Сутність використання фізкультурно-оздоровчих технологій у фізичному вихованні школярів 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Сутність використання фізкультурно-оздоровчих технологій у фізичному вихованні школярів



Сучасні фахівці у галузі фізичної культури, спортивної підготовки, лікувальної фізичної культури, корекційної педагогіки та психології аргументовано стверджують, що фізичні вправи аеробного спрямування мають дуже актуальне значення у життєдіяльності людини. Це пов’язано з тим, що вони забезпечують:

1. Оперативне вдосконалення міжм’язової координації основних параметрів техніки рухової дії;

2. Термінове розгортання дихальних процесів адекватно руховій діяльності людини з метою забезпечити реалізацію її адаптаційних можливостей;

3. Виконання значного обсягу рухової діяльності шляхом збереження високого рівня роботоздатності;

4. Оперативне відновлення психофізичних можливостей людини шляхом поєднання дихальних вправ та методів релаксації;

5. Використання великої кількості фізичних вправ із групи природних локомоцій;

6. Забезпечення високого рівня оздоровчого впливу фізичних вправ аеробної спрямованості.

Як правомірно стверджує Т. Круцевич [29], важливе значення у досягненні високих показників розвитку витривалості мають фактори енергетичного забезпечення фізичної роботоздатності. У викладеному аспекті деякі вчені [41] вважають, що одним з основних факторів прояву високого рівня витривалості є ефективність функціонування системи забезпечення організму людини киснем. Інформативним показником ефективності означеної функціональної системи є її інтенсивність, об’єм, динамічність, економічність. Узагальненим показником інтенсивності аеробного енергозабезпечення рухової діяльності є рівень максимального використання кисню. Рівень витривалості при фізичних навантаженнях аеробної структури залежить від об’єму аеробної системи енергозабезпечення. Означена система характеризується об’ємом кількості субстратів окислювальних процесів, які лімітують довгострокове виконання фізичної роботи.

Так, Т. Круцевич [29] наводить приклад про те, що нетреновані люди мають можливість виконати фізичну роботу на рівні 70% максимального використання кисню 30 хвилин, а добре треновані, які спеціалізуються з стаєрських дисциплін – більше 2 годин. Як свідчить практика спортивної педагогіки, аеробний обсяг значно покращується шляхом використання методу безперервної стандартизованої фізичної вправи.

Динамічність функціональної системи аеробного енергозабезпечення репрезентується швидкістю розгортання процесів окислювання. У процесі спеціальних досліджень [14] встановлена пряма залежність між швидкістю розгортання аеробних функцій і економічністю механізмів енергозабезпечення, і як бажаний результат – високий рівень роботоздатності при виконанні довгострокової фізичної роботи. У багатьох наукових роботах підкреслюється, що динамічність функціональних систем аеробного енергозабезпечення організму людини удосконалюється шляхом використання методів варіативного і інтервального фізичного навантаження.

У розумінні теоретичних та методичних аспектів сутності витривалості як фізкультурно-оздоровчого явища мають значення наукові дані Г. Апанасенка [3], В. Бальсевича [8], Л. Волкова [15], Т. Круцевич [28], які стверджують, що рівень витривалості людини залежить від рівня економічності її рухових дій.

Економічність рухових дій представляє собою комплексний показник, що обумовлюється функціональною та технічною економічністю фізичних вправ, що виконуються у аеробних умовах. При цьому функціональна економічність детермінована рівнем узгодженості роботи вегетативних систем і можливостями людини тривалий час стабільно виконувати фізичне навантаження. Функціональні механізми вісцеромоторної регуляції забезпечують умови відповідності використання кисню його запиту. Ефективному розвитку функціональної економічності сприяє систематичне використання методів безперервної стандартизованої фізичної вправи в режимі поступового підвищення інтенсивності фізичного навантаження від помірної до порогової.

Технічна економність обумовлюється рівнем досконалості загального ритму фізичних вправ аеробного спрямування. Технічна економічність рухової діяльності людини удосконалюється шляхом ефективного використання методів формування рухових дій, шляхом мотивовано-диференційного, мотивовано-диференційно-інтегрованого і мотивовано-інтегрального режиму їх реалізації.

На наш погляд, наукове уточнення визначення такого педагогічного явища, як витривалість (загальна тобто аеробна витривалість) від низки тих визначень означеної рухової діяльності, які панують у сучасній теорії та методиці фізичної культури є дуже важливим, бо воно забезпечує фундаментальні основи її розвитку. У сучасних умовах розвитку спортивної педагогіки як наукової дисципліни багато фахівців плідно працюють над уточненням сутності визначення аеробної витривалості. Так, Т. Круцевич [29] провела плідний аналіз теоретичних та експериментальних досліджень таких фахівців, як Г. Андрієнка, В. Базарного, Ф. Мейксона, Л. Волкова і дійшла висновку, що «витривалість – це здібність до ефективного виконання фізичних вправ долаючи при цьому втому». Формулюючи визначення означеної рухової якості, вона систематизувала низку факторів, що обумовлюють розвиток та реалізацію аеробних можливостей людини:

1) структура м’язів;

2) внутрішньом’язова координація;

3) міжм’язова координація;

4) функціональні можливості системи кровообігу;

5) функціональні можливості системи дихання;

6) функціональні можливості нервової системи;

7) об’єм енергетичного матеріалу в організмі;

8) рівень розвитку сили, швидкості та швидкісно-силових здібностей, гнучкості та спритності;

9) рівень функціональної та технічної економічності;

10) рівень психологічної стабільності.

Такі вчені, як Г. Апанасенко [4], В. Марков [35] довели, що аеробна витривалість має нерівномірний характер природного розвитку. Так, Т. Круцевич [47] наводить дані про те, що аеробна витривалість у хлопців має високі темпи приросту з 8-9 до 10 років, з 11 до 12 і з 14 до 15 років. У групі юнаків 15-16 років рівень її розвитку стрімко знижується. Таким чином, спираючись на наукові положення вчених про «критичні періоди розвитку фізичних якостей», ми приходимо до висновку, що аеробну витривалість необхідно розвивати (акцентовано) у вікові періоди її інтенсивного природного розвитку.

Урахування вікових особливостей формування та реалізації аеробної витривалості дає змогу використати природні закономірності адаптації киснево-транспортної системи людини. Т. Круцевич [47] стверджує, що досить яскраво адаптаційні можливості киснево-транспортної системи виявляються вже при розгляданні такого узагальненого функціонального показника, як частота серцевих скорочень (ЧСС).

У спортсменів високої кваліфікації ЧСС в умовах максимального впливу фізичних навантажень може зростати у 3-4 рази, а в осіб, що не займаються фізичною культурою, тільки у 1,5-2 рази. Нижчим рівнем цієї функціональної зони у нетренованих людей є ЧСС 100-110 уд. хв , а верхня межа знаходиться на рівні 110-180 уд.хв . В умовах зростання означених функціональних показників фахівці відмічають зменшення показників систолічного об’єму крові, тобто виникають умови суттєвого зниження адаптаційних можливостей киснево-транспортної системи.

Потрібно звернути увагу на те, що під впливом фізичних навантажень аеробної структури значно підвищуються показники системи кровообігу: знижується об’єм кровообігу за 1 хвилину, брадикардія на фоні помірної гіпотензії. Результатом аеробних тренувань є збільшення загальної маси крові, зростання показників кількості гемоглобіну, який виконує транспортну функцію, зростання кількості функціонуючих капілярів (збільшення капілярного русла), значно зростає показник аеробної роботоздатності.

Теоретичні та методичні аспекти сутності аеробного спрямування вимагають специфічного підходу до визначення методики її формування. Визначаючи базові параметри розбудови методики розвитку витривалості з застосуванням засобів аеробних технологій ми спиралися на наукові положення таких розробок [46; 53], які обґрунтовують її лімітуючі фактори:

1) використання фізичних вправ циклічного характеру та вправ степ-аеробіки, данс-аеробіки, фітбол-аеробіки, аква-аеробіки і т.п.;

2) розвиток потужності функціональних систем аеробного енергозабезпечення;

3) удосконалення об’єму аеробного джерела енергозабезпечення;

4) удосконалення динамічності функціональних систем аеробного енергозабезпечення;

5) удосконалення функціональної і технічної економічності рухових дій;

6) підвищення потужності і об’єму буферних систем організму.

Наукові дослідження і педагогічна практика свідчать, що викладені параметри розвитку аеробної витривалості ефективно будуть реалізовані на основі наступних практичних методів розвитку фізичних якостей: методів строго регламентованої та загальної вправи, методу безперервного стандартизованого фізичного навантаження; методу безперервної прогресуючої вправи; методів оптимального поєднання помірної та великої потужності фізичного навантаження з великим обсягом повторного виконання фізичних вправ, елементів фізичних вправ.

При цьому фахівці рекомендують використовувати: теренкур; природну ходьбу, біг, велосипедні перегони, перегони на лижах, ковзанах, плавання; степ-аеробіку, данс-аеробіку, фітбол-аеробіку, аква-аеробіку, туристичні подорожі, веслування; різноманітні танцювальні вправи.

У якості додаткових засобів розвитку аеробної витривалості потрібно використовувати у процесі фізичного виховання різноманітні дихальні вправи (регулювання частоти дихання, глибини та ритму дихання); легеневу гіпервентиляцію; дозовану затримку дихання; синхронізацію фаз дихання з фазами рухових дій; використання різних типів дихання (ротом, носом, грудинного та черевного). Підвищенню ефективності фізичних вправ для розвитку витривалості допомагає цілеспрямоване використання різноманітних факторів оточуючого середовища: температури повітря, відносної вологості, ультрафіолетового випромінення, атмосферного тиску, швидкості руху повітря і т.д.

У викладеному аспекті дуже важливим є думка І. Муравова [38], про те, що різноманітні зміни кліматичних умов викликають фізіологічні зміни в організмі людини незалежно від того, до якого клімату вона адаптована. Результатом адаптації до зміни погодно-кліматичних умов виникає підвищена реактивність вегетативної нервової системи, стимулювання дихальної і серцево-судинної систем, зростає інтенсивність окислювально-відновлювальних процесів, трофіки і, як бажаний педагогічний наслідок, зростання показників загальної і аеробної витривалості [24].

Підсумовуючи теоретичні та методичні закономірності розвитку аеробної витривалості, використання фізичних вправ аеробного спрямування, потрібно особливо підкреслити, що аеробній витривалості притаманна така якість, як транспозиція. Означена якість трансформується у формі позитивного переносу аеробної витривалості у різноманітні види спорту, форми фізичної культури, фізичної реабілітації, у професійну і побутову діяльність людини. Це свідчить про дуже високий рівень актуальності розробки різноманітних технологій формування у дітей і дорослих аеробної роботоздатності та витривалості.

Потрібно звернути увагу на те, що найбільш актуальним результатом аеробних тренувань є його роль у формуванні механізмів загальної адаптації та оздоровлення організму людини. Теоретичні та експериментальні дослідження дозволяють систематизувати низку морфологічних, функціональних та психологічних результатів, які досягаються у процесі реалізації аеробної роботоздатності осіб різного віку і статі:

1) удосконалення функцій ЦНС й тим самим нервової регуляції функцій організму людини;

2) удосконалення вісцеромоторної регуляції життєдіяльності систем організму;

3) збільшення функціональних властивостей та стійкості ендорфінних систем;

4) підвищення енергійного потенціалу (в аспекті реалізації і відновлення) організму;

5) розширення можливостей транспортування, утилізації кисню;

6) вдосконалення окислювальних процесів та економізація обміну речовин;

7) підвищення психологічної стабільності.

Таким чином, аеробний вплив фізичних вправ утворює в організмі людини сукупність функціональних змін, що мають важливе значення, як у збільшенні фізичної роботоздатності, так і в підвищенні опірності організму до різних шкідливих чинників, особливо актуальних для учнів загальноосвітніх шкіл:

1) низький рівень фізичної активності учнів, який викликає гіподинамію, гіпоксію, патологію вісцеромоторних рефлексів;

2) психічне й емоційне перевантаження учнів в умовах сучасної школи;

3) агресивний стан екології в регіонах, низький рівень соціального забезпечення і профілактичної роботи;

4) перенесені хвороби, нераціональне харчування, стреси і т.п.

Отже, безсумнівно те, що фізичні вправи аеробного спрямування повинні займати чільне місце при розробці та впровадженні в практику різноманітних інноваційних програм фізичної культури учнів загальноосвітніх шкіл України.

У викладеному аспекті потрібно звернути увагу на те, що для розробки інноваційних програм фізичної культури з використанням аеробних технологій недостатньо знати тільки їх сутність, потрібно опанувати історичним та науково-практичним досвідом використання досягнень фізичної культури для розвитку та збереженні здоров’я нації.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; просмотров: 220; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.232.66.188 (0.015 с.)