Ринкова економіка, попит і пропозиція

Зміст теми (у тому числі й питань, які винесені на самостійне опрацювання) розкритий у таких джерелах: [1, c. 189–231]; [2, c. 145–201]; [3, c. 61–76]; [4, c. 35–89]; [5, c. 189–223]; [6, c. 131–145]; [8, c. 248–286]; [9, c. 129–145]; [10, c. 114–130]; [11, c. 145–185], [12, c. 170–195, 245–252]; [13, c. 126–155]; [14, c. 103–124, 186–193]; [15, c. 31–40, 63–74]; [16, c. 51–63]

Приступаючи до вивчення даної теми передусім слід з’ясувати можливі варіанти трактування сутності такого багатогранного економічного поняття, як ринок. Студіюючи навчальну літературу зверніть увагу на те, що в економічній науці ринок трактується по-різному і жодне з його визначень немає універсального характеру.Загалом же ринок (ринкова економіка) розуміється як відносно самостійна, складна, багаторівнева система (або сфера) життєдіяльності суспільства. Її основними характеристиками є відкритість, цілісність, організованість, керованість, мобільність. Ринок – це арена угод, договорів, контрактів між рівноправними партнерами, кожен з яких має певний економічний інтерес. Основною формою ринкових зв’язків виступає узгодження дій рівноправних партнерів у ході обміну ресурсами, товарами, послугами, інформацією на основі їх оплати.

Для виникнення ринкової економіки необхідні певні умови. Перша умова – наявність вільного товаровиробника, у власності якого перебувають фактори виробництва та вироблені товари. Це дає свободу його економічній діяльності та господарській ініціативі в прийнятті рішень. Вільному товаровиробнику протистоять інші учасники ринкових відносин – працівник (власник робочої сили), а також споживач благ та послуг (власник грошей). Друга умова – це конкуренція як форма взаємодії всіх учасників ринку у боротьбі за реалізацію приватних економічних інтересів. Третя умова функціонування ринку – це вільні рівноважні ціни, які узгоджують інтереси виробників та споживачів. Тільки в тому випадку, коли всі ці умови виконуються, можна говорити про ринковий характер економічної системи. Мета ринкової економіки – це задоволення потреб окремих споживачів та суспільства в цілому в благах і послугах. Досягнення цієї мети здійснюється у процесі функціонування ринку, тобто виконання ним ряду важливих функцій, серед яких виділяють інформаційну, регулюючу, інтегруючу.

Продовжити вивчення теми доцільно аналізом особливостей поведінки характерних учасників ринку (базових інституційних одиниць, суб’єктів). Виявлення провідної економічної функції суб’єктів дозволить легко їх розпізнавати і типологізувати, тобто, виділяти в окремі групи. Отже, за типом економічної поведінки (за провідною економічною функцією) всі суб’єкти ринку відносять до таких окремих категорій (груп):

· домогосподарство – індивід чи група індивідів, які мають певні доходи та пред’являють попит на якісь блага та послуги з метою задоволення своїх потреб. До категорії домогосподарств, окрім власне сімей як соціально-економічної одиниці суспільства, сучасна економічна наука включає також організації, що не проводять виробничу діяльність: партії, професійні спілки, релігійні об’єднання тощо;

· фірма – організація, яка забезпечує пропозицію благ шляхом виробництва і доставки їх на ринок. Фірма виступає в якості організаційно-правової форми підприємницької діяльності громадян (фізичних осіб) та організацій (юридичних осіб). Механізм діяльності таких фірм у кожній країні регулюється національним законодавством;

· урядові та громадські інститути – організації, які реалізують суспільні цілі та здійснюють вплив на поведінку решти суб’єктів шляхом контролю та регулювання.

Домогосподарства та фірми утворюють приватний сектор, а держава – державний. Усі ці суб’єкти тісно взаємодіють на ринку продуктів та послуг, ринку факторів виробництва, фінансовому ринку, утворюючи взаємозв’язаний потік витрат та доходів. Так, домогосподарства мають у своєму розпорядженні фактори виробництва або ресурси – працю, землю, капітал, підприємницькі здібності. Через ринок ресурсів вони пропонуються підприємцям (фірмам). Фірми пред’являють попит на ці ресурси. Оплата фірмами необхідних їм ресурсів виступає як витрати, а для домогосподарств процес оплати ресурсів означає утворення доходів. Держава формує свої доходи шляхом збору податків і витрачає зібрані кошти на закупку товарів, надання субсидій, допомоги, зокрема, безробітним, непрацездатним, пенсіонерам, купівлю робочої сили. Таким чином, відбувається рух потоку доходів і витрат економічних суб’єктів, між ними встановлюється постійний зв’язок та тісна взаємодія.

Вивчення наступного аспекту темидозволить студентам успішно оперувати одним із найпопулярніших нині економічних понять – „інфраструктура”. Інфраструктура ринку – це комплекс інститутів, які забезпечують безперебійне функціонування економіки, виконують роль посередників або вирішують завдання підтримки товарно-грошового кругообороту між суб’єктами ринку. До складу елементів ринкової інфраструктури в першу чергу належать такі установи, як банки, біржі, небанківські фінансові інститути.

Банк походить від італійського слова banco, що означає лавку чи конторку, за якою обмінюються гроші. Сучасні банки – це установи, які займаються акумуляцією та розміщенням грошей. Банківські системи практично всіх розвинутих країн мають два рівні. Перший рівень складає центральний банк (в Україні – Національний банк України). Центральному банку належить монопольне право на емісію(випуск) грошей в обіг. Другий рівень банківської системи утворюють комерційні (обслуговують клієнтів по внесках – депозитах та по позиках – кредитах), інвестиційні (проводять операції з цінними паперами), іпотечні (надають кредити під заставу нерухомості), інноваційні банки (кредитують розробку та освоєння нових технологій). Основні функції банків – ведення рахунків клієнтів (уряду, фірм, приватних осіб) та надання кредитів (позик).

Біржа – це організаційна форма оптової торгівлі масовими товарами стандартних параметрів або систематичні операції з купівлі-продажу валюти, робочої сили, цінних паперів. Залежно від об’єкта купівлі-продажу розрізняють біржі універсальні та спеціалізовані, а також підрозділяють їх на товарні, фондові, валютні біржі та біржі праці.

Небанківські фінансові інститути – це група, щоохоплює різноманітних учасників: інвестиційні та страхові компанії, довірчі товариства, пенсійні фонди. Їх економічне призначення полягає у залученні вільних грошових ресурсів, у тому числі й найменших внесків, які їх власники не можуть самостійно використати для купівлі дорогих цінних паперів перспективних компаній. Таким чином, небанківські фінансові установи в ринковій системі покликані залучити всі вільні кошти до роботи в економічній системі.

Подальше опанування темипередбачає розгляд основних положень теорії попиту і пропозиції, без яких сучасний економічний аналіз просто неможливий. Особливу увагу при цім необхідно приділити факторам попиту і способам аналітичного моделювання їх упливу. Попит – це кількість блага, яку покупці бажають і спроможні придбати за всіх можливих рівнів цін на нього. Попит представляють споживачі або покупці. Зрозуміло, що споживач може купити більше блага, якщо ціни на нього відносно нижчі. Якщо ж ціни зростають, то він здатний купити даного блага менше. Саме у цім проявляється дія одного з основних ринкових законів – закону попиту, якийвиражає обернену залежність попиту від ціни. Пропозиція – це кількість блага, яка знаходиться на ринку або може бути доставлена на нього за всіх можливих рівнів цін. Пропозицію представляють виробники товарів або продавці. Очевидно, що коли ціни на певне благо зростають, то у виробника підвищується мотивація до нарощування обсягів його виробництва і пропозиції. В цім проявляється дія закону пропозиції, якийвиражає пряму залежність пропозиції від ціни.

Динаміка попиту і пропозиції під впливом ціни чи інших факторів моделюється і пояснюється за допомогою однойменних кривих (див. рис. 1 та рис. 2). По горизонтальній вісі ілюструється зміна обсягу попиту чи пропозиції (позначається Q від англ. quantity – кількість). По вертикальній вісі фіксується зміна ціни (позначається Р від англ. price – ціна). Крива попиту позначається символом D (demand – попит) і є спадною. Крива пропозиції позначається символом S (supply – пропозиція) і має зростаючий характер.

Зміна ціни блага супроводжується змінами в його обсягу, що уявляється як умовний рух точки вздовж кривої попиту D чи пропозиції S. Уплив нецінових факторів призводить до зміщення всієї кривої (D чи S) праворуч або ліворуч. Саме цей тип динаміки і відображено на рисунках 1 та 2. Перелік нецінових факторів наведено в таблиці 1.

 

Таблиця5. 1