Система менеджменту організацій.

Організаційна структура управління забезпечує виконання загальних і конкретних функцій управління, зберігає доцільні вертикальні й горизонтальні зв'язки й поділ елементів управління. Вертикальний поділ визначається числом рівнів управління, а також їх підпорядкованістю й директивними відносинами. Горизонтальний поділ здійснюється по галузевих ознаках. Воно може бути орієнтоване на підпроцеси промислового виробництва; вироби, що виготовляються; просторові виробничі умови. Організаційна структура регулює поділ завдань по відділеннях і підрозділам; їхня компетентність у вирішенні певних проблем; загальна взаємодія цих елементів. Тим самим фірма створюється як ієрархічна структура. Завдання менеджерів полягає в тому, щоб вибрати ту структуру, яка найкраще відповідає цілям і завданням організації, що також впливають на неї внутрішніми і зовнішніми факторами. Ефективність управління фірмою багато в чому залежить від чіткого розмежування компетентності окремих служб (підрозділів) управління, їх відповідальності й забезпечення в них нормальних робочих взаємин. Тому кістяк управління - його організаційна структура - повинен обростати "мускулатурою управління". Цьому сприяють наступні нормативні документи: положення про відділи й службах; посадові інструкції.
Організаційна структура апарата управління - форма поділу праці з управління виробництвом. Кожний підрозділ і посада створюються для виконання певного набору функцій управління або робіт. Для виконання функцій підрозділуїх посадові особи наділяються певними правами на розпорядження ресурсами й відповідають за виконання закріплених за підрозділом функцій. Схема організаційної структури управління відбиває статичне положення підрозділів і посад і характер зв'язків між ними. Первинним елементом структури управління є службова посада. Посадові інструкції забезпечують чітке розмежування обов'язків і прав між співробітниками фірми. Вони містять: загальну частину; основні завдання й обов'язку; права; відповідальність працівника. Звичайно посадова інструкція є основою атестації співробітника за результатами його діяльності. Іншим фактором ефективного функціонування організації є ступінь централізації управління. Централізація означає концентрацію владних повноважень на верхньому рівні керівництва організацією. Ціль централізації - збільшення синергії, поліпшення координації, запобігання помилок на нижніх рівнях управління. Негативні сторонни централізації полягають у зниженні оперативності управління, зменшенні можливостей адаптації до нових умов роботи.

12.Організація як об'єкт управління. Необхідність та передумови формування інституту організації у суспільстві. За визначенням Честера Бернарда: “ Організація - група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей”.

Всі організації мають загальні для них характеристики.

1) всі організації використовують чотири види ресурсів (рис. 1. 2): людські ресурси; фінансові ресурси; фізичні ресурси (сировина, устаткування тощо); інформаційні ресурси.

2) будь-яка організація є відкритою системою. Ресурси, які організація використовує для виробництва продукції (надання послуг) вона забирає із зовнішнього середовища. В свою чергу продукція, що виробляється організацією також реалізується у зовнішньому середовищі. Отже організація може існувати лише у взаємодії з оточуючим середовищем. Це означає, що будь-яка реально існуюча організація є відкритою системою.

3) всі організації здійснюють горизонтальний і вертикальний поділ праці. Якщо навіть дві людини працюють спільно для досягнення єдиної мети, вони повинні поділити роботу між собою.

Поділ загальної роботи в організації на її складові частини називається горизонтальним поділом праці. Результатом горизонтального поділу праці є формування окремих підрозділів організації (відділів, цехів, виробництв, ділянок тощо). Оскільки робота в організації розподіляється між окремими підрозділами та виконавцями, хтось має координувати їх діяльність. Внаслідок цього об’єктивно виникає потреба у так званому вертикальному поділі праці, тобто у відокремленні діяльності із координації дій від самих дій, що координуються. Діяльність з координації роботи інших людей в широкому розумінні і становить сутність управління організацією. У широкому розумінні менеджмент - це вміння досягати поставлених цілей шляхом використання праці, інтелекту та мотивів поведінки інших людей.

4) всі організації мають структуру (сукупність підрозділів та зв’язків між ними, а також взаємовідносин між рівнями управління та функціональними сферами діяльності), яка надає їм цілісність й спроможність реалізувати своє призначення.

Глобальною метою діяльності будь-якої організації - є досягнення успіху. Організація вважається успішною, коли вона досягає поставлених перед собою цілей. Складовими успіху при цьому виступають: а) виживання, тобто можливість існування якомога довше; б) результативність та ефективність.

Щоб бути успішною впродовж тривалого часу, вижити та досягти своїх цілей, організація має бути як ефективною, так і результативною.

За словами П. Дракера: результативність є наслідком того, що робляться потрібні слушні речі (doing the right things); ефективність є наслідком того, що вірно (правильно) створюються ці самі речі (doing things right). Перше і друге є однаково важливим.

Якщо мета організації обрана правильно, це означає, що діяльність організації задовольняє певну важливу, реально існуючу потребу (створюються речі, на які є попит). Результативність у такому розуміння - це щось невідчутне, непомітне. Ефективність, навпаки, можна вимірювати, передати кількісно. Ефективність організації має назву продуктивності і вимірюється як співвідношення вартісної оцінки усіх виходів з організації та вартісної оцінки усіх входів в організацію.