Держава в ринковій економіці

Зміст теми (у тому числі й питань, які винесені на самостійне опрацювання) розкритий у таких джерелах: [1, c. 511–530]; [2, c. 238–276]; [4, c. 318–360]; [5, c. 414–436]; [9, c. 343–376]; [11, c. 190–212, 449–477]; [12, c. 374–429]; [13, c. 275281]; [14, c. 316351]; [15, c. 190–195, 235–245, 257–278]; [16, c. 141–147].

 

Взаємодія економічних суб’єктів завжди потребує певного впорядкування та регулювання. Тому будь-яка економічна система, у тому числі й національна економіка, певним чином управляється, координується. У суто ринковій або у командній економіці компетенція держави чітко визначена. Так, у командній економіці, роль держави досить значна, вона визначає дії всіх економічних суб’єктів. Ринкова економіка відповідно до класичного підходу не потребує державного втручання, а державі відводиться роль “нічного вартового” (А. Сміт). Дійсно, ринкова економіка тривалий час досить ефективно пристосовувала розрізнені дії господарюючих суб’єктів до змін економічної ситуації. Здійснювалося це через систему цін і доходів, механізм рівноваги попиту і пропозиції. Однак певні економічні функції держава виконувала і в цей період. Досить повно вони були описані А. Смітом.

Із розвитком і ускладненням економічної системи механізм ринкової саморегуляції перестав справлятися із цим завданням, виявилася обмеженість ринкового саморегулювання. В економіці почали проявлятися тривалі порушення рівноваги між попитом і пропозицією, хронічними і масовими стали інфляція та безробіття. За цих умов виникла необхідність активізації держави у плані впорядкування, регулювання взаємодії економічних суб’єктів.

На сьогодні економічний лад більшості розвинених країн представляє собою змішану економіку, в якій основоположні ринкові пріоритети доповнюються державними заходами.

Вплив держави на поведінку домогосподарств і підприємств здійснюється через державне регулювання економіки.

Уряд кожної країни проводить економічну політику – сукупність заходів, спрямованих на вирішення економічних проблем суспільства. Економічна політика спрямована на досягнення стабільності – повне використання ресурсів, стабільний рівень цін, високу зайнятість – й одночасне недопущення різких коливань.

Макроекономічна політика – це діяльність держави щодо створення правових і економічних передумов, необхідних для досягнення стабільності національної економіки.

У даній темі потрібно детальніше зупинитися на проблемах реалізації фіскальної та монетарної політики держави. Політика доходів розглядається у темі 8; зовнішньоекономічна – у темі 12.

Фіскальна політика пов’язана із формуванням і використанням коштів державного бюджету. Вона передбачає цілеспрямоване регулювання податків і державних видатків для досягнення вибраних макроекономічних завдань. Фіскальна політика складається з т. зв. дискреційної фіскальної політики (ДФП) і автоматичної фіскальної політики (АФП).

Обов’язковим елементом економічної системи виступають податки. Податки, збори, платежі – це обов’язкові внески до бюджетів різного рівня чи позабюджетних фондів, які здійснюються у порядку і на умовах, встановлених законодавством. Оподаткування – визначений законодавством країни механізм вилучення частини доходів громадян і підприємств на користь держави.

Податки відрізняються за суб’єктами, об’єктами, способами оподаткування, органами, які їх вилучають. Різноманітність податкових форм дозволяє залучити до бюджету певну частку всіх доходів платників податків, вартості майна, виручки від різного роду операцій. У такий спосіб здійснюється вплив на різні сторони господарського життя.

За способами оподаткування розрізняють пропорційне, прогресивне та регресивне оподаткування

За об’єктами оподаткування розрізняють прямі та непрямі податки.

Основними функціями податків є наступні: фіскальна функція – формування бюджетів різного рівня (державного та місцевих) для фінансування відповідних витрат; функція розподілу – перерозподіл доходів між державними і місцевими бюджетами; функція стимулю­вання – створення передумов для підвищення ділової активності, тобто збільшення інвестицій, оновлення виробництва та зростання його обсягів, проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт; функція регулювання – цілеспрямований вплив на темпи економічного зростання, структурну перебудову, інфляцію, зай­нятість, рух інвестицій, формування сукупного попиту та пропозиції.

Дослідження податкових систем ученими доводять, що існує взаємозв’язок між значеннями податкових ставок та обсягом надходжень до державного бюджету, який ілюструє крива Лаффера (див. рис. 11.1).

Рис.11.1. Крива Лаффера

Крива Лаффера свідчить про те, що по мірі росту податкової ставки від 0 до 100 % надходження до державного бюджету будуть зростати від 0 до деякого максимального рівня, а затим – відбуватиметься їх зниження до 0. Пояснюється це тим, що високі податкові ставки (понад 30% прибутку) стримують економічну активність. Тому держава має проводити таку податкову політику, яка б дозволяла одночасно наповнювати державний бюджет і не стримувати ділову активність економічних суб’єктів.

Бюджетом називається фінансовий план формування і використання грошових коштів. Такі плани складаються на різних рівнях – від домогосподарства до держави. Коли йдеться про бюджетну систему, то її розглядають як засновану на економічних та правових нормах сукупність бюджетів органів влади різного рівня. Провідне місце у бюджетній системі належить державному бюджетові. Основними джерелами для формування доходів бюджету є податки, позики, деяку частку бюджету держави складають неподаткові надходження. У складі державних видатків розрізняють витрати на утримання соціальної сфери, державного апарату, соціальний захист населення (трансфертні платежі), оборону, державні капіталовкладення.

Місцевий бюджет, який формується на рівні адміністративних одиниць, також складається з доходів та видатків. Бюджети використовуються для оцінки стану справ господарської одиниці. Якщо витрати бюджету рівні доходам, то він називається збалансованим. У випадку, коли витрати перевищують доходи бюджет називається дефіцитним, а якщо доходи перевищують витрати – профіцитним.

Незбалансований державний бюджет може викликати інфляцію, наслідком якої може стати соціально-політична нестабільність. Крім цього, дефіцит бюджету впливає на можливості економічного зростання в країні. Існування такого взаємозв’язку доведене на основі аналізу значного масиву даних, у результаті чого встановлено закономірність: зі зростанням часток дефіциту бюджету до ВВП та державних витрат до ВВП зменшується темп економічного зростання. Тобто дефіцит пригнічує економіку, скорочує її можливості до розвитку. Тому винятково важливим виступає процес управління державним бюджетом, а саме – процес покриття бюджетного дефіциту.

Грошовий ринок – це ринок, на якому продається і купується особливий товар – гроші. Основними елементами грошового ринку є: пропозиція грошей, попит на гроші, ціна грошей (ставка позичкового відсотка).

Загальна кількість грошей в країні становить пропозицію грошей. Пропозиція грошей контролюється державою. Цю функцію виконує центральний банк шляхом емісії грошей, а також через управління грошово-кредитною системою країни. Кількість необхідних для обігу грошей залежить від стану економіки, ця кількість фіксована на певний період. Попит на гроші формується у всіх секторах економічної системи, його пред’являють домогосподарства, фірми, держава. Його можна поділити на попит на гроші для здійснення угод і попит на гроші для заощадження (відповідно до двох функцій, які виконують гроші – засіб обігу і засіб нагромадження або збереження багатства). Чим більше в економічній системі здійснюється угод з купівлі-продажу товарів і послуг, тим більший попит на гроші, тобто попит на гроші для угод залежить від обсягу номінального ВВП. Попит на гроші для збереження багатства визначається тим, що населення завжди частину свого доходу тримає у вигляді грошей (вони мають абсолютну ліквідність, але не приносять доходу) або у вигляді цінних паперів, приміром держоблігацій (вони приносять стійкий доход, однак мають нижчу ліквідність). Вибір варіанту заощаджень залежить від рівня ставки відсотка: чим вона вища, тим більше цінних паперів купує населення і навпаки. Сукупний попит на гроші розраховується шляхом додавання цих двох видів попиту.

Отже, порушення рівноваги на грошовому ринку приводить до зміни цін на облігації та ставки відсотка, що впливає на попит на гроші і відновлює порушену рівновагу.

Інститутами грошово-кредитної системи виступають банки. Вони займаються організацією грошового обігу.

Сучасна банківська система має два рівні, включає центральний банк (ЦБ) тієї чи іншої країни і мережу комерційних банків (КБ).

Центральний банк (в Україні – Національний банк України – НБУ) відіграє важливу роль у економічні системі. Він виконує наступні функції: емісія грошей, грошово-кредитне регулювання, контроль за діяльністю комерційних кредитних установ, кредитно-розрахункове обслуговування уряду, формування і збереження золотовалютних резервів країни.

У період інфляції проводиться політика дорогих грошей (кредитної рестрикції), що спрямована на скорочення пропозиції грошей або зниження темпів зростання грошової маси в обігу. Із цією метою ЦБ продає цінні папери на відкритому ринку, підвищує норму обов’язкового резервування та облікову ставку. Політика дешевих грошей (експансіоністська грошово-кредитна політика) проводиться у випадку необхідності стимулювати ділову активність – у періоди спаду виробництва. Її суть полягає у збільшенні пропозиції грошей, підвищенні привабливості кредитів шляхом викупу цінних паперів у комерційних банків та населення, зниження норми обов’язкового резервування та облікової ставки.

Комерційний банк – установа, що приймає внески і видає комерційні позики (купує і продає гроші). Такі операції приносять доходи банкові у вигляді різниці між ціною купленого і проданого товару.