ДОХОДИ, їх джерела та розподіл

Зміст теми (у тому числі й питань, які винесені на самостійне опрацювання) розкритий у наступних джерелах.. [1, c. 343-386]; [5, c. 485-509]; [9, c. 217-236]; [10, c. 331-346]; [12, c. 289-314]; [13, c. 224-237, 284-299]; [15, c. 101-110]; [16, c. 85-97].

 

Проблема утворення доходів та їх розподілу в суспільстві є однією із найважливіших в економічній науці. Потік доходів для їх власників можуть утворювати найрізноманітніші речі. Проте основу доходів будь-якого суспільства, перш за все, складають доходи на фактори виробництва. Приступаючи до вивчення даної теми, зверніть особливу увагу на дворівневий механізм утворення і розподілу доходів. Згідно сучасних наукових поглядів, початковий (первинний) розподіл доходів відбувається за місцем їх формування – в усіх сферах господарської діяльності і передусім у виробництві. Саме тому доходи, отримувані на фактори виробництва, прийнято називати первинними, а сам розподіл – первинним, факторним або функціональним. Вторинний (або похідний) розподіл доходів здійснюється в основному через держбюджет за участю держави.

Отже, перший аспект даної теми присвячено вивченню форм первинних (факторних) доходів та механізмів їх формування. Організуючим фактором виробництва виступає підприємець. Підприємець отримує дохід у вигляді підприємницького прибутку (див. тему 7). Однак у ринковій економіці доходи отримують й інші економічні суб’єкти: наймані працівники, власники землі, власники грошових ресурсів, а також люди, які взагалі не є власниками жодного з вказаних ресурсів – пенсіонери, безробітні, студенти. Первинні доходи (доходи власників факторів виробництва) формуються на відповідних ресурсних ринках, як результат взаємодії сторін попиту і пропозиції.

Ринок праці – це механізм утворення доходу на фактор праця, тобто, заробітної плати, або ціни праці. Попит на галузевому ринку праці пред’являють фірми, які наймають працівників для здійснення процесу виробництва. Попит на професійну працю залежить від її продуктивності. Графічно попит на працю можна описати за допомогою кривої попиту, яка є спадною (див. рис. 1). Крива пропозиції праці має зростаючий характер і відображує мотивацію найманих працівників щодо рівня заробітної плати. Точка перетину кривих визначає рівноважний рівень заробітної плати і, як наслідок, величину доходу на фактор праця.

 

Виділяють дві форми заробітної плати: погодинна і відрядна. Перша включає проступогодинну (виплата за відпрацьований час) та погодинно-преміальну(друга передбачає крім окладів і тарифних ставок виплату премій за досягнення високих показників). Відрядна ж базується на врахуванні кількості випущеної продукції, включає пряму відрядну, відрядно-прогресивну, відрядно-регресивну, відрядно-преміальну та інші системи заробітної платні. Економічною категорією, яка характеризує результативність (ефективність) живої праці є продуктивність праці. Її рівень визначається відношенням обсягу випущеної продукції до затрат праці (кількості витраченого часу).

Ринок землі – це механізм утворення доходу на фактор земля, або на будь-який інший економічний ресурс, запас якого має обмежений характер. Ціна такого економічного ресурсу називається рентою. Рента у широкому розумінні – це ціна будь-якого ресурсу з абсолютно нееластичною пропозицією. Будь-які платежі за фактори такого роду (обмежені, фіксовані) називаються рентними. Вузьке розуміння ренти передбачає ціну землі,яку орендар сплачує власникові за можливість її продуктивного використання.

На ринку землі діють два основні суб’єкти – землевласники та орендарі. Перші створюють пропозицію землі, а другі – формуютьпопит на неї. Іноді ці функції поєднуються в одній особі: власник є одночасно і підприємцем. Обсяг пропозиції землі, а також обсяг попиту, вимірюється в одиницях площі: квадратних метрах, гектарах, сотках. Оскільки загальна пропозиція землі абсолютно нееластична за рентою, то її крива має вигляд вертикальної лінії (див. рис. 2). У зв’язку з нееластичністю пропозиції землі визначальним фактором ціни, тобто, ставки орендної плати на даному ринку виступає попит. Попит на землю буває сільськогосподарський (враховує родючість земельних ділянок і їх віддаленість від центрів збуту продукції) і несільськогосподарський (стосується ділянок землі для будівництва промислових та інфраструктурних об’єктів, а також житла. Перший із них має похідний характер, тобто, визначається попитом на сільськогосподарську продукцію. Головним критерієм другого з них є розташування земельних ділянок.

По-іншому формується ціна окремої земельної ділянки у випадку її продажу. Вона визначається в залежності від суми ренти (орендної плати) і ставки банківського відсотка за депозит. Іншими словами, земельна ділянка оцінюється в суму, яка, будучи покладеною до банку, принесе її попередньому власникові річний процент не нижчий від ренти.

Ринок капіталу – це механізм утворення доходу на фактор капітал, тобто, механізм одержання позичкового відсотка. Оскільки у своїй діяльності фірми використовують різноманітні матеріальні ресурси, то для їх поповнення та оновлення (здійснення процесу інвестування) їм необхідні фінансові кошти. З цією метою фірми використовують як власний, так і позичковий капітал. На ринку платою за користування капіталом виступає позичковий відсоток. Одержувачами позичкового відсотка є кредитори. Саме для них ринок капіталу є механізмом, що дозволяє утворити потік доходу. Модель взаємодії учасників ринку капіталу (ринку позик) аналогічна моделі ринку праці (див. рис. 1).

Другий аспект даної теми присвячено проблемі штучного перерозподілу створеного у суспільстві доходу для досягнення важливих суспільних і соціальних завдань. Цей вторинний (або похідний) розподіл доходів здійснюється в основному за рахунок податків через держбюджет за участю уряду і парламенту. Вивчаючи матеріал із даної проблеми зверніть особливу увагу на соціальну функцію бюджетного перерозподілу національного доходу. Пенсіонери, студенти, а також особи, які відповідно до законодавства мають право на матеріальну допомогу та різного роду виплати, отримують доходи від держави у вигляді так званих трансфертних платежів. Трансферти надаються:

§ у вигляді грошових виплат;

§ як скидки для певних категорій громадян, зокрема на транспорт, ліки, комунальні послуги, продукти тощо;

§ у натуральній формі.

Формування доходів осіб з особливим статусом відбувається через реалізацію певних програм:

§ пенсійного забезпечення (солідарна або обов’язкова і добровільна системи, призначені для формування доходів осіб похилого віку, формується за рахунок внесків роботодавців і працівників);

§ соціального забезпечення (дозволяє людям у випадку хвороби отримувати до 100 % відшкодування середнього заробітку, кошти надходять від роботодавців);

§ соціальної підтримки інвалідів;

§ допомоги безробітним (мінімальний розмір допомоги – 75% від мінімальної зарплати, максимальний – 75% від середньої зарплати на останньому місці роботи).

Представники різних груп населення країни отримують доходи в різному обсязі. Розподіл доходів можна проілюструвати за допомогою так званої кривої Лоренца, методику побудови якої ви опануєте прочитавши основний навчальний підручник. Для вимірювання ступеню нерівності розподілу доходів застосовується також коефіцієнт Джині. Розподіл доходів має тенденцію до більшої справедливості і рівномірності у міру підвищення загального добробуту країни.

Проблема розподілу доходів тісно пов’язана з проблемою бідності. Економічний аналіз застосовує такий показник розподілу доходів, як рівень бідності. Рівень бідності – виражена у відсотках частка населення, сімейний доход якої нижче рівня межі бідностіабомежі малозабезпеченості. Рівень бідності може бути визначений як в абсолютних величинах, так і відносно інших членів суспільства.