Волюнтаризм та анархія в менеджменті.

Волюнтаризм - Социально-философское направление, признающее волю человека движущей силой общественного развития. В политическом смысле под волюнтаризмом обычно понимаются действия, идущие вразрез с реальными потребностями, произвол.

Анархизм - Отрицание необходимости государственной власти; политическое учение, сложившееся в середине XIX в. В России идейным вдохновителем сторонников безвластия был князь Кропоткин. Они отрицали организованную борьбу с самодержавием, проявляли склонность к террору.

В аспекті розглянутої проблеми волюнтаризм - це домінування волі людини над іншими проявами духовного життя, включаючи і мислення. Тобто волюнтаризм проявляється як спроба довільно вирішувати виникаючі проблеми людини, суспільства, не рахуючись з об'єктивними законами природи, суспільства, умовами буття.

Коріння волюнтаризму містяться в християнській догматиці, навчаннях І. Канта, І.Г. Фіхте, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше. Так, передумовою новітнього волюнтаризму стало вчення Канта про переважне значенні практичного розуму. Кант стверджує, що хоча існування вільної волі не можна теоретично ні довести, ні спростувати, практичний розум вимагає постулювати свободу волі, у противному випадку моральний закон втратив би будь-який сенс. Виходячи з цього Фіхте бачив у волі основу особистості, а в вольової діяльності «Я» - абсолютний творчий принцип буття, джерело духовного самопорождения світу. При цьому воля у Фіхте є розумною за своєю природою, джерелом здійснення морального початку. На противагу цьому Шопенгауер дає ірраціональну трактування волі, як сліпого, нерозумного, безцільно-діючого першооснови світу, що і характеризує його як філософського песиміста. Волюнтаристично ідеї Шопенгауера з'явилися одним із джерел філософії Ніцше.
130. Організаційні зміни

В процесі функціонування організації під впливом численних факторів зовнішнього середовища виникає невідповідність сформованої організаційної структури реальним потребам. Організаційні невідповідності у таких випадках стають сферою управління організаційними змінами.

Під організаційними змінами розуміється будь-яка зміна в одному або кількох елементах організації. Зміни можуть стосуватися будь-якого елементу процесу організації (рівня спеціалізації; способів групування; діапазону контролю; розподілу повноважень; механізмів координації).

При цьому слід зауважити, що зміни у будь-якому одному підрозділі організації, як правило, впливають на інші підрозділи і на організацію в цілому.

Причини, які викликають необхідність змін, поділяють на дві групи: зовнішні і внутрішні.

Зовнішні – пов’язані із змінами в компонентах загального і специфічного середовища функціонування організації. Компоненти загального середовища:

· економічна ситуація;

· державне регулювання;

· технологічна складова;

· міжнародні аспекти;

· соціально-культурні особливості тощо.

Більш сильний вплив на необхідність проведення організаційних змін чинять фактори специфічного середовища:

· конкуренти;

· споживачі;

· постачальники.

Внутрішні чинники також можуть бути причинами організаційних змін. При цьому:

· частина з них може бути наслідком прямого та/або непрямого впливу змін у зовнішньому середовищі,

· решта може бути результатом розвитку самої організації.

Організації можуть пристосовуватися до змін у середовищі трьома способами:

· адаптація до змін у середовищі, які не були заздалегідь визначені. Отже, для цього способу характерним є реагування із запізненням;

· пристосування до середовища шляхом урахування тенденцій його розвитку. Цей спосіб передбачає наявність механізмів постійного спостереження за середовищем. Його використовують організації, які "шукають" змін;

· організація намагається пристосовувати середовище під себе. Такий спосіб використовують виключно сильні, великі організації, що займають монопольне становище на ринку.

Види ефективності.

Ефективність у широкому значенні цього слова означає співвідношення між результатом (ефектом) та витратами. Під ефектом розуміють результат реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності виробництва за рахунок економії всіх виробничих ресурсів.

Ефективність виробництва - об´єктивна економічна категорія, що характеризує ступінь досягнення загальних і окремих результатів від оптимального використання всіх ресурсів підприємства (матеріальних, трудових, фінансових). Головною метою розробки бізнес-плану і стратегії підприємства є забезпечення ефективного і прибуткового виробництва.

За сферою застосування розрізняють загальну, локальну і часткову ефективність. Загальна характеризує ефективність виробництва на підприємстві в цілому; локальна - окремі стадії виробництва, розподілу, обміну та споживання; часткова - ефективність використання в процесі виробництва певних ресурсів (предметів і засобів праці, капітальних вкладень, робочої сили тощо).

За рівнем виробництва ефективність буває народногосподарська та госпрозрахункова. Народногосподарську ефективність визначають, виходячи з інтересів, мети і завдань народного господарства; госпрозрахункова ефективність відображає результати діяльності та витрати окремого підприємства (об´єднання).

Відповідно до об´єктів визначення ефективність ділять на:

· ефективність діючого виробництва на всіх його рівнях;

· ефективність капітальних вкладень, які використовуються для будівництва, реконструкції, технічного переозброєння підприємства з метою випуску нової продукції, збільшення обсягів виробництва;

· ефективність розвитку науки і техніки;

· ефективність зовнішньоекономічних зв´язків;

· ефективність охорони навколишнього середовища.

За призначенням і методами розрахунку розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність. Це пов´язано з тим, що у практиці економічних розрахунків доводиться вирішувати два завдання:

1)визначати й оцінювати рівень ефективності використання окремих видів витрат і ресурсів, економічну ефективність виробництва в цілому (галузі, об´єднання, підприємства), а також аналізувати вплив різних організаційно-технічних заходів на показники діяльності підприємства;

2)порівнювати та відбирати кращі варіанти нової техніки, технології, організації виробництва.

Абсолютна економічна ефективність визначається по підприємству в цілому та характеризує загальний ефект (віддачу) від використання ресурсів і витрат.

Порівняльна економічна ефективність характеризує економічні переваги одного варіанта над іншими щодо раціонального використання ресурсів і витрат.

132. Вплив сучасних тенденцій на ефективність управління.

У числі внутрішніх чинників, що впливають на ефективність функціонування підприємства, як відмічає ряд вітчизняних і зарубіжних економістів, сьогодні на перший план висуваються персонал і організаційна структура управління, що знаходиться в тісному діалектичному взаємозв'язку. Організаційна структура служить матеріальною основою системи управління підприємством і багато в чому визначає ефективність його діяльності. Вона впливає на ефективність функціонування як малих підприємстві, так і великих корпорацій. Еріх Фрезі і Людвігу Тойфсен підкреслюють, що в останні роки багато які підприємства розвинених країн провели структурну перебудову в надзвичайно широкому масштабі, намагаючись пристосуватися до умов, що змінюються. Особливу актуальність організаційна структура як чинник, що впливає на ефективність роботи підприємства, придбаває в країнах з перехідною економікою. Багато які вітчизняні вчені-економісти в своїх роботах неодноразово зазначають, що економічна криза в Україні багато в чому зумовлена тим, що процес трансформації в ринкові форми відбувається в економічно не ефективних структурах. Враховуючи посилення впливу даного чинника на роботу підприємства, виникає необхідність в аналізі трансформацій організаційних структур управління підприємством, виявленні сучасних тенденцій в їх еволюції. Виходячи з позиції, що орієнтація на ринок ведучий принцип сучасного підприємництва, доцільно проаналізувати організаційні структури управління підприємством в країнах з розвиненою ринковою економікою.