Міжнародні економічні зв’язки

Самостійно вивчати тему рекомендується за такими джерелами: [1, c. 558–628]; [4, c. 244–266]; [5, c. 530–600]; [7, c. 211–261]; [9, c. 404–446]; [10, c. 424–462]; [11, c. 520–572], [12, c. 493–509, 521–532]; [13, c. 299–333]; [14, c. 449–486]; [15, c. 302–337]; [16, c. 149–161]

Студенти повинні розуміти, що розвиток національних економічних систем відбувається не ізольовано, а у тісному зв’язку і співробітництві з національними економіками інших країн. Формуються стійкі економічні зв’язки між окремими країнами, зростає взаємозалежність національних економік. Результатом розвитку інтернаціоналізації виробництва стало формування на рубежі ХІХ−ХХ ст. світового господарства − сукупності національних економік окремих країн у їх взаємодії. Новим явищем у світовому економічному житті, що виникло на рубежі ХХ−ХХІ ст. є глобалізація, яка відображає нову стадію інтернаціоналізації світового господарства.

Слід звернути увагу, що найстарішою формою міждержавної взаємодії є світова торгівля – сфера міжнародних товарно-грошових відносин, що є сукупністю зовнішньої торгівлі всіх країн світу. Продавцями і покупцями можуть виступати державні організації, окремі особи, приватні, акціонерні, кооперативні підприємства. Розрізняють світову торгівлю товарами та послугами. Основними показниками зовнішньої торгівлі, сутність яких слід розкрити, є експорт, імпорт, торгівельний баланс.

На світовому ринку товари реалізуються за світовими цінами, в основі формування якої знаходиться інтернаціональна вартість(середня величина відносно національних вартостей). У зовнішньоторговельній політиці історично склалися дві протилежні системи: а) протекціонізм – заходи, спрямованні на захист національних виробників; б)фритредерство – або свобода торгівлі, для якої характерні відсутність імпортних та експортних зборів; кількісних та інших обмежень на зовнішньоторговий оборот.

Наступною формою міжнародних економічних відносин є міжнародний рух капіталів – це міжнародний рух фінансових вимог, потоки між кредиторами та позичальниками в різних країнах, фінансові потоки між власниками та підприємствами, якими вони володіють за кордоном. Міжнародні потоки капіталу класифікуються за такими критеріями: за суб’єктами; за мотивами та завданнями; за терміном надання тощо.

Рух державних коштів за межі національних кордонів здійснюється через канали офіційної допомоги розвитку та гарантовані експортні кредити. Більша частина в світовому рухові капіталів належить приватним коштам. Приватне іноземне інвестування може здійснюватись у двох основних формах: підприємницькій та позичковій. Підприємницька – це довгострокове вкладення коштів з метою створення чи розвитку певного об’єкту, філії вже діючого підприємства, а також спільних підприємств з метою одержання частини прибутку. Такий вид інвестування може відбуватися у формі прямих чи портфельних інвестицій. В основі відмінностей між ними знаходиться право контролю над підприємством.

Позики у грошовій формі надаються кредитором (донором) однієї країни позичальнику (реципієнту) з іншої на умовах терміновості, повернення та сплати процентів.

Інвестиційна привабливість тієї чи іншої країни визначається комплексом параметрів: ризики і можливості (сукупні умови), які прийнято називати інвестиційним кліматом; загальноекономічні умови; рівень розвитку виробничої та ринкової інфраструктури.

Міграція робочої сили – це переміщення мас працівників, які шукають роботу, з одних країн до інших. Міжнародна міграція включає еміграцію, тобто виїзд з однієї країни певних контингентів людей та імміграцію, тобто їх в’їзд в іншу країну. Головна причина міжнародної міграції робочої сили полягає в диференціації економічних умов життя.

Усі форми міжнародних економічних відносин опосередковуються грошовими (валютними) відносинами. Міжнародні валютні відносини – це сукупність грошових відносин, за допомогою яких здійснюються платіжні та розрахункові операції у світовому господарстві. Головною особливістю, яка відрізняє міжнародні платежі від внутрішніх, є використання різних валют. Валютні відносини характеризуються такими категоріями: валюта, валютні системи, курси валют, валютні паритети, валютна політика, валютні обмеження.

Валюта – грошова одиниця, яка використовується для виміру величини вартості товарів. З точки зору режиму та сфери використання валюта підрозділяється на вільно конвертовану, частково конвертовану, замкнуту неконвертовану валюту.

Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в певній кількості грошових одиниць іншої. На зміни валютних курсів впливають диференціація рівня продуктивності праці та цін на продукцію в різних країнах, темпи економічного розвитку й інфляції, зміни в співвідношенні попиту та пропозиції, в нормах прибутку та процентних ставках, стан національного платіжного балансу країни, структура експорту та імпорту товарів і капіталів.

Існує певна валютна система правових норм, які забезпечують розрахунки у всесвітньому господарстві. Розрізняють національну та світову валютні системи.

Відомі чотири валютні системи: 1) Золотий стандарт. 2) Золотовалютний стандарт. 3) Бреттон-Вудська валютна система (золотодоларовий стандарт). 4) Ямайська валютна система (багатовалютний стандарт).

У 1979 р. поряд з міжнародною валютною системою була створена Європейська валютна система. З 2002 р. в обіг у деяких країнах ЄС введена нова грошова одиниця – євро, яка замінила в обігу національні валюти.

Об’єднані інтеграційними процесами, держави об’єктивно потребують спільної координації економічних політик. Однією з форм міжнародного економічного регулювання виступає економічна інтеграція – широке міждержавне об’єднання, що діє у відповідності із спеціальними угодами і має певну організаційну структуру. Наприклад, Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). У деяких регіонах світу періодично створюються торгові блоки (АСЕАН, Карибське співтовариство); функціонують організації по створенню спільних проектів, валютні союзи (азіатський кліринговий союз, арабський валютний фонд та ін.), інвестиційні інститути (Азіатський банк розвитку, Арабський фонд економічного і соціального розвитку).

Певні інтеграційні процеси, відбуваються в рамках СНД, але вони мають нестабільний та суперечливий характер, внаслідок неузгодженості політичних, економічних, соціальних, територіальних та інших проблем.

Важлива роль у регулюванні міжнародних економічних відносин належить міжнародним економічним організаціям: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Світова організація торгівлі (СОТ), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Організація ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД).