Джеймс Марч і антираціональна концепція ухвалення рішень.

В одній з відомих теорій організацій Дж. Марч та Дж. Оксен для пояснення процедури прийняття управлінських рішень використовують антіраціональну модель, в рамках якої механізм прийняття рішень пов’язується з політикою організації, а не із логікою оптимізації управління. В такому випадку рішення приймаються в різний час керівниками, що діють в різних структурних підрозділах, що не пов’язано з рішенням проблем організації в цілому. Прийняття рішень в такому випадку обумовлено прагненням вирішити особисті проблеми керівників, що призводить до хаосу та фрагментарності управлінської діяльності. В сучасній науковій літературі опис цієї моделі зустрічається в специфічних організаціях, які іменуються організаційними анархіями. Згідно за принципами, які використовують Дж. Марч та Дж. Оксен для характеристики цієї моделі, у такій організації люди та групи поводяться нераціонально: потребують доступу до інформації, але у більшості випадків не користуються нею; не цікавляться тим, що було раніше заплановано; прагнуть приймати участь в прийнятті рішень, але потім не надають належної уваги цьому процесу.

79. Мішель Крозє і синтетична концепція прийняття рішень.

Мішель Крозє – від франц соціолог, один із засновників синтетичної (конфліктно – ігрової) моделі аналізу організаційних систем колективної дії. Головна його їдея – створення синтетичної моделі організації виходячи з положень системної та анти системної версій, в котрих описано систему прийняття рішень, природу співробітництва і конфлікту в організації, визначено способи забезпечення соціального порядку, а також шляхи досягнення загально організаційних цілей.

При цьому його синтетична модель організації, яку він ще називав стратегічною моделлю організації, базується на єдиному розумінні проблеми забезпечення соціального порядку та індивідуальної активності. Такий синтез здійснюється Крозє на раціональній основі із застосуванням ігрової концепції організації та широким використанням ресурсів влади, контролю за невизначеністю, а також силових ігор, що закладаються в основу процесу управлінських рішень.

Він вважає, що бюрократія – не монолітна раціональна структура, а система, що надає індивідуумам і групам певний простір для маневру, незважаючи на всі спроби контролю. В дійсності, стверджує він, виникає постійна взаємодія між даною системою та її учасниками. Цей погляд чітко сформульований ним у концепції «силової гри», де організація визначається Крозє як сукупність силових ігор, що постійно взаємодіють, тобто як «ансамбль» ігор. Це не тільки квітчастий образ. Адже ігри, вважає він, є реальним полем для взаємодії представників організацій. Насправді організація – це не стільки результат розумного організаційного проектування, скільки продукт «життєдіяльності» таких ігор, які забезпечують канали для силових впливів, а також поєднують і примиряють членів організації завдяки примусу, що зумовлений їхнім місцем роботи (або статусом).

Такі ігри проводяться між багатьма групами партнерів у будь-якій організації, напр., між групами керівників і підлеглих, менеджерів і робітників, групами відділів і секторів тощо. При цьому гравці виконують різні стратегії, що визначають їхні дії. Керівники можуть використовувати стратегії «поділяй і пануй», а підлеглі – оборонні стратегії для захисту своїх можливостей діяти самостійно на основі наявного у них досвіду або для звільнення від зайвого втручання керівників і їхніх нових розпоряджень. Деякі групи, такі як інженерно-технічні працівники ремонтних служб, можуть застосовувати консервативні або агресивні стратегії, що використовуються в галузі технічної модернізації. Цей ансамбль ділових ігор, що відбуваються усередині організаційних формувань Крозє називає ще стратегічною моделлю організації.