме:

1) виховання постійної потреби в реалізації рухових можливостей, орієнтації на більш складні форми занять фізичною культурою в умовах сучасної загальноосвітньої школи України, яка дозволяє ефективно використовувати сучасні фінансово мало затратні інноваційні фізкультурно-оздоровчі технології (методи, засоби, форми, методики, системи, програми);

2) розробка методик оцінки кількісних і якісних параметрів ефективності фізичної культури школярів ЗОШ (лікарняно-педагогічний моніторинг);

3) удосконалення шкільних програм із метою збільшення оздоровчого ефекту фізичної культури, що забезпечує: позитивну динаміку формування життєво-важливих рухових дій, становлення морфофункціональних систем зростаючого організму; формування життєво-важливих рухових навичок, умінь і культури рухів; наявність навичок самоконтролю; чітку наступність усіх форм фізичної культури; формування позитивної дидактико-реабілітаційної мотивації; формування системи спеціальних знань із питань теорії та методики фізичної культури, спортивної підготовки, психорегуляції, фізичної та соціальної реабілітації (оптимізація системи фізичної культури учнів);

4) розробка ефективних методик розвитку в учнів ЗОШ рухових здібностей, роботоздатності, корекції та удосконалення їх здоров’я;

5) мотивований диференційний підхід до фізичної культури хлопчиків і дівчат протягом усього періоду навчання в школі (поглиблене урахування розвитку індивідуальних особливостей);

6) формування свідомих уявлень про престижність занять фізичного культурою у дітей та їх батьків (примат здорового способу життя).

Таким чином, немає сумніву, що у викладеному аспекті потрібно проводити спеціальні наукові дослідження з метою розробки актуальних та фінансово малозатратних педагогічних, психологічних і фізкультурно-оздоровчих технологій з високим мотиваційним потенціалом.