Структура мотиваційної сфери учнів основної школи щодо ведення здорового способу життя і занять фізичною культурою



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Структура мотиваційної сфери учнів основної школи щодо ведення здорового способу життя і занять фізичною культурою



Мотивація школярів є основним компонентом у процесі організації учбової діяльності [18]. Вона відображає зацікавленість учнів заняттями, їх активне й усвідомлене відношення до власної діяльності – навчання. Тому для підвищення ефективності педагогічних впливів на учнів та для раціоналізації їх учбової діяльності необхідно цілеспрямовано формувати їх мотивацію до занять фізичною культурою таким чином, щоб досягти високого ступеню зацікавленості учнів ЗОШ заняттями і їх впевненості у доцільності цих занять. Формування мотивації пов’язано із впливом зовнішніх (об’єктивних умов ситуації) та внутрішніх (суб’єктивних бажань, інтересів, потреб) факторів.

У викладеному аспекті зберігає свою актуальність таке важливе завдання, як сформування інтересу до самостійної рухової діяльності у кожного учня загальноосвітньої школи. Необхідно забезпечити фізкультурну орієнтацію дитини нарівні зі спортивним відбором [8]. Сутність такої орієнтації полягає в тому, щоб у процесі навчання школяра «азбуці рухів», враховуючи його індивідуальні особливості, підбирати найбільш доцільний для нього вид фізичної активності й дати висновки про переважаючі форми занять фізичною культурою, із найбільшим задоволенням використовуваних надалі. Це тим більш важливо, що тільки 20-30 % учнів свідомо сприймають підвищені м’язові (спортивні) навантаження, як фактор удосконалення своєї фізичної підготовленості. Є необхідним пошук інших прийомів фізичної культури для інших 70-80 % школярів, із яких 20-25 % потребують занять із лікувальної фізкультури [34], адаптивного фізичного виховання, фізичної і соціальної реабілітації [18].

У системі фізичної культури учнів загальноосвітніх шкіл зберігає свою актуальність особливе завдання – формування інтересу до рухової активності у дівчаток. Різниця розвитку рухових здібностей у дівчаток і хлопчиків, менша схильність дівчаток до самостійного фізичного вдосконалення призводить до того, що серед них більша кількість таких, хто нехтує заняттями фізичною культурою. Саме із-за цього з дівчинки, дівчини, у подальшому – матері – формуються ригідні байдужі індивіди, які не володіють необхідними руховими навичками, не здатні до самостійного використання рухів для підтримки здоров’я, не вміють у вільний час організувати свій активний відпочинок.

Як і колись, є актуальними питання, пов’язані з вивченням добового набору рухів, взаємозаміни різних видів рухів і навантажень із урахуванням енергетичних і специфічних якісних характеристик дітей, які є основою створення оптимальних умов їх генезису.

У ході цілеспрямованих соціологічних і педагогічних досліджень необхідно розкрити глибинні причини негативного ставлення батьків до фізичної культури дітей і самостійного використання засобів фізичної культури. При цьому основне завдання психології, гігієни, педагогіки є виділення оздоровчих питань, на підставі комплексних медико-педагогічних і соціологічних досліджень створення моделі фізичної культури в школі та в сім’ї [25], розроблення низки привабливих інноваційних програм, технологій фізичного вдосконалення людини.

Оптимальний руховий режим є одним із базових психолого-педагогічних та фізіологічних факторів генезису учнів різного віку і статі [10; 11]. В зв’язку з цим, вивчення причинності позитивної та негативної динаміки рухового режиму учнів є дуже актуальним та інформативним [1]. З метою виявлення психомотиваційних компонентів у ставленні учнів до фізичної культури, спорту, здорового способу життя дослідниками проводилися числені анкетування учнів загальноосвітніх шкіл. Наукові дослідження Г. Глоби [17] свідчать, що мотиваційні й психолого-педагогічні фактори є досить різноманітними, формувальними та впливовими. Майже 78, % опитуваним учням подобаються заняття з фізичної культури. Це не дивно, бо урок фізкультури відрізняється від інших уроків загальноосвітнього циклу емоційністю, можливістю рухатись, а не сидіти за партою; крім того, достатньо встановленою є думка про корисність занять фізкультури для здоров’я. Проте ці цифри достатньо високі у вікових групах 11-12, 13-14 років (11-12 р. – 80,5 %, 13-14 р. – 90,4 %), але значно знижуються у групі 15-17 р. (62,9 %). Наступне запитання чітко визначає мотивацію до занять з фізичної культури у обраних групах: лише 15 % учнів відвідують заняття через отримання задоволення від фізкультури, причому наявна тенденція до різкого зменшення відсотку у більш старших вікових групах (11-12 р. – 25,1 %, 13-14 р. – 13,2 %, 15-17 р. – 6,7 %); для 28,3 % учнів єдиним стійким мотивом для занять з фізкультури є отримання оцінки у атестат – причому для молодших вікових груп цей мотив є фоновим (приблизно 20 %), а для старшокласників – майже домінуючим (44,2 %). 16,4 % учнів відвідують заняття для покращення здоров’я (відповідно 29,4 %, 13,2 % та 6,7 %) та 17,6 % - для вдосконалення фізичних якостей (відповідно 9,7%, 28 %, 15,1 %). 21,6 % учнів відвідують фізкультуру через турботу про красиву фігуру (відповідно 14,7 %, 23,8 %, 26,3 %). В цілому, така мотивація є незадовільною, особливо у старшій віковій категорії, бо переважають не внутрішні позитивні мотиви, а зовнішня примусовість, обов’язковість занять для отримання оцінки або відповідність зовнішності моді; тоді як піклування про власне здоров’я, самовдосконалення чи задоволення від фізичної діяльності, свободи самопрояву, самопізнання майже не розвинуті [17].

За даними науковців [17], більшість із респондентів стверджує (11-12 років – 79,3 %; 13-14 років – 84,1 %; 15-17 років – 87,6 %), що сучасна система фізичної культури не ефективна, вона формує негативне ставлення до фізичної культури, спорту до правил особистої та суспільної гігієни. 78,6 % учнів не влаштовує матеріально-технічна спортивна база; 63,4 % незадоволені гігієнічними нормами умов, у яких проводяться заняття з фізичної культури. 81,8 % учнів відзначають, що для них має велике значення особистість викладача з фізичної культури; звісно, що роль батьків у формуванні мотивації дітей ще більша, а в 57,0 % школярів батьки невідповідно ставляться до уроків з фізичної культури.

Велика кількість учнів 5-11 класів (88,2 %) бажає займатись аеробними вправами (степ-аеробікою, фітбол-аеробікою, аква-аеробікою, ритмікою), бажає використовувати у процесі фізичного удосконалення сучасні (популярні) фізкультурно-оздоровчі технології (11-12 років – 89,8 %; 13-14 років – 85,6 %; 15-17 років – 89,3 %). У означених учнів була виявлена негативна тенденція показників низького рівня спеціальних знань з питань фізичної культури, особистої та суспільної гігієни, раціонального харчування і т.д. Так, тільки 9,1 % учнів орієнтуються у приблизних нормах рухової активності для свого віку. Всього 11,8 % респондентів володіють методикою навчання різним видам рухових дій, 11,3 % володіють навичками самоконтролю, 8,9 % володіють методикою самостійних занять фізичними вправами, 14,3 % - брали участь у спортивно-масових заходах, 21,5 % брали участь у пропаганді здорового способу життя [17].

Серед видів оздоровчої практики між заняттями реально використовується тільки перебування на свіжому повітрі (77,3 %). Застосовують процедури загартування в домашніх умовах 11,1 % дітей, у спортивних секціях – 13,8%. Частина батьків загартовується разом із дітьми тільки в молодших класах (20,5; 2,6; 1,9 %). Домашні завдання із загартування практично не даються. І хоча деяка кількість учнів намагається займатися загартуванням (46; 22,8; 62 %), ці спроби ніяк не заохочуються ні школою (8,6 %), ні батьками (14,4 %). У віковому плані позитивна динаміка простежується за такими показниками, як знання значення рухової активності (48,4; 65,0; 72,9 %), володіння методикою розвитку фізичних якостей (35,6; 15,8; 50,8 %); знання прийомів першої медичної допомоги (22,9; 31,8; 65 %) [17].

У той же час дослідники відзначають [17], що за рядом діагностичних критеріїв, явно вимальовується проблема підліткового віку. Найбільший спад у цьому віці визначається за такими показниками, як:

1) знання власних результатів у рухових тестах (41,8; 28,9; 60,2 %);

2) ведення самоконтролю (18,7; 29,2, 6,2 %);

3) знання норм рухової активності (10,3; 6,2; 10,8 %);

4) знання прийомів самострахування (48,2; 41,4; 51,6 %);

5) вміння використовувати фізичні вправи з урахуванням стану свого здоров’я (33,6; 24,0; 31,1 %);

6) участь у суддівстві змагань (14,8; 12,8; 19,3 %);

7) виконання домашніх завдань та завдань для самостійної роботи з фізичної культури (15,9; 38,2; 10,1 %);

8) наявність спортивного розряду (2,2; 6,8; 10,3 %);

9) заняття фізичними вправами за місцем проживання (23,0; 12,8; 12,9 %);

При цьому особливу увагу привертає бажання учнів займатися різними формами аеробіки (89,8; 85,6; 89,3 %).

За цілою низкою ключових показників відзначається негативна тенденція. Так, із віком скорочується кількість осіб, які самостійно виконують фізичні вправи, з бажанням відвідують уроки фізичної культури, позакласні заходи, систематично загартовуються та займаються в спортивних секціях (20,3; 43,0; 39,8 %), гірше виконуються домашні завдання (15,9; 38,2; 10,1 %), учні менше займаються фізичними вправами у вільний час (50,8; 21,4; 20,1 %), протягом тижня, щодня займаються тільки (5,0; 10,2; 15,0 %), 5-6 разів (2,2; 6,8; 10,3 %), 3 рази (62,8; 70,0; 65,0 %) і не займаються жодного разу (30,0; 23,0; 29,7 %) [17].

Негативна тенденція співвідношення чинників, що впливають на руховий режим і стан здоров’я учнів загальноосвітніх шкіл була підтверджена результатами оцінки фізичної підготовленості та розвитку рухових здібностей в учнів різного віку та статі. Достатній рівень знань можна констатувати тільки стосовно загально гігієнічних навичок. Далеко не всі знають, як відновитися після фізичного (73,9 %) й особливо розумового навантаження (69,8 %).

Вивчення динаміки показників поширення у середовищі учнів ЗОШ шкідливих звичок, та чинників, що впливають на їх формування, ми розглядали як об’єктивну. Поширення шкідливих звичок має чітко виражене вікове спрямування. Так, серед тих, хто зовсім не палить: 98,6 % учнів 5-7-х класів, 88,6 % підлітків і тільки 40,9 % старшокласників. Серед тих, хто спробував палити, але яким «не сподобалось» - 18,8 % учнів 5-7-х класів та 26,0 % випускників. Далі – більше: серед дітей старшого шкільного віку 29,8 % палять зрідка, а 16,1 % – систематично.

Аналогічна динаміка й за показниками вживання алкоголю. Серед тих, хто не вживає спиртні напої – 97,5 % учнів 5-7-х класів, 62,0 % підлітків і лише 18,6% старшокласників. Серед тих, хто вживає алкоголь у свята, виявляється 38,9 % дітей середнього шкільного віку та 86,9 % учнів старших класів, 13,2% випускників випивають систематично.

Відповіли, що пробували наркотики, але що їм не сподобалось чи вони вживають їх зрідка, тільки старшокласники (1,6 та 2,4 % відповідно). У цілому тільки 42-56 % учнів вважають, що ведуть здоровий спосіб життя.

Результати досліджень науковців свідчать [17], що залучення до тютюнопаління, алкоголю, наркотиків – більшою мірою данина моді, ніж реальна потреба (89,6%). Так, серед тих, у кого часто виникає почуття безвиході, приреченості – 46,8 % молодшої, 48,4 % середньої та 30,8 % школярів старшої шкільної ланки. Самі можуть упоратися з важкими життєвими ситуаціями, але з певними труднощами – 10,8 % учнів 5-7-х класів, 18,0 % восьми- та дев’ятикласників і 36,8% випускників. Потребують допомоги відповідно 80,2; 82,0 та 63,2 % дітей.

Ступінь володіння навичками самостійної відмови від шкідливих звичок – більшою мірою також функція віку. Наприклад, знають, як самостійно відмовитись від шкідливих звичок, 20,6 % школярів 5-6-х класів, 42,0 % учнів середнього шкільного віку та 50,6 % випускників. Аналогічна ситуація відносно властивості протистояти тискові ззовні (20,8; 64,6; 79,2 %), вирішувати складні життєві ситуації (38,9; 48,8; 62,8 %), самостійно спланувати здоровий стиль життя з урахуванням індивідуальних особливостей та можливостей (48,9; 80,4; 84,6%).

Судячи по опитуванню, зусилля школи в цьому напрямку слабшають до старших класів. Так, відповіли, що школа навчає вмінню спілкуватися з іншими людьми, протистояти тискові ззовні 49,1 % п’ятикласників.

Особливу увагу звертає на себе дуже мала кількість учнів, що отримують спеціальну інформацію відносно шкідливих звичок: так із газет відповідно до віку 22,3; 20,0; 15,2 %, з телебачення 17,7; 30,0; 24,8%, від батьків 15,0; 18,0; 10,3%, в умовах школи 16,0; 12,0; 19,7 %, від однолітків 14,0; 5,2; 9,4 %, від тренерів-викладачів 5,1; 5,1; 4,8; 10,0 %, у процесі реалізації спеціальних профілактичних секцій 1,9; 20,0; 19,1 %.

З віком посилюється розуміння необхідності заохочення осіб, які ведуть здоровий спосіб життя (42,3; 50,8; 68,6 %), школярі у віковому аспекті не хочуть, щоб їх діти мали шкідливі звички (100; 99,6; 99,7 %), загальний настрій опитуваних стосовно перспектив школи в цьому напрямку є досить песимістичним (85,8 %).

Немає однозначності й стосовно гуманітарних форм роботи, яким би слід надавати перевагу у процесі профілактики шкідливих звичок. Наприклад, із віком зменшується кількість учнів, яким хотілося б зустрітись із відомими й успішними людьми, що відмовились від шкідливих звичок і демонструють здоровий стиль життя (78,1; 62,5; 29,8%). І, навпаки, збільшується кількість осіб, яким хотілося б зустрітися з наркоманами, що успішно прийняли реабілітацію (10,8; 20,5; 30,2%).

Результати дослідження процесу формування в учнів здорових звичок свідчать проте, що вчителі відносно добре навчають (60,8%) та моделюють (69,7%), і набагато гірше практикують у процесі навчання (22,8%), закріплюють набуті мотиви, знання, уміння, досвід (29,8%), практикують між заняттями (36,8%) й тим більше – підтримують вироблені звички в умовах повсякденного життя учнів (24,6%).

Перш ніж впроваджувати інноваційні технології, науковці пропонують здійснювати вхідну діагностику [17]. Обґрунтованість такого кроку, на їхній погляд, диктується такими обставинами:

1. По-перше, складність формування навичок здорового способу життя багато в чому обумовлена тим, що на певних етапах онтогенезу в школяра відсутня базова потреба в здоров’ї, він її просто не усвідомлює, а самооцінка рівня здоров’я відверто завищена;

2. По-друге, зворотній зв’язок від змін, які сталися в організмі у результаті наслідування здоровому способу життя, спрацьовує не відразу, й позитивний ефект іноді відкладений на роки формування свідомої рефлексії;

3. По-третє, опитування школярів свідчать, що серед причин, які змусили б дитину змінити свій стиль життя, учні називають, як правило, деякі екстремальні обставини: хворобу, не конкурентну здатність, трагедію близької людини, критерії сучасної моди, стандарти реклами, любов і т.п.

Результати досліджень науковців підтверджують, що важливим резервом у формуванні позитивного ставлення учня до проблем фізичної підготовленості, здоров’я та здорового способу життя є вивчення його потребо-мотиваційної сфери [17]. Той чи інший тип поведінки виробляється у людини тому, що ця поведінка відповідає її базовим потребам і мотивам. Отже, для того, щоб дитина захотіла зробити свою поведінку більш ефективною в аспекті здорового способу життя треба, по-перше, знати її первинні цілі поведінки, а, по-друге, так організувати роботу з формування здорових звичок, щоб запропоновані альтернативи сприяли як досягненню цих цілей, так й укріпленню здоров’я, фізичної підготовленості.

Якість фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи в школі залежить від єдності свідомого відношення учнів до здоров’я як особистісно-соціальної цінності та ефективності сучасних новітніх технологій фізкультурно-оздоровчої роботи, фізичної культури і спортивної їх підготовки. Таким чином, у сучасній школі повинні бути реалізовані наукові, новаторські організаційно-методичні основи оптимізації фізичної культури учнів, їх рухового режиму в комплексі із загартовуванням, раціональним харчуванням, психофізичною саморегуляцією, профілактикою шкідливих звичок і т.д.

У викладеному аспекті проблеми особливу актуальність має питання раціонального харчування учнів ЗОШ, особливо ця проблема загострюється у поєднанні з систематичними заняттями фізичною культурою та спортом, як дуже важливий чинник відновлення функціональних можливостей кожної дитини. На питання про те, що саме примусило б дітей звернути увагу на своє харчування, відповіли тільки 24,6 % респондентів. Серед спонукальних підстав називались погане здоров’я, батьки, смачна їжа, спортивний режим, доступність вітамінів.

Науковцями встановлено, що намагаються суворо дотримуватись розпорядку дня тільки 24,3% опитуваних, причому їх кількість постійно стає меншою з роками (28,0 %; 19,0 %; 10,8 %). Намагаються планувати своє життя 38,0 % респондентів. У той самий час 78,9 % учням важко дотримуватись правил поведінки, у 63,8 % погіршується самопочуття при зміні звичного укладу життя, 65,8 % скаржаться на психічний дискомфорт [17].

Достатній рівень знань можна констатувати тільки стосовно загально гігієнічних навичок. Так, практично всі (90,2 %) знають, як правильно чистити зуби, скільки годин необхідно спати (80,4 %), дивитися телепередачі (72,8 %). Тільки 14,0 % дітей знають, як протистояти стресові. Далеко не всі знають, як відновитися після фізичного (73,9 %) й особливо розумового навантаження (69,8%).

Ще більше страждають практичні навички. Так, тільки 8,8% учнів ведуть щоденник самоконтролю або паспорт здоров’я, причому їх кількість різко знижується до старшого шкільного віку (18,7; 29,2; 6,2 %). Усього 15,8% школярів намагалися скласти режим дня з урахуванням свого хронотипу, 11,2% аналізували наслідки свого режиму. Тільки 18,8 % дітей відзначають, що на уроці робляться хоч якісь спроби збереження роботоздатності та профілактики втоми.

З одного боку, у літературі існує достатньо матеріалів, які підтверджують гіпотезу про те, що ключові чинники, які визначають стан здоров’я, знаходяться частіше за все поза сектором охорони здоров’я, і що особливе значення мають умови, які формують спосіб життя людини. З іншого боку, перебіг проблеми від теорії фізичної культури до площини компетентності психології та педагогіки не завершився створенням технології формування здорових звичок. У зв’язку з цим вищезазначене питання потребує більш докладного розгляду в аспекті такого явища, як «спосіб життя». Під способом життя учнів ЗОШ ми розуміємо стійкий спосіб життєдіяльності, який склався під впливом соціальних, культурних, матеріальних і професійних обставин, що виявляється в нормах спілкування, поведінки, складі мислення дітей [3]. Науковці виділяють такі складові категорії «способу життя» – економічну (рівень життя), соціологічну (якість життя), соціально-психологічну (стиль життя) і соціально-економічну (уклад життя).

Визначаючи впливову вагу цих чотирьох складових категорії «способу життя» у формуванні здоров’я людини, слід особливо виділити дефініцію «стиль життя». Якщо рівень, уклад і якість життя стосуються в основному умов життя, то стиль життя пов’язаний вже безпосередньо з поведінкою та способом думок дитини, що навчається. У даному випадку ми маємо справу вже не з умовами життєдіяльності, а з самою життєдіяльністю. Тому здоров’я більшою мірою залежить від стилю життя. Саме воно носить персоніфікований характер і визначається історичними, національними традиціями, отриманою освітою й особистими рисами характеру людини, фізкультурно-оздоровчими, спортивними традиціями школи, у якій навчається дитина, сім’ї, навколишнього середовища.

Ці компоненти здорового способу життя виділились не випадково. Вони впливали на людину протягом багатьох поколінь, організм до їх впливу готовий, реакції на них закріплені генетично, а постійний вплив на організм людини перетворює їх на необхідні подразники. Чинники здорового способу життя, як і природні фізичні чинники, не лікують у звичному для нас сенсі, а нормалізують і підтримують притаманні даному об’єктові біологічні та психічні процеси.

При цьому мова, звичайно, не йде про єдиний стереотип поведінки, в якому критерієм є не кінцевий результат, а проміжна поведінка. Здоровий стиль життя, безсумнівно, носить індивідуальний характер. Мова йде лише про ті чинники способу життя, які мають статистично значимий зв’язок зі здоров’ям людини та які можуть бути використані нею з урахуванням індивідуальних особливостей і потреб.

Дослідженнями науковців встановлено [17], що серед учнів ЗОШ здоровий спосіб життя багато в чому залежить від ціннісних орієнтацій людини, світогляду, соціального та морального досвіду, наявності сучасних умов реалізації здорового способу життя шляхом доступного використання (89,3%) спортивних секцій, клубів, тренажерних залів, груп степ-аеробіки, фітбол-аеробіки, данс-аеробіки і т.д. Ціннісні орієнтації передбачають вільний вибір суспільних цінностей, на які особа орієнтується і якими керується у своїй діяльності. Однак існує й зворотній вплив режиму життя на формування світогляду й закріплення позитивних змін у стилі життя. У цьому зв’язку для формування тих чи інших психічних якостей, свідомості особистості необхідно перш за все сформувати цю зовнішню діяльність і забезпечити перенесення її до ідеального плану в умовах фізичного виховання, спортивної підготовки та фізкультурно-оздоровчої роботи в школі (рефлексія).

Таким чином, формування у учнів мотивації здорових звичок пов’язане з цілеспрямованою виховною роботою і не є автоматичним результатом тієї чи іншої діяльності, яка має, здавалося б, найпряміше відношення до здоров’я дитини. Існують два головних шляхи зміни звичок – формування навичок і контроль вірогідності. З метою успішного формування в учнів навичок здорового способу життя науковці пропонують реалізовувати шість компонентів фізкультурно-оздоровчої роботи в загальноосвітній школі, які мають наступну структуру [17]:

1) навчання (уроки фізичної культури, форми позакласної роботи, міжпредметні зв’язки, самостійна робота і т.д. – формування фонду життєво-важливих рухових навичок, знань, методична підготовка);

2) моделювання (планування, розробка інноваційних підходів у фізичному вихованні, корекція);

3) практика у процесі навчання (ефективність педагогічних форм – техніка фізичних вправ, розвиток фізичних якостей, виконання функцій асистента вчителя фізичної культури тощо);

4) зворотний зв’язок (контроль, самоконтроль – тестування фізичної підготовленості, психоемоційних можливостей, стану здоров’я, знань, методичних і гігієнічних навичок);

5) закріплення й практика між тренувальними заняттями (підвищення рівня успішності – на уроках з фізичної культури, у спортивних секціях, на змаганнях, у групах комбінованої аеробіки, встановлення міжпредметних зв’язків);

6) контроль вірогідності;

7) методичні принципи (реалізація означеної педагогічної технології на принципах: наукового забезпечення фізичного виховання, індивідуалізації змісту занять, домінування наочності, мотивованих диференційно-інтегральних оптимумів, динамічності, варіативності і самоконтролю).

Під «контролем вірогідності» учені розуміють вироблення у дітей стійкої звички у майбутньому самостійно або організовано систематично займатися фізичною культурою шляхом контролю та впливу на результат її реалізації в теперішньому часі. При проведенні профілактичних програм у структурі фізичної культури учнів ЗОШ це досягається, наприклад, систематичним посиленням заохочення здорових звичок.

Якщо рівень, уклад і якість життя стосуються в основному умов життя, то стиль життя пов’язаний уже безпосередньо з поведінкою та способом думок дитини, на яку впливали педагогічні фактори інноваційної програми фізичної культури. У даному випадку ми маємо справу вже не з умовами життєдіяльності, а з самою їх життєдіяльністю. Тому здоров’я більшою мірою залежить від стилю життя. Саме воно носить персоніфікований характер і визначається історичними, національними традиціями, отриманою освітою й особистими рисами характеру людини, фізкультурно-оздоровчими, спортивними традиціями школи в якій навчається дитина, сім’ї, навколишнього середовища, реально діагностується та має стимулюючий вплив на неї.

Ці компоненти здорового способу життя виділились не випадково. Вони рекомендовані відомими вченими [13; 27], як завдання та мета фізичної культури. Вони впливали на людину протягом багатьох поколінь, організм до їх впливу готовий, реакції на них закріплені генетично, а постійний вплив на організм людини перетворює їх на необхідні подразники. Фактори здорового способу життя, як і природні фізичні компоненти, не лікують у звичному для нас сенсі, а нормалізують і підтримують притаманні даному об’єктові біологічні та психічні процеси.

При цьому мова, звичайно, не йде про єдиний стереотип поведінки, в якому критерієм є не кінцевий результат, а проміжна поведінка. Здоровий стиль життя, безсумнівно, носить індивідуальний характер. Мова йде лише про ті чинники способу життя, які мають статистично значимий зв’язок зі здоров’ям людини та які можуть бути використані нею з урахуванням індивідуальних особливостей і потреб.

Систематичне урахування мотиваційного компоненту ставлення учнів до фізичної культури, спорту, оздоровчої роботи, профілактики шкідливих звичок є інформаційною основою оптимального управління, оптимізації форм їх фізичної культури.

Результати аналізу літературних джерел дозволяють стверджувати те, що ефективність фізкультурно-оздоровчих методик у процесі навчання повинна базуватися на основі забезпечення дитині відносно вільного вибору суспільних цінностей, на які особа орієнтується і якими керується у своїй діяльності. Згідно теорії системності відображення, у психіці людини відображується об’єктивний світ, і вона у своїй діяльності керується цим відображенням. Тому первинним для психічної діяльності виступає зовнішня, матеріальна (рухова) діяльність. У цьому зв’язку для формування тих чи інших психічних якостей, свідомості особистості необхідно перш за все сформувати цю зовнішню діяльність і забезпечити перенесення її до ідеального плану в умовах фізичного виховання, спортивної підготовки та фізкультурно-оздоровчої роботи в школі (рефлексія).

Таким чином, формування в учнів мотивації до здорових звичок, до систематичних занять фізичною культурою, пов’язане з цілеспрямованою виховною роботою і не є автоматичним результатом тієї чи іншої діяльності, яка має, здавалося б, найпряміше відношення до здоров’я дитини. Це положення узгоджується з роботами низки відомих вітчизняних та зарубіжних вчених [31].

Тісний зв’язок із базовими потребами повинні мати й інші компоненти формування навичок здорового способу життя. Так, при навчанні треба орієнтуватися не на передачу власне знань з фізичної культури, гігієни, валеології, біології а на формування відповідних уявлень. Викликає інтерес у школярів і сприяє формуванню підструктури свідомого ставлення лише та інформація про здоров’я та здоровий спосіб життя, яка тим чи іншим чином пов’язана із задоволенням їх особистісних потреб (навчальних, поведінкових, виховних, професійно актуальних, культурних, рухових, спортивних потреб).

При розробці інноваційних програм з фізичної культури, формуванні стратегій і технологій постійно необхідно знати, які в конкретних школярів існують мотиви, потреби, для реалізації яких вони ще не мають відповідних знань і навичок поведінки. Науковцями встановлено [17], що такими компонентами свідомості є:

1) ступінь зацікавленості на задоволення потреб корекції фізичної підготовленості фізичної культури, спортивної підготовки у процесі оздоровчої роботи;

2) ступінь орієнтування на задоволення фізичних і духовних потреб у процесі оздоровчої діяльності, фізичної культури і спортивної підготовки;

3) ступінь орієнтування на задоволення матеріальних, етичних і естетичних потреб у процесі оздоровчої діяльності фізичної культури, спортивної підготовки;

4) ступінь зацікавленості при відсутності хворобливих проявів, до систематичних занять фізичною культурою, спортом;

5) ступінь зацікавленості отримати насолоду від оздоровчої діяльності, від систематичних занять фізичною культурою, спортом;

6) ступінь зацікавленості мати високі фізичні кондиції;

7) ступінь зацікавленості в накопичуванні спеціальних знань і навичок із питань здоров’я, фізичної культури, спорту, гігієни, валеології і т.д.;

8) ступінь зацікавленості в сприятливих соціально-побутових умовах оздоровчої діяльності, фізичної культури, спорту;

9) ступінь зацікавленості мати необхідні психологічні якості;

10) ступінь зацікавленості мати кваліфікованого консультанта: педагога, лікаря, психолога, реабілітолога вчителя фізичної культури, тренера, інструктори аеробних технологій тощо;

11) ступінь зацікавленості мати зворотну інформацію про хід свого оздоровлення, розвитку фізичних якостей, рухових дій, спортивну спроможність;

12) ступінь зацікавленості в наявності хороших матеріальних умов для фізичної культури, спорту оздоровчої діяльності;

13) ступінь зацікавленості мати чітку програму оздоровлення, сучасні інноваційні технології типу степ-аеробіки, шейпінг, фітбол-аеробіка, данс-аеробіка, ритміка і т. д.

Таким чином, оптимізація процесу фізичного виховання учнів загальноосвітніх шкіл, керування ефективністю його основних форм неможливі без вивчення питання співвідношення чинників, що впливають на фізичну підготовленість і стан здоров’я учнів.



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.2.190 (0.017 с.)