Семінар 20. Політичні концепції доби зародження західної політології на межі хіх-хх століть.

1. Концепція “політичного класу” Гаетано Моски.

2. Теорія еліт Вільфредо Парето.

3. Сутність “залізного закону олігархії” Роберта Міхельса.

4. Макс Вебер як фундатор політичної науки.

 

Завдання для самостійної роботи (6 год.)

1. Поясніть і письмово занотуйте зміст поняття “старий режим” А. Токвіля.

2. У своїй праці „Старий режим і революція” А. Токвіль показує, що державна централізація як компонент Старого режиму зуміла „цілковито перебратись у нове суспільство і міцно в ньому вкоренитися”. У той момент, коли настала революція, „у старій адміністративній споруді Франції майже нічого не було зруйновано”. Централізація не тільки не згинула в революційному штормі, а „вона сама ж його і започаткувала: вона настільки природно посіла в революції своє місце, що її можна було прийняти за творіння цієї революції”,— зазначає Токвіль. Письмово поясніть такий стан справ? Чому бюрократична централізація так невідступно переслідувала французьку націю? Що чим визначається? Демократія свободою чи свобода демократією? Як на це дивився А. Токвіль?

3. Перед вами дві афористичні тези, взяті з праці Токвіля “Демократія в Америці”: а) „Вади тих, хто управляє, і глупота тих, ким управляють, здатні дуже швидко зруйнувати будь-яку конституцію”; б) „Абсолютно неможливо повірити в те, що в результаті голосування народу, який має лакейські нахили, може бути створений мудрий, енергійний і ліберальний уряд”. Зіставивши ці два висловлювання, наведіть відомі вам приклади з історії людства, за допомогою яких можна було б проілюструвати істинність кожного афоризму.

1.„Америка,— писав А. Токвіль,— є тією країною земної кулі, у череві якої міститься найменша кількість революційних паростків” (“Демократія в Америці”. Книга перша. Частина друга. Глава третя). Спробуйте пояснити, з чим пов’язана ця особливість вдачі американського народу. Чому він, на відміну від багатьох інших народів (навіть того ж таки американського континенту), не схильний до революційного перетворення суспільства і віддає перевагу мирному реформуванню суспільно-владних відносин?

2. Сьогодні нації вже не можуть відмовлятися від демократії, що дає всім рівні права і можливості, однак від них самих, і ні від кого іншого, залежить, куди ця демократія їх приведе: «до рабства чи свободи, до освіти чи варварства, до процвітання чи злиднів»,— такими словами закінчує Токвіль свою знамениту “Демократію в Америці”. Як ви гадаєте, чи актуальні ці слова, сказані ще в першій половині XIX століття, для сьогодення? Якщо актуальні, то чим саме?

1. Із доповіді, проголошеної А. Токвілем в Академії правових і політичних наук Франції 15 січня 1848 року, видно, що ліберальну ідею він цінує тією мірою, якою свобода розглядається як «загальне і споконвічне право будь-якої людини». У зв’язку з цією тезою поміркуйте над запитаннями: чи кожна людина прагне до свободи і чи бувають суспільства, в яких всі без винятку індивіди прагнули б до свободи? Від яких людських якостей і громадських чинників залежить ступінь розвитку політичної свободи?
2. Щоб утверджувати демократичний розвиток суспільства, треба, за Токвілем, «закласти фундамент для такої суспільної науки, такої філософії... вивчення якої було б корисним для всіх людей і якою всі вони могли б керуватися». Ця наука «неповинна надавати переваги жодній політичній партії» (“Спогади Алексіса Токвіля”. Частина друга. Розділ II). Як ви вважаєте, чи відповідає це тлумачення Алексіса Токвіля статусу і функції певної суспільної науки, сучасному баченню ролі політології у житті суспільства? Поясніть.
3. Проаналізуйте кожну з трьох загроз, наведених в даній таблиці:

 

		ТРИ ВИДИ ЗАГРОЗ, ЯКИХ МУСИТЬ ОСТЕРІГАТИСЯ ДЕМОКРАТИЧНЕ СУСПІЛЬСТВО (за А. Токвілем)
	Загроза з боку держави: надмірна централізація влади в руках держави (остання може встановити контроль над усіма сферами життя суспільства і перетворитися на душителя свободи)		Загроза з боку індивідів: розповсюдження „дикого” індивідуалізму веде до ізоляції людей один від одного, до їхнього „самоусунення” від політики, що створює сприятливі умови для проявів деспотизму		Загроза з боку партій і „низів”: надмірна схильність до повної рівності може звести людей до рівня однорідної маси і прокласти шлях до „рівності у рабстві”

 

 

 

 

 

 

1. У трактаті «Про вплив умов часу і місця на законодавство» (глава п’ята: «Вплив часу») Бентам, вказуючи на роль і значення для законодавства «часового чинника», особливу увагу звертає на еволюцію моралі як невід’ємну і необхідну передумову вдосконалення законодавства. Відтворіть цей невеликий фрагмент.
2. Турбота про безпеку, писав Є. Бентам,— це неоціниме благо, яке є відмінною рисою людської цивілізації і виступає як цілковите породження закону. Вкажіть, у чому полягає це благо і як забезпечити його стабільне дотримання?
3. Прокоментуйте наведену нижче заставку: як ви ставитеся до поняття «патріотизм» у тлумаченні Бентама? „Я з огидою відкидаю назву “патріот”, якщо для того, щоб стати другом своєї Вітчизни, треба було б перетворитися на ворога людства. Вічні незмінні інтереси всіх народів однакові. І сприяючи розробці більш незалежної і досконалої Конституції Франції, я приношу користь також своїй Батьківщині”.
4. В «Основних засадах цивільного кодексу» Є. Бентам формулює одне із своїх знаменитих положень: «Багатство суспільства — це є сукупність багатства індивідів, з яких складається це суспільство» (глава V). Це означає, вказує він, що завдання законодавців, які прагнуть зробити суспільство якомога багатшим, зводиться до того, щоб привести в дію всі природно-спонукальні мотиви, які активізують індивідів. Треба, щоб останні самі захотіли інтенсивніше працювати. Таке ж бажання буде міцно вкорінюватися у них, коли вони переконаються, що праця дає їм користь, робить їхнє життя щасливішим, а неробство чи гультяйство йде на шкоду, робить їх нещасними. Але як, на нашу думку, досягти того, щоб люди в цьому переконалися? Щоб самі захотіли краще працювати? За яких умов законодавство спонукає до цього, а за яких ні?
5. Прокоментуйте термін «судилище суспільної користі», який зустрічаємо в бентамівських «Основних засадах цивільного кодексу»: чому суспільна користь виступає як «судилище»? Для кого судилище? За яких обставин?
6. Жоден закон не має права на існування, якщо для нього неможливо встановити чітких підстав, заявляв Є. Бентам. Він відкидав усі софізми, на основі яких так часто індивідуальні інтереси віддаються в жертву інтересам абстрактно-далеким, невизначеним. Спробуйте показати (на прикладах, відомих вам з історії), якими софізмами, постулатами, обіцянками найчастіше зваблюють людей, аби нав’язати їм закони, які не мають під собою чітких підстав.
7. У «Принципах законодавства» (розділ 12) Бентам пише про два способи, за допомогою яких можна сприяти утвердженню загального блага: перший — заперечувальний (коли ми утримуємося від того, щоб його зменшувати) і другий — позитивний (коли працюємо на його збільшення). «Перший спосіб називається чесністю, другий благодіянням». Який з цих двох способів утвердження суспільного блага є, на вашу думку, важливішим? Дайте обгрунтування своєї відповіді.
8. Виходячи з бентамівського розуміння звичаїв народу як «повсякденних звичок» людського життя (таке визначення міститься, зокрема, в трактаті «Про вплив умов часу і місця на законодавство»), дайте відповідь на такі питання: яким чином змінюються звичаї народів? Чи можуть політики змінювати звичаї на свій розсуд? Свою відповідь проілюструйте прикладами з історії XIX—XX століть.
9. Ознайомтесь із бентамівським визначенням права. Чи збереже це визначення свою істинність, якщо в ньому замість поняття «право» підставити категорію «політика»? «Так» чи «ні»? Чому? Дайте розгорнуте тлумачення поняття «політика» з позицій концепції утилітаризму.
10. Які з політичних ідей Єремія Бентама простежуються у політичній практиці сучасної України?
11. Зробіть письмово порівняльний аналіз елітарних теорій Г.Моски та
    В.Парето.
12. Опишіть на яких засадах вибудовував М. Вебер свою методологію політичної науки?
13. Письмово обґрунтуйте або спростуйте положення М. Вебера про те, що “світовий аскетизм” християнства є джерелом прагнення до накопичення багатств.
14. У концепції „раціональної бюрократії” М. Вебера бюрократія характеризується такими рисами:

а) жорстокою ієрархізацією влади, що дозволяє вищій посадовій особі здійснювати контроль за виконанням завдань нижчих за посадами працівниками і т.д.;

б) формально встановленою і чітко зафіксованою системою правил, що забезпечують однаковість управлінської діяльності і застосування загальних інструкцій до часткових випадків у найкоротший термін;

в) безликістю адміністративної діяльності та емоційною нейтральністю відносин, що виникають між функціонерами організації, де кожний виступає не як індивід, а як носій соціальної влади, представник певної посади;

г) ефективністю, яка досягається за рахунок точного розподілу обов’язків між членами організації, що дає змогу використовувати висококваліфікованих фахівців на керівних посадах.

Чи можна вважати веберівську характеристику еталонною моделлю бюрократичного правління? І чи відповідає цим ознакам сучасна українська бюрократія?

 

Рекомендована література

 

Вебер М. Избранное. Образ общества. – М.: Юрист, 1994. - 702 с. (Лики культуры).

Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избр. произведения. - М., 1990.

Вебер М. Протестантська етика й дух капіталізму. – К.: Основи, 1994.

Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. – К., 1998.

Вебер М. Социализм. Речь для общей информации австрийских офицеров в Вене (1918 г.) — Вестник Московского университета. Серия 12. Социально-политические исследования 1991, № 2.

Гудков Л., Левада Ю., Левинсон А., Салов А. Рационально-легальная бюрократия в трактовке Макса Вебера.— Мировая экономика и международные отношения.— 1989.— № 7.

Даль Р. Враждебно ли равенство свободе? Аргументация Токвиля // Введение в экономическую демократию.— М., 1991.

Заславский Д. Лассаль. - Л.: Прибій, 1925. - 205 с.

Исаев С. А. Алексис Токвиль и Америка его времени.— СПб., 1993.

Конт О. Дух позитивной философии // Антология мировой философии. Т.3. – М., 1971.

Лапицкий М. И. К свободной демократки или демократической тирании. Разговаривая с Токвилем // Полис.— 1992.— № 5—6.

Лебедева Т. П. Два подхода к ревизии классической теории демократии: Мэдисон и Токвиль // Вестник Московского университета.— Сер. 12, соц.-пол. исслед.— 1992.— № 3.

Лупацкий В.С. Теория злит Вильфредо Парето // Философская и социологическая мысль.— 1992.— № 11.

Мигранян А.М. Плебисцитарная теория демократии Макса Вебера и современный политический процесс // Вопросы философии.— 1989.— № 6

Михельс Р. Социология политической партии в условиях демократии. Главы из книги.— Диалог, 1990, № 3 («Необходимость организации»); № 5 («Отношение вождей к массам на практике»); № 9 («Бонапартистская идеология»); № 11 («Анализ социалистических вождей буржуазного происхождения»); № 15 («Саморазложение буржуазии и классовая борьба»); № 18 («Рабочие вожди пролетарского происхождения»).

Михельс Р. Социология политической партии в условиях демократии // Политология: хрестоматия / Сост. Проф. М.А. Василик, доц. М.С. Вершинин. – М.: Гардарики, 1999. –- с. 544

Моска Г. Правящий класс // Социологические исследования. – 1994. - №10, 12.

Моска Г. Элементы политической науки. // Социс. – 1995. - № 4,5,8.

Ожиганов З.Н. Политическая теория Макса Вебера. Рига: Зинатнз, 1986.

Осипова Е.В. Социологическая система Вильфредо Парето // История буржуазной социологии XIX — начала XX в.— М., 1979.

Патрушев А.И. Расколдованный мир Макса Вебера.— М., Изд-во Моск. ун-та, 1992.

Ривс Р. Путешествие по Америке вместе с Токвилем в поисках демократии // США: экономика, политика, идеология.-— 1989.— № 10 — 12; 1990,—№ 1.

Салмин А. М. Идейное наследие А. де Токвиля и современная политическая традиция Запада.— М., 1983.

Самсонова Т. Н. Концепция «правящего класса» Г. Моски.— Социс, 1994, №10.

Танчер В. В., Ручка А. А. Система социологии Вильфредо Парето // Философская и социологическая мысль, 1992.

Токвіль Алексіс де. Про демократію в Америці. – К.: Всесвіт, 1999.

Токвіль Алексіс де. Давній порядок і революція. – К.: Юніверс, 2000.

Хосе Ортега-і-Гасет. Вибрані твори. – К., 1994.

 

Тема ХІІ. Західна політології в ХХ ст. (лекція – 4 год. )