Методичні рекомендації до вивчення теми 2.

З курсу «Економічна теорія»

 

 

Самостійна робота студентів з курсу „Економічна теорія” передбачає застосування сучасних методів та новітнього інструментарію для проведення комплексного економічного аналізу. Завдання для самостійного опрацювання вимагають самостійного цілеспрямованого пошуку інформації, спонукають студентів до її систематизації, аналізу, узагальнень, вчать робити аргументовані висновки.

Форми самостійної роботи студентів

 

1.	Опрацювання програмного матеріалу. Самостійне вивчення питань і тем, не охоплених лекціями
2.	Підготовка до семінарських занять
3.	Розв’язання задач
4.	Розв'язання тестових завдань
5.	Підготовка до письмових контрольних робіт
6.	Підготовка фіксованих виступів та рефератів
7.	Підготовка наукових доповідей для студентський наукових конференцій
8.	Підготовка до модульного контролю та іспиту
	Підготовка до участі в олімпіадах та конкурсах

 

Форми контролю самостійної роботи студентів

 

1.	Опитування на семінарських заняттях
2.	Співбесіди й опитування на індивідуальних консультаціях
3.	Проведення письмових контрольних робіт і тестування
4.	Реферативні виступи на семінарах, на засіданнях наукових гуртків, конференціях
5.	Виконання індивідуальних завдань
6.	Проведення модульного контролю та іспитів

 

Завдання та методичні рекомендації до організації САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ студентів

 

№ з/п	Зміст завдання	К-ть годин
Змістовий модуль 1
1.	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Виникнення економічної науки. Предмет і метод економічної теорії»
	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Потреби, ресурси, виробничі можливості»
3.	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Власність та типи економічних систем»
4.	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Поділ праці, розвиток обміну, гроші»
5.	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Ринкова економіка, попит і пропозиція»
6.	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Конкуренція в ринковій економіці»
Змістовий модуль 2
7.	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Підприємство в системі ринкових відносин»
8.	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Доходи, їх джерела та розподіл»
9.	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Макроекономіка та проблеми макроекономічної нестабільності»
10.	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Держава в ринковій економіці»
11.	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Міжнародні економічні зв’язки»
	Разом	30 год

 

Методичні рекомендації до вивчення теми 1

Виникнення економічної науки.

Предмет і метод економічної теорії

 

Зміст теми (у тому числі й питань, які винесені на самостійне опрацювання) розкритий у таких джерелах: [1, c. 13–35]; [2, c. 5–29]; [3, c. 18–23]; [4, c. 9–28]; [5, c. 8–69]; [6, c. 5–16]; [8, c. 8–40]; [9, c. 9–19]; [10, c. 3–15, 23–25]; [11, c. 8–42], [12, c. 5–28]; [13, c. 9–39]; [14, c. 10–24]; [15, c. 5–17]; [16, c. 3–17]

 

Вивчення теми варто розпочати із еволюції економічних поглядів та аналізу основних теоретичних концепцій: меркантилізму, фізіократії, класичної школи, марксизму, маржиналізму, неокласики, кейнсіанства, монетаризму, інституціоналізму. При цьому необхідно звернути увагу на наступні положення кожної із теорій: 1) визначення джерела створення багатства, 2) ставлення до ролі держави в економічній системі, 3) обґрунтування ролі та поведінки людини в економічному житті.

Систематичні теоретичні пояснення економічного життя з’явилися у XV–XVIII ст. Першою школою в економіці вважають меркантилізм. Меркантилізм (від італ. Mercante – торговець, купець) – система поглядів та рекомендацій щодо ведення державної економічної політики та управління економікою країни. Меркантилісти вважали, що економічна політика держави має вести до зростання національного багатства. Досягти цієї мети можна на основі проведення т. зв. політики протекціонізму – захисту та підтримки вітчизняних виробників і купців та застосування обмежень щодо іноземних купців на внутрішньому ринку країни. Показником ефективності державної політики вважався притік золота в країну та позитивне сальдо торговельного балансу (перевищення експорту над імпортом).

Теорія фізіократії розвивалася у XVIІ–XVIІІ ст. На відміну від меркантилістів, фізіократи вважали багатством не гроші, а продукти землі, а галуззю, що створює багатство – не торгівлю, а сільське господарство. Багатство приростає тоді, коли існує та постійно відтворюється різниця між продукцією, що виготовлена у сільському господарстві, та тією, що була використана для виробництва. Цю різницю називали земельною рентою у натуральній формі або чистим продуктом. Фізіократи проводили ідею невтручання уряду у природний хід економічного життя, встановлення державою таких законів, які б не суперечили “природним законам”.

Класична школа політичної економії (XVIІІ–XIХ ст.) належить до числа зрілих напрямів економічної думки. Заслугою класиків вважається те, що у центр економічних досліджень вони помістили працю і заклали основи теорії трудової вартості. У ході дослідження джерел багатства А. Сміт – один із найвідоміших представників класичної школи – приходить до висновку про те, що багатство нації створюється у процесі виробництва і не тільки сільськогосподарського; передумовою зростання багатства виступає поділ праці, її продуктивність; зростання чисельності населення країни; збільшення частки населення, зайнятого у виробництві; свобода конкуренції; відміна митних бар’єрів. Основою усіх економічних процесів А. Сміт вважає трудову вартість. Суть його теорії трудової вартості коротко можна викласти наступним чином: вартість товару створюється працею незалежно від галузі виробництва; втілена у товарах праця є основою для обміну товарів; ціна товару залежить від кількості втіленої у ньому праці. Вивчаючи економічні процеси і явища, класики дотримувалися концепції “економічної людини” та “економічного лібералізму” (свободи). Людина розглядалася лише з точки зору економічної діяльності, стимулом її поведінки вважалася власна вигода. Суть економічного лібералізму полягає у тому, що економічні закони діють подібно до законів природи, у результаті їх дії у суспільстві стихійно встановлюється “природна гармонія”, тому державі немає потреби втручатися у дію економічних законів. Принцип економічного лібералізму відображений у знаменитому лозунгу, який став символом класичної економічної теорії: " laissez faire, laissez passer " (“нехай люди самі роблять свої справи”, “нехай справи ідуть своїм порядком”). У цьому сконцентрований принцип невтручання держави в економічну діяльність.

Марксизм як економічне вчення базувався на тому, що продуктивні сили суспільства прогресують у своєму розвитку, набувають суспільного характеру, їх використання найефективніше у випадку застосування не індивідуальних, а колективних форм організації виробництва. Процес усуспільнення приходить у суперечність з пануючою приватною формою привласнення факторів та результатів виробництва. Подібні суперечності призводять до соціальних та економічних конфліктів, неминучої соціальної революції, зміни капіталізму соціалізмом. Основа марксистського економічного вчення – теорія додаткової вартості, яка створюється працею робітників, а привласнюється капіталістами, у цьому полягає суть експлуатації робітників капіталістами. Саме робітники мають виступити проти несправедливого розподілу результатів праці, скинути владу капіталістів і встановити справедливий соціальний устрій. У цілому економічне вчення К. Маркса значною мірою політизоване, спирається на протилежність інтересів основних класів суспільства – капіталістів і робітників.

“ Маржиналізм ” (від франц. marginal – граничний) – науковий підхід набув поширення в останній третині ХІХ ст. Представники маржиналістської школи у своїх дослідженнях використали т. зв. граничні величини, такі як гранична корисність (корисність останньої додаткової одиниці блага), гранична продуктивність (продукт, виготовлений останнім найнятим працівником) і виходили з того, що цінність товарів встановлюється не у виробництві, а визначається у процесі обміну. Ціна, за якою буде проданий товар, залежить від тієї суми грошей, за яку товар буде куплений покупцем. Таким чином, цінність товару визначається не кількістю праці, затраченої на його виробництво, а формується залежно від суб’єктивних психологічних особливостей сприйняття цінності товару покупцем. Таке сприйняття індивідуальне для кожного покупця, воно залежить від тієї корисності, яку може принести купівля даного товару. Корисність товару у свою чергу залежить від системи потреб споживача та наявного у нього запасу товару. При цьому кожна наступна одиниця товару має для споживача меншу корисність, ніж попередня, а корисність останньої одиниці товару буде рівнятися нулю. У цьому суть закону спадної граничної корисності, який лежить в основі вчення маржиналістів.

Основними особливостями неокласичного вчення (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) була відмова від пошуку причинно-наслідкових зв’язків у економічних явищах, і застосування до функціонального підходу до вивчення економічних явищ. При такому підході за мету ставиться не пошук причини та наслідку, а максимально повний опис явища, його функцій, кількісних параметрів. На відміну від класиків з їхньою теорією трудової вартості, неокласична школа поставила у центр дослідження закони ціноутворення, умови і фактори формування ціни, взаємозв’язок попиту і пропозиції. Ціна виступає результатом кількісного співвідношення між попитом і пропозицією на даному ринку, рівність попиту і пропозиції дає т. зв. рівноважну ціну.

Головна ідея кейнсіанства – макроекономічної школи (виникла в 30-ті рр. ХХ ст.) полягає у тому, що ринкова економіка – недосконала, її здатність до саморегулювання досить обмежена, а позитивних зрушень в економіці – максимальної зайнятості, економічного зростання – можна досягти лише завдяки активному втручанню держави в економіку. Відповідно визначальна роль у розвиткові та стимулюванні виробництва належить попиту на товари. Недостатньо ефективний попит держава повинна стимулювати бюджетно-податковими інструментами, створювати умови для розширення загальної купівельної спроможності населення. Кейнсіанську називають теорією ефективного попиту.

Монетаризм (термін походить від лат. “монета” – грошова одиниця, гроші) – теорія, яка відстоює необхідність застосування грошово-кредитних методів для забезпечення стабілізації та підтримання рівня зайнятості, вважає грошову масу, що перебуває в обігу, визначальним фактором економічної кон’юнктури, розвитку виробництва. Лозунг монетаристів – “Гроші мають значення”. Монетаризм виникає в 60-ті рр. ХХ ст., продовжує традиції класичної та неокласичної економічних шкіл, спирається на такі положення класиків, як економічний лібералізм, необхідність вільної конкуренції, гнучкість цін при зміні попиту та пропозиції. Державне регулювання при цьому має бути мінімальним, обмежуватися лише контролем над грошовою сферою, оскільки необачне втручання держави може привести до підвищення інфляції, рівня безробіття.

Соціально-інституціональний напрям досліджує розвиток суспільства, синтезуючи ідеї економічної науки, політології, соціології. Інституціоналізм – одна із сучасних економічних теорій (виникає у ХХ ст., розвивається нині), для якої характерне пов’язування аналізу економічних процесів з правовими, політичними, соціальними, організаційними та психологічними параметрами суспільства. Особливість інституціоналізму полягає у тому, що для аналізу економічних явищ та процесів використовуються поняття “інституція” (звичай, заведений порядок) та інститут (порядок, закріплений у формі закону, установи). Сім’я, держава, моральні норми, право, профспілки, корпорації – ці та інші інститути є складовими економіки і впливають на економічну поведінку суб’єктів. Інституціоналізм розглядає у теорії не “економічну людину”, а всебічну особу, суспільство – як єдине ціле, сприймає суспільство як постійно оновлювану систему, для якої характерний процес суспільної еволюції та перехід до постіндустріального етапу розвитку.

Вивчаючи питання про предмет економічної науки слід звернути увагу на таке. Кожна наука має свій визначений предмет, який власне і відрізняє її від інших дисциплін. Економічна теорія має справу зі складними і багаторівневими процесами, розвивається й ускладнюється сама наука, тому абсолютно природно, що досить складно дати стисле і всеохоплююче визначення предмету економічної науки. Аналіз сучасної економічної літератури, підходів учених до предмету економічної науки дозволяє зробити наступні узагальнення. Економічна наука вивчає взаємодію людей та їхню поведінку у сфері економіки, з’ясовує закономірності функціонування економічних систем та розвитку економічних процесів. Таким чином, предметом вивчення економічної науки є діяльність людей у сфері економіки, яка охоплює виробництво, розподіл, обмін та споживання створених у суспільстві благ. При цьому економічна наука покликана визначити, як максимально ефективно використати обмежені ресурси – природні запаси, капітал, людську працю.

Виникнення та розвиток економічної системи відображається в економічних категоріях – абстрактних, логічних, теоретичних поняттях, які в узагальненому вигляді виражають суттєві властивості економічних явищ і процесів. Прикладом економічних категорій можуть служити такі поняття, як гроші, ціна, попит, пропозиція, ринкова рівновага, заробітна плата, інфляція, капітал, прибуток, робоча сила тощо. Слід звернути увагу на те, що ці поняття досить часто застосовуються й у побуті і не завжди точно відповідають їх науковому економічному змісту. Вивчення економічної теорії неможливе без оволодіння категоріальним апаратом науки. Серед особливостей економічних категорій виділимо те, що вони відображають не природні властивості речей і предметів, а економічні взаємини людей, носять об’єктивний характер, тобто стосуються явищ та процесів, які реально існують, їх суть не залежить від волі та свідомості людей.

Що стосується економічних законів, то їх можна визначити як стійкі, повторювані, типові зв’язки між економічними явищами. Подібно до законів природи економічні закони носять об’єктивний характер, тобто їх дія не залежить від волі і свідомості людей, однак існують й істотні відмінності від законів розвитку природи. Ці відмінності, по-перше, полягають у тому, що економічні закони не вічні, діють не протягом усього економічного життя, а на певних етапах; дія одних законів припиняється і починають проявлятися інші закономірності. По-друге, економічні закони не абсолютні, їх дія проявляється більш м’яко, іноді модифікується, оскільки економічна теорія має справу з людьми, їхніми взаєминами, поведінкою, яка не завжди раціональна, підлягає емоційному та психологічному впливу. Прикладом економічних законів є закон зростання потреб, закон попиту і пропозиції, закон конкуренції тощо.

Залежно від мети, яку переслідує дослідник, вивчення економічних процесів можна проводити на різних рівнях. Мікроекономічний аналіз будь-яку економічну ситуацію розглядає як результат поведінки окремих ринкових суб’єктів: споживачів, фірм, власників ресурсів, державних і громадських організацій. Мікроекономіка оперує такими поняттями як витрати виробництва, ціна, прибуток; її рівень – локальні економічні зв’язки: на підприємстві, у галузі, на окремому ринку тощо. Вона вивчає відносини між підприємцями (конкуренцію), підприємцями і найманими працівниками, продавцями та покупцями. Мікроекономіка безпосередньо пов’язана з підприємницькою діяльністю, виступає довідником, керівництвом до дій бізнесмена. Макроекономіка вивчає механізм функціонування всієї економічної системи незалежно від специфіки її галузей, а також фактори, які визначають зміни цього механізму у короткому і довготривалому періоді, та способи впливу на протікання економічних процесів з боку держави. Макроекономіка використовує такі категорії: валовий внутрішній продукт, сукупний попит, сукупна пропозиція, загальний рівень цін, рівень безробіття тощо. При цьому макро- та мікроекономіка не протистоять, а взаємно доповнюють одна одну. Повні та об’єктивні знання про механізм функціонування економічної системи можна отримати тільки спираючись на висновки та результати досліджень як в області макроекономіки, так і на основі висновків мікроекономічного аналізу.

Слід усвідомити, що економічна наука – не відірвана від системи наук, вона користується загальнонауковими методами пізнання, тобто такими ж, які застосовують й інші науки, що вивчають суспільство. Варто повернутися до повторення матеріалу, який вивчався в курсі „Філософія” для того, щоб зрозуміти, яким чином економічна наука використовує метод наукової абстракції, аналізу та синтезу, індукції та дедукції, історичного та логічного. Крім цього, економічна наука активно використовує також методами кількісного і якісного аналізу, математичними і статистичними методами, а в обмеженому плані – методом експерименту.

З курсу «Економічна теорія»

 

 

Самостійна робота студентів з курсу „Економічна теорія” передбачає застосування сучасних методів та новітнього інструментарію для проведення комплексного економічного аналізу. Завдання для самостійного опрацювання вимагають самостійного цілеспрямованого пошуку інформації, спонукають студентів до її систематизації, аналізу, узагальнень, вчать робити аргументовані висновки.

Форми самостійної роботи студентів

 

1.	Опрацювання програмного матеріалу. Самостійне вивчення питань і тем, не охоплених лекціями
2.	Підготовка до семінарських занять
3.	Розв’язання задач
4.	Розв'язання тестових завдань
5.	Підготовка до письмових контрольних робіт
6.	Підготовка фіксованих виступів та рефератів
7.	Підготовка наукових доповідей для студентський наукових конференцій
8.	Підготовка до модульного контролю та іспиту
	Підготовка до участі в олімпіадах та конкурсах

 

Форми контролю самостійної роботи студентів

 

1.	Опитування на семінарських заняттях
2.	Співбесіди й опитування на індивідуальних консультаціях
3.	Проведення письмових контрольних робіт і тестування
4.	Реферативні виступи на семінарах, на засіданнях наукових гуртків, конференціях
5.	Виконання індивідуальних завдань
6.	Проведення модульного контролю та іспитів

 

Завдання та методичні рекомендації до організації САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ студентів

 

№ з/п	Зміст завдання	К-ть годин
Змістовий модуль 1
1.	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Виникнення економічної науки. Предмет і метод економічної теорії»
	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Потреби, ресурси, виробничі можливості»
3.	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Власність та типи економічних систем»
4.	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Поділ праці, розвиток обміну, гроші»
5.	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Ринкова економіка, попит і пропозиція»
6.	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Конкуренція в ринковій економіці»
Змістовий модуль 2
7.	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Підприємство в системі ринкових відносин»
8.	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Доходи, їх джерела та розподіл»
9.	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Макроекономіка та проблеми макроекономічної нестабільності»
10.	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Держава в ринковій економіці»
11.	Опрацювання лекційного матеріалу та питань для самостійної роботи теми з теми «Міжнародні економічні зв’язки»
	Разом	30 год

 

Методичні рекомендації до вивчення теми 1

Виникнення економічної науки.

Предмет і метод економічної теорії

 

Зміст теми (у тому числі й питань, які винесені на самостійне опрацювання) розкритий у таких джерелах: [1, c. 13–35]; [2, c. 5–29]; [3, c. 18–23]; [4, c. 9–28]; [5, c. 8–69]; [6, c. 5–16]; [8, c. 8–40]; [9, c. 9–19]; [10, c. 3–15, 23–25]; [11, c. 8–42], [12, c. 5–28]; [13, c. 9–39]; [14, c. 10–24]; [15, c. 5–17]; [16, c. 3–17]

 

Вивчення теми варто розпочати із еволюції економічних поглядів та аналізу основних теоретичних концепцій: меркантилізму, фізіократії, класичної школи, марксизму, маржиналізму, неокласики, кейнсіанства, монетаризму, інституціоналізму. При цьому необхідно звернути увагу на наступні положення кожної із теорій: 1) визначення джерела створення багатства, 2) ставлення до ролі держави в економічній системі, 3) обґрунтування ролі та поведінки людини в економічному житті.

Систематичні теоретичні пояснення економічного життя з’явилися у XV–XVIII ст. Першою школою в економіці вважають меркантилізм. Меркантилізм (від італ. Mercante – торговець, купець) – система поглядів та рекомендацій щодо ведення державної економічної політики та управління економікою країни. Меркантилісти вважали, що економічна політика держави має вести до зростання національного багатства. Досягти цієї мети можна на основі проведення т. зв. політики протекціонізму – захисту та підтримки вітчизняних виробників і купців та застосування обмежень щодо іноземних купців на внутрішньому ринку країни. Показником ефективності державної політики вважався притік золота в країну та позитивне сальдо торговельного балансу (перевищення експорту над імпортом).

Теорія фізіократії розвивалася у XVIІ–XVIІІ ст. На відміну від меркантилістів, фізіократи вважали багатством не гроші, а продукти землі, а галуззю, що створює багатство – не торгівлю, а сільське господарство. Багатство приростає тоді, коли існує та постійно відтворюється різниця між продукцією, що виготовлена у сільському господарстві, та тією, що була використана для виробництва. Цю різницю називали земельною рентою у натуральній формі або чистим продуктом. Фізіократи проводили ідею невтручання уряду у природний хід економічного життя, встановлення державою таких законів, які б не суперечили “природним законам”.

Класична школа політичної економії (XVIІІ–XIХ ст.) належить до числа зрілих напрямів економічної думки. Заслугою класиків вважається те, що у центр економічних досліджень вони помістили працю і заклали основи теорії трудової вартості. У ході дослідження джерел багатства А. Сміт – один із найвідоміших представників класичної школи – приходить до висновку про те, що багатство нації створюється у процесі виробництва і не тільки сільськогосподарського; передумовою зростання багатства виступає поділ праці, її продуктивність; зростання чисельності населення країни; збільшення частки населення, зайнятого у виробництві; свобода конкуренції; відміна митних бар’єрів. Основою усіх економічних процесів А. Сміт вважає трудову вартість. Суть його теорії трудової вартості коротко можна викласти наступним чином: вартість товару створюється працею незалежно від галузі виробництва; втілена у товарах праця є основою для обміну товарів; ціна товару залежить від кількості втіленої у ньому праці. Вивчаючи економічні процеси і явища, класики дотримувалися концепції “економічної людини” та “економічного лібералізму” (свободи). Людина розглядалася лише з точки зору економічної діяльності, стимулом її поведінки вважалася власна вигода. Суть економічного лібералізму полягає у тому, що економічні закони діють подібно до законів природи, у результаті їх дії у суспільстві стихійно встановлюється “природна гармонія”, тому державі немає потреби втручатися у дію економічних законів. Принцип економічного лібералізму відображений у знаменитому лозунгу, який став символом класичної економічної теорії: " laissez faire, laissez passer " (“нехай люди самі роблять свої справи”, “нехай справи ідуть своїм порядком”). У цьому сконцентрований принцип невтручання держави в економічну діяльність.

Марксизм як економічне вчення базувався на тому, що продуктивні сили суспільства прогресують у своєму розвитку, набувають суспільного характеру, їх використання найефективніше у випадку застосування не індивідуальних, а колективних форм організації виробництва. Процес усуспільнення приходить у суперечність з пануючою приватною формою привласнення факторів та результатів виробництва. Подібні суперечності призводять до соціальних та економічних конфліктів, неминучої соціальної революції, зміни капіталізму соціалізмом. Основа марксистського економічного вчення – теорія додаткової вартості, яка створюється працею робітників, а привласнюється капіталістами, у цьому полягає суть експлуатації робітників капіталістами. Саме робітники мають виступити проти несправедливого розподілу результатів праці, скинути владу капіталістів і встановити справедливий соціальний устрій. У цілому економічне вчення К. Маркса значною мірою політизоване, спирається на протилежність інтересів основних класів суспільства – капіталістів і робітників.

“ Маржиналізм ” (від франц. marginal – граничний) – науковий підхід набув поширення в останній третині ХІХ ст. Представники маржиналістської школи у своїх дослідженнях використали т. зв. граничні величини, такі як гранична корисність (корисність останньої додаткової одиниці блага), гранична продуктивність (продукт, виготовлений останнім найнятим працівником) і виходили з того, що цінність товарів встановлюється не у виробництві, а визначається у процесі обміну. Ціна, за якою буде проданий товар, залежить від тієї суми грошей, за яку товар буде куплений покупцем. Таким чином, цінність товару визначається не кількістю праці, затраченої на його виробництво, а формується залежно від суб’єктивних психологічних особливостей сприйняття цінності товару покупцем. Таке сприйняття індивідуальне для кожного покупця, воно залежить від тієї корисності, яку може принести купівля даного товару. Корисність товару у свою чергу залежить від системи потреб споживача та наявного у нього запасу товару. При цьому кожна наступна одиниця товару має для споживача меншу корисність, ніж попередня, а корисність останньої одиниці товару буде рівнятися нулю. У цьому суть закону спадної граничної корисності, який лежить в основі вчення маржиналістів.

Основними особливостями неокласичного вчення (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) була відмова від пошуку причинно-наслідкових зв’язків у економічних явищах, і застосування до функціонального підходу до вивчення економічних явищ. При такому підході за мету ставиться не пошук причини та наслідку, а максимально повний опис явища, його функцій, кількісних параметрів. На відміну від класиків з їхньою теорією трудової вартості, неокласична школа поставила у центр дослідження закони ціноутворення, умови і фактори формування ціни, взаємозв’язок попиту і пропозиції. Ціна виступає результатом кількісного співвідношення між попитом і пропозицією на даному ринку, рівність попиту і пропозиції дає т. зв. рівноважну ціну.

Головна ідея кейнсіанства – макроекономічної школи (виникла в 30-ті рр. ХХ ст.) полягає у тому, що ринкова економіка – недосконала, її здатність до саморегулювання досить обмежена, а позитивних зрушень в економіці – максимальної зайнятості, економічного зростання – можна досягти лише завдяки активному втручанню держави в економіку. Відповідно визначальна роль у розвиткові та стимулюванні виробництва належить попиту на товари. Недостатньо ефективний попит держава повинна стимулювати бюджетно-податковими інструментами, створювати умови для розширення загальної купівельної спроможності населення. Кейнсіанську називають теорією ефективного попиту.

Монетаризм (термін походить від лат. “монета” – грошова одиниця, гроші) – теорія, яка відстоює необхідність застосування грошово-кредитних методів для забезпечення стабілізації та підтримання рівня зайнятості, вважає грошову масу, що перебуває в обігу, визначальним фактором економічної кон’юнктури, розвитку виробництва. Лозунг монетаристів – “Гроші мають значення”. Монетаризм виникає в 60-ті рр. ХХ ст., продовжує традиції класичної та неокласичної економічних шкіл, спирається на такі положення класиків, як економічний лібералізм, необхідність вільної конкуренції, гнучкість цін при зміні попиту та пропозиції. Державне регулювання при цьому має бути мінімальним, обмежуватися лише контролем над грошовою сферою, оскільки необачне втручання держави може привести до підвищення інфляції, рівня безробіття.

Соціально-інституціональний напрям досліджує розвиток суспільства, синтезуючи ідеї економічної науки, політології, соціології. Інституціоналізм – одна із сучасних економічних теорій (виникає у ХХ ст., розвивається нині), для якої характерне пов’язування аналізу економічних процесів з правовими, політичними, соціальними, організаційними та психологічними параметрами суспільства. Особливість інституціоналізму полягає у тому, що для аналізу економічних явищ та процесів використовуються поняття “інституція” (звичай, заведений порядок) та інститут (порядок, закріплений у формі закону, установи). Сім’я, держава, моральні норми, право, профспілки, корпорації – ці та інші інститути є складовими економіки і впливають на економічну поведінку суб’єктів. Інституціоналізм розглядає у теорії не “економічну людину”, а всебічну особу, суспільство – як єдине ціле, сприймає суспільство як постійно оновлювану систему, для якої характерний процес суспільної еволюції та перехід до постіндустріального етапу розвитку.

Вивчаючи питання про предмет економічної науки слід звернути увагу на таке. Кожна наука має свій визначений предмет, який власне і відрізняє її від інших дисциплін. Економічна теорія має справу зі складними і багаторівневими процесами, розвивається й ускладнюється сама наука, тому абсолютно природно, що досить складно дати стисле і всеохоплююче визначення предмету економічної науки. Аналіз сучасної економічної літератури, підходів учених до предмету економічної науки дозволяє зробити наступні узагальнення. Економічна наука вивчає взаємодію людей та їхню поведінку у сфері економіки, з’ясовує закономірності функціонування економічних систем та розвитку економічних процесів. Таким чином, предметом вивчення економічної науки є діяльність людей у сфері економіки, яка охоплює виробництво, розподіл, обмін та споживання створених у суспільстві благ. При цьому економічна наука покликана визначити, як максимально ефективно використати обмежені ресурси – природні запаси, капітал, людську працю.

Виникнення та розвиток економічної системи відображається в економічних категоріях – абстрактних, логічних, теоретичних поняттях, які в узагальненому вигляді виражають суттєві властивості економічних явищ і процесів. Прикладом економічних категорій можуть служити такі поняття, як гроші, ціна, попит, пропозиція, ринкова рівновага, заробітна плата, інфляція, капітал, прибуток, робоча сила тощо. Слід звернути увагу на те, що ці поняття досить часто застосовуються й у побуті і не завжди точно відповідають їх науковому економічному змісту. Вивчення економічної теорії неможливе без оволодіння категоріальним апаратом науки. Серед особливостей економічних категорій виділимо те, що вони відображають не природні властивості речей і предметів, а економічні взаємини людей, носять об’єктивний характер, тобто стосуються явищ та процесів, які реально існують, їх суть не залежить від волі та свідомості людей.

Що стосується економічних законів, то їх можна визначити як стійкі, повторювані, типові зв’язки між економічними явищами. Подібно до законів природи економічні закони носять об’єктивний характер, тобто їх дія не залежить від волі і свідомості людей, однак існують й істотні відмінності від законів розвитку природи. Ці відмінності, по-перше, полягають у тому, що економічні закони не вічні, діють не протягом усього економічного життя, а на певних етапах; дія одних законів припиняється і починають проявлятися інші закономірності. По-друге, економічні закони не абсолютні, їх дія проявляється більш м’яко, іноді модифікується, оскільки економічна теорія має справу з людьми, їхніми взаєминами, поведінкою, яка не завжди раціональна, підлягає емоційному та психологічному впливу. Прикладом економічних законів є закон зростання потреб, закон попиту і пропозиції, закон конкуренції тощо.

Залежно від мети, яку переслідує дослідник, вивчення економічних процесів можна проводити на різних рівнях. Мікроекономічний аналіз будь-яку економічну ситуацію розглядає як результат поведінки окремих ринкових суб’єктів: споживачів, фірм, власників ресурсів, державних і громадських організацій. Мікроекономіка оперує такими поняттями як витрати виробництва, ціна, прибуток; її рівень – локальні економічні зв’язки: на підприємстві, у галузі, на окремому ринку тощо. Вона вивчає відносини між підприємцями (конкуренцію), підприємцями і найманими працівниками, продавцями та покупцями. Мікроекономіка безпосередньо пов’язана з підприємницькою діяльністю, виступає довідником, керівництвом до дій бізнесмена. Макроекономіка вивчає механізм функціонування всієї економічної системи незалежно від специфіки її галузей, а також фактори, які визначають зміни цього механізму у короткому і довготривалому періоді, та способи впливу на протікання економічних процесів з боку держави. Макроекономіка використовує такі категорії: валовий внутрішній продукт, сукупний попит, сукупна пропозиція, загальний рівень цін, <