Макроекономіка та проблеми макроекономічної нестабільності

 

Самостійно вивчати матеріал даної теми можна за такими джерелами: [1, c. 179-187, 410-442, 445-473,]; [4, c. 209-324, 234-244, 295-305]; [5, c. 262-306 455-485, 509-530, 182-189]; [9, c. 262-306, 317-343]; [10 c. 286-299, 352-359, 370-383, 407-421]; [11, c. 374-395, 477-508], [12, c. 266-278, 314-347]; [13, c. 96-102, 242-269]; [14, c. 207-278]; [15, c. 282-292, 297-294, 347-358]; [16, c. 99-138].

 

Перед вивченням теми слід згадати відмінності між мікро- та макроекономікою (див. Матеріал теми 1), а також взаємозв’язок рівнів економічного аналізу, визначити предмети мікро- та макроекономіки, специфіку методів аналізу.

Економіка є складною системою, що включає різні об’єкти, суб’єкти та функціонує на різних рівнях. Економіку в межах країни називають національною економікою. Національна економіка виступає сукупністю всіх економічних суб’єктів на території даної країни, між якими встановлюються зв’язки. Складовими національної економіки є держава, регіони та територіальні утворення, галузі, домогосподарства. Між складовими національної економіки встановлюється складна система прямих і обернених, безпосередніх та опосередкованих, причинно-наслідкових і функціональних зв’язків. Структура національної економіки утворюється стійкими кількісними співвідношеннями між її складовими частинами. В першу чергу, слід виділити дві її сфери: виробництво товарів та виробництво послуг. Крім цього аналіз структури національної економіки передбачає виділення територіальної (регіональної), галузевої структури, а також її інфраструктури. На основі кількісних співвідношень між галузями, сферами, територіальними складовими утворюються макроекономічні пропорції. Їх встановлення, підтримка, зміни є складним економічним процесом, здійснюється в процесі макроекономічного регулювання економіки.

Результатом функціонування національної економічної системи є створення ВВП і нагромадження національного багатства. Національне багатство це сукупність матеріальних благ, створених та нагромаджених у країні працею всього суспільства, розвіданих природних ресурсів, досягнутого рівня освіти людей, їхнього досвіду, майстерності, творчих здібностей. Ефективне використання національного багатства є основною підвищення добробуту нації, економічного і соціального прогресу суспільства.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) є основним макроекономічним показником результативності функціонування національної економіки. ВВП вимірює ринкову вартість усіх кінцевих товарів та послуг, вироблених підприємствами на території країни протягом певного періоду, як правило, за рік. Кінцева продукція – це продукція, що йде в кінцеве споживання, і не призначена для подальшої виробничої чи переробки перепродажу. Проміжна продукція йде в подальший процес чи виробництва перепродаж. Як правило, до проміжної продукції належить сировина, матеріали, напівфабрикати і т.п. Однак у залежності від способу використання той самий товар може бути і проміжним продуктом, і кінцевим.

ВВП обчислений у поточних цінах, тобто в тих, які фактично діють протягом року, називають номінальним ВВП. Величина номінального ВВП залежить від кількості вироблених товарів і від рівня цін на них. Номінальний ВВП не в повній мірі відображає стан справ у економіці, спотворює інформацію, адже рівень життя і рівень споживання населення країни залежать від кількості виготовлених товарів.

Для того, щоб позбавитися від впливу цінового фактора на обсяг ВВП застосовують показник реальний ВВП – це ВВП обчислений у постійних цінах (цінах базового року). Цей показник більш об’єктивний, дозволяє порівнювати обсяги ВВП різних років. Реальний ВВП розраховується шляхом коригування номінального ВВП на індекс цін (дефлятор ВВП).

Дефлятор ВВП (індекс цін) враховує динаміку цін та зміни в структурі виробництва.

 

Де – ціни поточного року; – ціни базового року; – обсяг виробництва в поточному році.

Досить поширений показник ВВП у розрахунку на душу населення (обсяг ВВП поділений на чисельність населення країни).

Для розрахунку ВВП застосовуються три способи.

Перший спосіб – виробничий. Підсумовується додана вартість, створена у всіх галузях економіки. Додана вартість – це різниця між виторгом фірми та вартістю сировини і матеріалів, які вона придбала у постачальників

Другий спосіб – ВВП за сумою витрат (Складаються всі витрати покупців на придбання товарів та послуг.

Третій спосіб – ВВП за сумою доходів. Усі економічні суб’єкти отримують доходи, їх сума відповідає обсягові ВВП.

Усі способи обчислення ВВП мають дати однакові результати, оскільки те, що витрачено (другий спосіб) на купівлю продукту є одночасно доходом (третій спосіб) для інших економічних суб’єктів.

Основні абсолютні макроекономічні показники містяться в системі національних рахунків (СНР). СНР виступає як сукупність статистичних макроекономічних показників, які характеризують величину сукупного випуску і сукупного доходу. Основні показники сукупного випуску (обсягу виробництва), що містяться в СНР:

• валовий національний продукт (ВНП);

• валовий внутрішній продукт (ВВП);

• чистий внутрішній продукт (ЧНП).

Основні показники сукупного доходу в СНР:

• національний доход (НД);

• особистий доход (ОД);

• використовуваний особистий доход (ВОД) доход кінцевого використання.

Важливим для національної економіки є економічне зростання, що складає основу збільшення добробуту суспільства. Основними показниками економічного зростання є показники величини темпів росту реального ВВП та ВВП на одну особу.

Щоб пояснити, чому одні країни розвиваються швидше, ніж інші, необхідно проаналізувати типи і фактори економічного росту. Збільшення виробничих можливостей і ріст потенційного ВВП пов'язані зі зміною кількості та якості ресурсів. Відповідно виділяють два типи економічного зростання: екстенсивний і інтенсивний, які необхідно розкрити на семінарському занятті. Відповідно до двох типів економічного зростання виділяють дві групи факторів – фактори екстенсивного типу, які впливають на кількість ресурсів праці, землі, капіталу, підприємницьких здібностей; фактори інтенсивного типу, які впливають на якість ресурсів.

У реальній дійсності економіка розвивається через постійні відхилення, спади і піднесення, характеризується циклічністю. Економічний цикл виступає як сукупність періодичних спадів і підйомів в економіці, коливань ділової активності. В економічному циклі виділяється чотири фази: спад (рецесія), депресія (застій), пожвавлення, піднесення (бум), кожну з яких слід детально проаналізувати.

Необхідно з’ясувати причини, які викликають циклічність економічного розвитку та вплив циклів на різні галузі економіки, у зв’язку із чим виділяють циклічний і нециклічний сектори економіки; розглянути види економічних циклів за тривалістю.

Стан зайнятості є ще одним основним індикатором національної економіки. У ньому відображається те, як у суспільстві використовуються ресурси праці, а отже, й можливості економічного зростання. Ринок праці — це основний спосіб, за допомогою якого здійснюється взаємодія продавців і покупців робочої сили. Механізмами ринку праці є попит на працю, пропозиція праці, заробітна плата — ціна праці. Студентам необхідно розкрити взаємодію цих елементів. Явище незайнятості трудових ресурсів у процесі виробництва називають безробіттям. Рівень безробіття визначається як співвідношення чисельності безробітних і чисельності робочої сили.

Сучасна економічна наука виділяє три види безробіття: фрикційне, яке пов'язане з регіональними, професійними і віковими переміщеннями працівників; структурне, що пов'язане з особливостями розвитку окремих регіонів і галузей, при цьому надлишок праці в одних секторах чи регіонах може супроводжуватися її нестачею в інших; циклічне, що визначається змінами економічної кон'юнктури. Останнє знижується під час циклічних підйомів і збільшується в періоди криз. Поєднання фрикційного і структурного безробіття утворює природний рівень безробіття (рівень безробіття при повній зайнятості), який відповідає потенційному ВВП (обсяг ВВП, що виготовлений в умовах повної зайнятості або природного рівня безробіття). Основними причинами існування природного (стійкого) рівня безробіття є: збільшення часу пошуку роботи в умовах існування системи страхування по безробіттю; стійкість (твердість) заробітної плати, яка породжує "безробіття очікування", що виникає в результаті перевищення рівня реальної заробітної плати над її рівноважним значенням.

Сукупність зайнятих і безробітних утворює робочу силу. Особи, які не мають роботи й активно її не шукають, вважаються такими, що вибули зі складу робочої сили. До цього числа належать особи працездатного віку, які потенційно мають можливість працювати, але за якимись причинами не працюють: учні, пенсіонери, бездомні, домогосподарки, ті, хто втратив надію знайти роботу і припинив її пошуки та інші. До складу робочої сили також не включаються особи, які тривалий час перебувають в інституціональних установах (психіатричних лікарнях, в'язницях тощо). Проблему залежності обсягів виробництва і безробіття вивчав американський економіст Артур Оукен. Аналізуючи цю проблему він виявив стійку статистичну закономірність, яка полягає в тому, що скорочення рівня безробіття в США на 1% відповідало темпу росту обсягу ВНП на 2,5–3%. Ця залежність відома як “закон Оукена” досить точно проявляється як в умовах США, так і в умовах інших країн (при інших параметрах).

Безробіття негативно впливає на економічне життя суспільства. Перш за все, безробіття приводить до економічних втрат, знижує рівень реального випуску ВНП. Для окремих осіб безробіття обертається повною чи частковою втратою доходу, зниженням життєвого рівня, приводить до росту злочинності, підвищення смертності, а також до захворювань.

Нестабільність загального рівня цін в економіці складає ще одну важливу макроекономічну проблему. Вважається, що з усіх макроекономічних негараздів інфляція завдає найбільшої шкоди. Крім того, боротьба з інфляцією завжди важка і болісна для суспільства. Інфляція — стійка тенденція до підвищення середнього (загального) рівня цін. Рівень інфляції (темп росту цін) — відносна зміна середнього (загального) рівня цін. Середній рівень цін вимірюється індексами цін: Індекс цін = ціна ринкового кошика в даному році / ціна аналогічного ринкового кошика в базовому році х 100%.

Розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат (пропозиції). Інфляція попиту виникає як наслідок надлишкових сукупних витрат (сукупного попиту) в умовах, близьких до повної зайнятості. Інфляція витрат (пропозиції) виникає як наслідок підвищення середніх витрат на одиницю продукції і зниження сукупної пропозиції. Поєднання інфляції попиту й інфляції витрат утворює інфляційну спіраль, у якій інфляційні очікування економічних агентів виконують роль передавального механізму.

Вплив інфляції на рівень реальних доходів неоднозначний, суперечливий. Інфляція по-різному впливає на перерозподіл доходів залежно від того, чи є вона очікуваною чи непередбаченою. У випадку очікуваної інфляції економічні суб’єкти можуть вжити заходів для запобігання чи зменшення негативних наслідків інфляції, що, у противному випадку, відіб'ються на величині їх реальних доходів. Непередбачена інфляція приводить до зниження всіх видів фіксованих доходів і "субсидує" тих економічних агентів, чиї номінальні доходи зростають швидше, ніж середній рівень цін. В умовах несподіваної інфляції одержувачі позичок виграють за рахунок кредиторів, тому що борги повертаються грошима, які знецінилися. Уряди, що нагромадили значний державний борг, нерідко проводять політику короткострокового стимулювання інфляції, що сприяє відносному знецінюванню заборгованості.

В умовах наближення до потенційного обсягу виробництва виникає альтернатива між ростом зайнятості, з одного боку, і ростом рівня інфляції з іншого. Збільшення зайнятості і зниження безробіття супроводжуються ростом інфляції попиту, тому що в економіці постійно зменшується обсяг невикористаних ресурсів, і розширювати виробництво доводиться за рахунок "переманювання" ресурсів від однієї фірми до іншої, з однієї галузі в іншу, шляхом підвищення ставок заробітної плати і цін на інвестиційні товари. Зниження рівня інфляції попиту може бути досягнуте тільки шляхом обмеження зайнятості і збільшення безробіття. Це означає, що в короткостроковому періоді між рівнями інфляції і безробіття виявляється зворотна залежність, яку демонструє крива Філліпса.

Рис. Крива Філліпса

 

Управління інфляцією представляє найважливішу проблему економічної політики в цілому і грошово-кредитної зокрема. Способи управління неоднозначні й суперечливі за наслідками. Діапазон параметрів для проведення такої політики може бути дуже вузький: з одного боку, потрібно стримати розкручування інфляційної спіралі, а з іншого – підтримувати стимули виробництва, створювати умови для насичення ринку товарами. Управління інфляцією припускає використання комплексних мір, що допомагають у певній мірі сполучити незначний ріст цін зі стабілізацією доходів. Інструменти керування процесом відрізняються залежно від характеру і рівня інфляції, особливостей господарської ситуації, специфіки господарського механізму різних країн.