Предмет і метод курсу фінанси

Взаємозвязок фінансів з іншими економічними категоріями

В вартісному розподілу ВВП провідну роль поряд з фінансами відіграють такі фінансові категорії як ціна, заробітна плата, кредит.

Ціна і фінанси:

Ціна – це грошовий вираз вартості товару. Ціна має дві межі:

- нижню – собівартість;

- верхню – ринкова ціна.

Сутність фінансової категорії ціна - виявляється у ціноутворенні. Ціна визначає величину грошових коштів, які поступають від реалізації продукції її власнику, та виступає вихідною основою подальшого розподільного процесу.

Фінанси і заробітна плата:

Фінанси “допомагають” заробітній платі формувати фонд оплати праці, відокремлюючи його від інших фондів підприємства.

Заробітна плата, нарахування якої не співпадає у часі з її виплатою, виступає джерелом формування фінансових ресурсів підприємства. Перебуваючи в кругообігу грошових коштів підприємства, ці грошові кошти виступають джерелом поповнення його оборотних коштів.

Фінанси і кредит:

Кредит функціонує на основі зворотності, терміновості, платності і визначеності.

Фінансові ресурси надаються безкоштовно і без обговорення умов повернення, тобто безстроково.

Кредитні ресурси формуються в процесі перерозподілу тимчасово вільних грошових засобів (коштів) у суб’єктів господарювання.

Фінансові ресурси формуються на стадії вартісного розподілу доданого продукту.

Необхідність і сутність фінансового контролю

У практичній діяльності контрольна функція проявляється у фінансовому контролі. Необхідність контролю випливає з того, що фінансові відносини мають яскраво виражений суперечливий характер, оскільки кожний суб’єкт прагне отримати якомога більше. Саме для того, щоб у процесі розподілу і перерозподілу ВВП окремі суб’єкти не привласнювали неналежну їм частку, необхідний постійний всеохоплюючий фінансовий контроль.

Фінансовий контроль – це один з найвпливовіших видів контролю у суспільстві. На відміну від інших, він охоплює все суспільство: кожний суб’єкт перевіряє іншого.

Еволюція розвитку, історичні передумови та етапи виникнення фінансів

Фінанси виникають із появою грошей. Гроші, виконуючи функцію обігу коштів, стають капіталом, тобто самозростаючою вартістю, або вартістю, що приносить прибуток або дохід. Таким чином, гроші створюють умови для появи фінансів як самостійної сфери грошових відносин, як частини виробничих відносин.

Термін "фінанси" походить від латинського слова «finis», що означає кінець, закінчення, фініш. Термін «finansia» виник в XIII-XV ст. у торговельних містах Італії й спочатку означав будь-який грошовий платіж.. Надалі термін одержав міжнародне поширення й став уживатися як поняття, пов'язане із системою грошових відносин між населенням і державою з приводу утворення державних фондів коштів.

Зарубіжна фінансова думка

Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками. Де існують товар і гроші, там є й фінанси.

Центральне місце в наукових дослідженнях сучасних фінансистів посідають ідеї спрямування та використання фінансів для досягнення суспільного блага, яке повинно забезпечуватися за допомогою демократичних інститутів держави та політичної волі правлячих еліт.

Однією з найперших друкованих праць, присвячених фінансам, вважається праця представника Франції Ж. Бодена “Фінансові нерви держави” (1577р).

Засновником теоретичної фінансової науки вважається видатний шотландський політеконом А.Сміт (1723р), який у своїй книзі “Дослідження про природу та причини багатства народів” аналізує такі головні фінансові поняття як вартість і додану вартість.

Вперше основні положення теорії суспільного добробуту були розроблені італійським економістом В. Парето (1848- 1923 р.р.)

Фінанси у системі Парето відіграють роль регулятора суспільного добробуту, механізму, за допомогою якого можна створити умови для поліпшення добробуту всіх.

Питання про співвідношення демократії і фінансів досліджують багато вчених-фінансистів, проте нині найяскравішим представником у цьому напрямку слід вважати американського вченого Дж. Бюкенена.

Предмет фінансового права

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності держави.

фінансове право - це галузь публічного права, предметом якого є норми, що регулюють державні фінанси.

У фінансових відносинах інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями - Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна податкова служба, Національний банк тощо. Іншим учасником фінансових відносин можуть виступати як державні органи, організації, установи (наприклад, бюджетні організації), так і суб'єкти підприємницької діяльності та громадяни.

26. Методи фінансово-правового регулювання- це сукупність засобів впливу з боку держави на учасників фінансово-правових відносин.

Основним методом фінансового права є метод владних приписів, який за своєю структурою є органічно цілісною системою безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій.

Метод владних приписів характерний для публічних галузей права - конституційного, адміністративного та кримінального. Однак у кожній галузі він застосовується залежно від предмета правового регулювання. Оскільки фінансове право пов'язане з фінансовою діяльністю держави, метод владних приписів являє собою органічну систему, що уособлює цілісність юридичних фактів, з якими пов'язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин, юридичний статус їхніх суб'єктів, розподіл прав та обов'язків між ними, встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм та порядок їх застосування.

Хоч деякі автори вважають, що методу фінансово-правового регулювання притаманна оперативна самостійність, оскільки суб'єкти правозастосування у фінансовому праві, як і в адміністративному, наділені правом вчиняти дії на власний розсуд.

Поряд із методом владних приписів, для фінансового права характерні метод субординації, метод погодження, метод рекомендації тощо, що поступово поширюються. Особливо це стосується сфери муніципальних фінансів, де органи місцевої влади та самоврядування дістають більшу самостійність у реалізації своїх повноважень, у тому числі й у фінансовій сфері. Всі зазначені методи, як правило, застосовуються разом з основним методом фінансового права - методом владних приписів.

Функції податків

- фіскальна – виявляється в надходженні коштів у бюджет для задоволення потреб держави;

- регулююча – може виступати або стимулюючою, або стримуючою для уряду і споживання через механізм податкових інструментів;

- контрольна – оцінюється доцільність і раціональність кожного податкового платежу і податкової системи в цілому;

- стимулююча – створює умови для розвитку чи скорочення того чи іншого виду діяльності;

- розподільна – на стадії формування бюджету виступає як фіскальна, регулююча, стимулююча функція, а на стадії витрат – як перерозподільна функція.

 

Основні елементи податку

Платники – юридичні і фізичні особи, що фактично сплачують податок (носії податку).

Суб'єкт оподатковування – юридична або фізична особа, що є платником податку. Існують визначені механізми перекладання податкового тягаря на інших осіб, тому спеціально виділяється таке поняття, як носій податку. Носій податку – особа, що фактично сплачує податок.

Об'єкт оподатковування – доход (прибуток), майно (матеріальні ресурси), ціна товару або послуги, додана вартість, на які нараховується податок.

Одиниця обкладення – одиниця виміру об’єкту податку, щодо якого відбувається встановлення норм і ставок оподаткування.

Податкова база – частина предмету оподаткування, до якої встановлюється податкова ставка.

Податкова ставка (норма оподатковування) – це величина податку на одиницю обкладання (доход, майно і т.д.).

Розрізняють також: тверді, пропорційні, прогресивні і регресивні податкові ставки.

1. Тверді ставки встановлюються в абсолютній сумі на одиницю обкладання, незалежно від розмірів доходу.

2. Пропорційні – діють в однаковому процентному відношенні до об'єкта податку без обліку диференціації його величини.

3. Прогресивні – середня ставка прогресивного податку підвищується в міру зростання доходу.

4. Регресивні – середня ставка регресивного податку знижується по мірі зростання доходу.

Податкова пільга являє собою повне або часткове звільнення від податку.

Податковий оклад – сума податку, що сплачує суб’єкт з одного об’єкту.

 

30. Класифікація податків – це угрупування податків за наступними ознаками:

У залежності від платника: з юридичних осіб; з фізичних осіб; змішані (із власників транспортних засобів).

Від форми обкладання: прямі – податки стягненні в процесі придбання чи акумуляції матеріальних благ, визначені розміром об'єкта обкладання (на прибуток, на майно, із власників транспортних засобів і т.д.), непрямі – включені в ціну товару (ПДВ, акциз, мито).

У залежності від компетентності органа, що регулює вид податку: загальнодержавні і місцеві.

У залежності від способу стягнення: кількісний (розмір податку встановлюється для кожного платника окремо з огляду на його майновий стан і можливість сплати) і розкладкові – визначення розміру здійснюється на групу платника, а подальшу розкладку вони встановлюють самостійно.

У залежності від каналу надходження: державні (цілком у державний бюджет), місцеві (у бюджет), пропорційні між державою і місцевим бюджетом (на прибуток), позабюджетні (надходження у визначені фонди).

У залежності від характеру використання: загального призначення (не вказується мета), цільові.

У залежності від періодичності стягнення: разові – 1 раз протягом податкового періоду при здійсненні визначених дій, систематичні – через визначений проміжок часу протягом всієї діяльності платника.

У залежності від обліку податкового платежу:податки, які фінансуються споживачем, що включені в собівартість (із власників транспортних засобів, на землю); за рахунок балансового прибутку (до сплати податку на прибуток, на рекламу, на майно); фінансові з чистого прибутку (збір за право торгівлі, збір за використання місцевої символіки, в основному всі місцеві).

 

Функції бюджету

1. Розподільчу функцію, завдяки якій здійснюються розподіл та перерозподіл ВВП і національного доходу.

2. Регулюючу функцію, за допомогою якої створюється матеріально-технічна база для функціонування держави через формування централізованого фонду фінансових ресурсів, що дає їй можливість виконувати свої функції.

3. Контрольну функцію. Бюджет є важливим економічним важелем держави, через який забезпечується контроль за формуванням і використанням централізованого фонду грошових ресурсів, за станом виробництва в цілому в країні.

 

Бюджетний устрій України

Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структура і взаємозв'язок між бюджетами, які він об'єднує, у процесі забезпечення виконання єдиної загальнодержавної фінансово-бюджетної політики.

Бюджетний устрій країни визначається її державним устроєм.

В основу бюджетного устрою покладено:

- визначення видів бюджетів;

- установлення принципів побудови бюджетної системи;

- розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;

- організацію взаємовідносин між бюджетами різних рівнів.

Бюджетний устрій України визначається закріпленим у Конституції України державним ладом України та її адміністративно-територіальним поділом. Україна – унітарна держава, яка поділена на 25 адміністративно-територіальних одиниць (Автономну Республіку Крим і 24 області країни).

Розмежування доходів і видатків між бюджетами різних рівнів є важливим елементом бюджетного устрою.

Розмежування доходів є похідним відносно розмежування видатків і може проводитись на основі двох методів. Перший – закріплення доходів за кожним бюджетом у повній сумі або за твердо фіксованими нормативами в умовах автономності кожного бюджету. Другий метод полягає у встановленні системи бюджетного регулювання в умовах єдності бюджету, тобто у проведенні відрахувань до бюджетів нижчих рівнів, виходячи з їх потреб.

Закріплені доходи – це кошти, які повністю надходять до відповідних бюджетів.

Регулюючі доходи – це кошти, які поділяються за нормативами від загальнодержавних податків бюджетам нижчих рівнів для збалансування їх видатків. Нормативи передбачаються у відсотках.

Дотації вирівнювання, субвенції – виділяються у твердій сумі бюджетам нижчих рівнів при затвердженні державного бюджету, якщо закріплені та регулюючі доходи не покривають видатки місцевих бюджетів (головним чином, обласних).

Кредитні ресурси – це кошти, залучені шляхом державних та місцевих позик під певні державні зобов'язання – об

 

Бюджетна система України

Бюджетна система – це сукупність усіх бюджетів, які формуються і діють на території певної країни згідно з її бюджетним устроєм.

Відповідно до Бюджетного кодексу України (ст.1), бюджетна система України – це сукупність усіх бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного та адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Вона складається з таких ланок (ст.5):

1) Державний бюджет України;

2) місцеві бюджети.

Усі бюджети України, від державного до сільського, в сукупності становлять зведений бюджет України.

Зведений бюджет – це сукупність показників усіх бюджетів, що використовуються для аналізу і прогнозування економічного та соціального розвитку держави. Законодавчими органами влади він не затверджується.

Принципи побудови бюджетної системи:

Принцип єдності бюджетної системи України полягає в тому, що в країні діють єдина правова база, єдина грошова система, єдине регулювання бюджетних відносин, єдина бюджетна класифікація, єдиний порядок виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності.

Принцип збалансованості передбачає, що повноваження на здійснення видатків бюджету мають відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний період.

Принцип самостійності полягає в тому, що всі бюджети України є самостійними.

Принцип повноти полягає у включенні до складу бюджетів усіх надходжень і видатків, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування.

Принцип обґрунтованості забезпечує формування бюджету на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат з бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик і правил.

Принцип ефективності зумовлює те, що при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути до досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів і досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Принцип субсидіарності означає, що розподіл видів доходів між державним бюджетом і місцевими бюджетами має ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача.

Принцип цільового використання бюджетних коштів.

Принцип справедливості та неупередженості означає, що бюджетна система будується на засадах справедливості та неупередженості розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Принцип публічності та прозорості.

Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу.

Доходи місцевих бюджетів складаються з таких елементів:

1. Власні джерела доходів:

- закріплені доходи;

- регулюючі доходи.

2. Додаткові джерела:

- дотації вирівнювання;

- субвенції;

- субсидії;

- кредитні ресурси.

Закріплені доходи – це кошти, які повністю надходять до відповідних бюджетів.

Регулюючі доходи – це кошти, які поділяються за нормативами від загальнодержавних податків бюджетам нижчих рівнів для збалансування їх видатків. Нормативи передбачаються у відсотках.

Дотації вирівнювання, субвенції – виділяються у твердій сумі бюджетам нижчих рівнів при затвердженні державного бюджету, якщо закріплені та регулюючі доходи не покривають видатки місцевих бюджетів (головним чином, обласних).

Кредитні ресурси – це кошти, залучені шляхом державних та місцевих позик під певні державні зобов'язання – облігації.

 

39. Етапи бюджетного процесу

Бюджетний процес – це регламентований законом порядок складання, розгляду та затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи України. Бюджетний процес від початку складання проекту бюджету і до затвердження звіту про виконання бюджету проходить під контролем Верховної Ради України і місцевих органів влади.

1. Складання проекту бюджету:

- направлення Президентом Верховній Раді бюджетного посилання;

- збір інформації для розробки пропозицій проекту Державного бюджету України;

- розробка пропозицій щодо проекту Державного бюджету України;

- розробка Верховною Радою бюджетної резолюції, у якій визначаються основні напрями бюджетної політики на наступний рік;

- розробка бюджетних запитів головними розпорядниками коштів та подання інформації до Міністерства фінансів;

- аналіз бюджетних запитів і розробка Міністерством фінансів проекту Державного бюджету України (узгодженого з міністерствами, відомствами) і подання його в Кабінет Міністрів;

- розгляд проекту бюджету в Кабінеті Міністрів України, прийняття постанови про його схвалення і подання до Верховної Ради.

2. Розгляд проекту закону про Державний бюджет України:

-представлення проекту закону про Державний бюджет України Верховній Раді України: доповідь міністра фінансів на пленарному засіданні Верховної Ради та співдоповідь голови Комітету з питань бюджету про відповідність проекту закону про Державний бюджет України вимогам
Бюджетного кодексу, основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період.

- підготовка Верховною Радою України проекту закону про Державний бюджет України до першого читання: розгляд проекту бюджету народними депутатами України, а також у комітетах, депутатських фракціях і групах Верховної Ради, формування комітетами Верховної Ради своїх пропозицій до проекту Державного бюджету України;

-розгляд Комітетом Верховної Ради з питань бюджету разом з уповноваженими Кабінету Міністрів

-розгляд проекту закону про Державний бюджет України у першому читанні

- прийняття проекту закону про Державний бюджет України в першому читанні;

- підготовка проекту закону про Державний бюджет України до другого читання

-розгляд проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні

-розгляд проекту у третьому читанні

Затвердження бюджету.

Закон про Державний бюджет України Верховна Рада має прийняти до 1 грудня року, що передує плановому.

Якщо закон про Державний бюджет України не буде прийнято у зазначені вище строки, то Кабінет Міністрів має повноваження здійснювати видатки відповідно до положень Бюджетного кодексу, в якому передбачено, що в такому разі фінансуються тільки поточні видатки, а фінансування капітальних видатків забороняється, крім випадків, пов'язаних із введенням воєнного або надзвичайного стану.

Законом про державний бюджет визначаються:

- загальна сума доходів державного бюджету з розподілом на загальний та спеціальний фонди;

- загальна сума видатків бюджету з розподілом видатків на капітальні та поточні;

- граничний розмір дефіциту (профіциту) Державного бюджету України в наступному бюджетному періоді та державного боргу, повноваження з надання державних гарантій, а також з обсягу цих гарантій;

- бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України відповідно до бюджетної класифікації;

- доходи бюджету відповідно до бюджетної класифікації;

- бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів (суми дотацій, субвенцій та розміри відрахувань від регульованих доходів до бюджетів областей);

- розмір оборотної касової готівки;

- додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.

До державного бюджету включають також доходи і видатки цільових загальнодержавних фондів (крім Пенсійного фонду); їх затверджують за кожним фондом окремо.

4. Виконання бюджету полягає у мобілізації запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків. Організація виконання бюджету покладається на Кабінет Міністрів; оперативна робота ведеться Міністерством фінансів і Державним казначейством.

5. Завершальною ланкою бюджетного процесу є складання і затвердження звіту про виконання державного бюджету та місцевих бюджетів

Щодо звіту приймається постанова про його затвердження (до 1 травня наступного за бюджетним року)

40.Збалансованість бюджетів як принцип бюджетної системи України

Принцип збалансованості означає, що повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період.

Для дотримання цього принципу бюджетної системи вітчизняні економісти рекомендують:

- введення суворої фінансової дисципліни в усіх ланках державних фінансів;

- розширення дерегуляційних і приватизаційних процесів, які сприятимуть зняттю економічних і адміністративних бар’єрів для розвитку підприємництва;

- формування державного бюджету з метою досягнення визначених результатів і сприяння зацікавленості всіх ланок державного управління в таких результатах;

- започаткування нової ідеології визначення державних задач і пріоритетів;

- припинення нарощування соціальних заборгованостей;

- скорочення державного боргу;

- поступове зниження частки перерозподілу ВВП через бюджет.

Сальдо державного бюджету у відповідності з рекомендаціями Міжнародного валютного фонду визначається за формулою:

Трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній і безповоротній основі.

Чисте кредитування (кредитування за вирахуванням погашення) – операції, пов’язані з наданням коштів з бюджету на умовах поверненості, платності і строковості, в результаті яких з’являються зобов’язання перед бюджетом та операції, пов’язані з поверненням цих коштів до бюджету.

Перевищення доходів над видатками формує активне сальдо або профіцит бюджету.

дефіцит бюджету – перебільшення видатків бюджету над його доходами.

Функції державного кредиту

Державний кредит, як фінансова категорія, виконує три функції:

- розподільчу;

- регулюючу;

- контрольну.

Через розподільчу функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності і поверненості.

Сутність регулюючої функції державного кредиту: вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.

Контрольна функція державного кредиту органічно переплітається з контрольною функцією фінансів. Однак вона має свої специфічні особливості, породжені особливостями даної категорії:

1) ця функція тісно пов’язана з діяльністю держави і станом централізованого фонду грошових коштів;

2) охоплює рух вартості в двосторонньому порядку, оскільки передбачає повернення і відшкодування отриманих коштів;

3) здійснюється не тільки фінансовими структурами, а й кредитними установами.

Сутність державного боргу

Джерелами погашення державних позик можуть бути:

• доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;

• додаткові надходження від податків;

• економія коштів від зменшення видатків;

• емісія грошей;

• залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

Державний борг – це сума заборгованості за всіма борговими зобов'язаннями держави, відсотки за неї і невиконані фінансові зобов'язання держави перед суб'єктами економіки.

Державний борг поділяється також на внутрішній і зовнішній.

Слід зазначити, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансового потенціалу держави, тоді як зовнішній борг має у своїй основі відплив капіталу з держави. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у власності держави.

Анулювання боргу.

Доходи місцевих бюджетів

Місцеві бюджети – це фонди фінансових ресурсів, що мобілізуються й витрачаються на відповідній території.

Місцеві бюджети – це система фінансових відносин, що складаються між:

- місцевими бюджетами й господарськими структурами,
що функціонують на цій території;

- бюджетами й населенням цієї території;

- бюджетами різних рівнів із перерозподілу фінансових
ресурсів;

- місцевими і державним бюджетами.

Класифікація доходів

За джерелами доходи місцевих органів влади поділяють на податкові доходи, неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі та від господарської діяльності підприємств комунальної власності, залучені місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу), а також трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального рівня.

За економічною природою доходи місцевих органів влади поділяють на власні, закріплені та регульовані.

Власні доходи – це доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно, на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевими органами влади. До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів та позик.

Закріплені доходи – це одна з форм доходів, переданих місцевим органам влади на стабільній, довгостроковій основі.

Регульовані доходи – це також одна з форм доходів, що передаються центральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня.

Міжбюджетні трансферти – кошти, які безоплатно і безповоротньо передаються з одного бюджету до іншого.

Дотація вирівнювання (субсидія) – міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності відповідного бюджету.

Субвенція – цільовий міжбюджетний трансферт, призначений на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який її надав.

Місцеві позики – операції, пов'язані з отриманням коштів на умовах поверненності, платності та строковості, в результаті яких з'являються зобов'язання перед бюджетом, і операції, пов'язані з поверненням цих коштів до бюджету.

Видатки місцевих бюджетів

Видатки місцевих бюджетів – це економічні відносини, які виникають у зв'язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.

Обов'язкові видатки це – видатки, спрямовані на виконання обов'язкових завдань, які покладаються на органи місцевої влади з метою забезпечення певних стандартів послуг у масштабах усієї країни, а також видатки, пов'язані з їхніми борговими зобов'язаннями за кредитами та позиками.

Факультативні видатки – це видатки, що здійснюються для реалізації завдань у межах власної компетенції, а також, так званих, добровільних та факультативних обов'язків.

Кошти поточного бюджету спрямовують на фінансування установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення.

Кошти бюджету розвитку спрямовують на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних із здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних із розширеним відтворенням.

 

Функції фін. дом. господ

-розподільна

-Контрольна

-Регулююча

-інвестиційна

Функції фін. дом. господ

-розподільна

-Контрольна

-Регулююча

-інвестиційна

Виконуючи розподільчу функцію, фінанси домашніх господарств забезпечують матеріальними ресурсами безперервність процесу відтворення робочої сили як одного з виробничих факторів. Саме через цю функцію фінансів домашніх господарств відбувається забезпечення кожної людини ресурсами, необхідними їй для підтримки життя.

Об'єктом дії розподільчої функції є дохід, що розташовується в домашньому господарстві – частина сукупного доходу, що залишилася в розпорядженні домашнього господарства після виплати податків та інших обов'язкових платежів.

До суб'єктів розподілу належать всі учасники домашнього господарства.

(Контрольна)Домашнє господарство в умовах ринкової економіки є самостійним господарюючим суб'єктом, тобто рівень життя членів домашнього господарства повністю залежить від величини доходу, що доводиться на його частку. На цю величину впливає цілий ряд факторів. Під їх впливом вона може змінюватися як у бік збільшення, так і в бік зменшення. Тому, маючи за мету підтримку звичайного рівня споживання, домашнє господарство не може обійтися без контролю розподілу отриманого доходу за різними фондами, а також за цільовим використанням коштів цих фондів.

регулюючу, яка підтримує збалансований розвиток домашнього господарства як єдиного цілого. Досягається це шляхом перерозподілу фінансових ресурсів. Важливо підкреслити, що на рівні домашнього господарства регулювання його розвитку відбувається, в основному, за допомогою саморегулювання. Воля учасників домашнього господарства в цьому процесі не може бути обмежена державою.

Важливою функцією фінансів домашніх господарств у системі суспільного відтворення виступає також інвестиційна. Вона полягає в тому, що домашні господарства є одними з основних постачальників фінансових ресурсів для економіки. Зростання доходів домашніх господарств є матеріальною основою для виконання даної функції.

Види страхуванння

Видом страхування називається страхування конкретних однорідних об'єктів у визначеному обсязі страхової відповідальності за відповідними тарифними ставками.

До традиційних і основних видів майнового страхування відносяться

-сільськогосподарське страхування,

- транспортне страхування, страхування майна громадян,

- страхування майна підприємств різноманітних форм власності,

- морське й авіаційне страхування,

- страхування вантажів,

- страхування транспортних засобів від усіх ризиків,

- страхування від вогневих ризиків.

Видами особистого страхування є

- змішане страхування життя із широким обсягом страхової відповідальності,

- страхування дітей у зв'язку з досягненням ними повноліття,

- страхування дітей і школярів від нещасних випадків, страхування пенсій, ритуальне страхування.

Функції страхування

Економічній сутності страхування відповідають його функції, що виражають суспільне призначення даної категорії. Вони є зовнішніми формами, що дозволяють виявити особливості страхування як ланки фінансової системи. Категорія фінансів виражає свою економічну сутність, насамперед, через розподільну функцію. Ця функція знаходить конкретний, специфічний прояв у функціях, властивих страхуванню - ризиковій, попереджувальній, ощадній, контрольній.

1) Головною є ризикова функція, тому що страховий ризик як можливість збитку безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування із надання грошової допомоги постраждалим.

Ризикова функція пов’язана з ризиком настання страхових подій і проявляється в перерозподілі грошової форми вартості серед учасників страхування в зв'язку з наслідками випадкових страхових подій.

2) Попереджувальна (превентивна) функція спрямована на фінансування заходів щодо зменшення страхового ризику за рахунок частини коштів страхового фонду.

3) Ощадна функція страхування пов’язана із заощадженням коштів за допомогою страхування. У страхуванні життя категорія страхування найбільшою мірою наближається до категорії кредиту при накопиченні із договорів страхування на життя обумовлених страхових сум.

4) Контрольна функція страхування заключається у суворо цільовому використанні коштів страхового фонду.

Основні галузя страхування

В системі страхування відокремлюють такі галузі страхування: майнове, особисте, страхування відповідальності і страхування економічних (підприємницьких) ризиків, соціальне страхування.

1) Майнове страхування захищає інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням, розпорядженням майном і товарно-матеріальними цінностями.

2)Особисте страхування виступає формою соціального захисту і зміцнення матеріального добробуту населення. Його об'єктами є життя, здоров'я, працездатність громадян. Основна частина операцій з особистого страхування здійснює