Конфуцій (551-470 рр. до н. е.) про політику , державу і владу.

Китайський філософ Конфуцій - один з найвідоміших представників політичної думки Стародавнього Сходу. Він відмовився від ідеї божественного походження держави і розвинув концепцію патріархальної аристократичної держави.

Згідно з його вченням, держава виникає з об'єднання, сімей і уподібнюється сім'ї, де імператор - батько, що турбується про своїх підданих - дітей. Кінцева мета державної влади - досягнення спільного блага. Хоч Конфуцій негативно ставився до крайнощів майнової диференціації (до поділу суспільства на багатих і бідних), він виправдовував моральну ієрархію: поділ людей на "благородних" і "темних" - простий народ. Перших від других відрізняють такі якості, як знання, справедливість, почуття обов'язку, повага до старших, дотримання моральних норм.

Політичний ідеал давньокитайського мислителя - влада, здійснювана аристократами, доброчинність, строге дотримання кожною людиною своїх обов'язків і наслідування ритуалів, що склалися. Конфуція відрізняла недовіра до законів, він вважав, що суспільний порядок повинен підтримуватися ритуалами і мораллю.

Конфуцій жив в період напруженої політичної боротьби між китайськими царствами і заворушеннями всередині самих цих царств. Тому питання про політичну стабільність, методи управління державою і досягнення останнім багатства і могутності були одними з найгостріших питань того часу.

На ці питання так чи інакше намагалося відповісти більшість древніх мислителів Китаю. Одним з перших свою відповідь на них дав Конфуцій. Розглядаючи державу як велику родину, політичну владу государя як аналог влади батька, Конфуцій створив свою етико-політичну систему поглядів.

Його вчення одержало назву "конфуціанство" і відіграло в історії Китаю специфічну роль еквівалента релігії. Головна праця Конфуція - "Лунь-юй" /"Бесіди і судження"/.

Головна увага зверталась на обгрунтування необхідності будувати відносини між людьми на взаємній повазі та любові.

Управляти державою, повчав Конфуцій, покликані благородні мужі на чолі з государем (царем, володарем) - сином неба. Слідом за прихильниками правління знаті Конфуцій твердив, що поділ людей на вищих і нижчих не усувається. Відмінність поглядів Конфуція від поглядів спадкової знаті полягала в тому, що в доктринах Конфуція виділялись благородні не за походженням, а за моральними якостями та знанням.

Загальним принципом взаємовідносин між людьми стало: "не роби іншим того, чого не бажаєш собі". Перенесений у сферу політики такий принцип має стати фундаментом всієї системи управління.

Признаючи божествену і природну сторони походження влади, Конфуцій свій головний інтерес вбачав у тому, як облаштувати життя людей, забезпечити мудрий і справедливий порядок у державі. Цей порядок припускає п'ять різнорідних відносин: володаря і підлеглих, чоловіка і дружини, батька і сина, старшого брата і молодшого, друзів. У перших чотирьох повинне бути повеління, з одного боку, і повне підпорядкування - з іншого. Панувати необхідно справедливо і з натхненням, підпорядкуватися ж правдиво і щиро. У дружбі ж керівним принципом повинна бути взаємна чеснота.

У основі політичного навчання Конфуція лежить принцип чесноти, людяності. Вищою ціллю його етичного кодексу було встановлення справедливої соціально-політичної структури в товаристві і державі.

Державна влада, учив Конфуцій, повинна користуватися довірою народу: «без довіри народу (правитель) не устоїть». На його думку, правителі повинні наставляти народ особистим прикладом, керувати на основі чеснот, а не законів. «Якщо керувати народом за допомогою законів і підтримувати порядок за допомогою покарань, — підкреслював він, — народ буде прагнути ухилятися (від покарань) і не буде відчувати сорому. Якщо ж керувати народом за допомогою чеснот і підтримувати порядок за допомогою ритуалу, народ буде знати сором і він виправиться».

Громадський мир досягається подоланням поляризації багатства і бідності. «Коли багатства розподіляються рівномірно, — учив мудрець, — то не буде бідності; коли в країні панує гармонія, то народ не буде нечисленним; коли панує мир, не буде небезпеки повалення (правителя)». Тоді «народ перекує мечі на орала» без страху й боязні.

Блага громадського миру вище бунтів, боротьби за владу, воєн. Він засуджував завоювання, радив «людей, що живуть далеко і не підкоряються», завойовувати за допомогою «освіченості і моралі».

Соціальний порядок Конфуцій вбачав у тому, щоб у товаристві усе знаходилися на своїх місцях і кожний знав свої права й обов’язки. "Государ повинний бути государем, слуга - слугою, батько - батьком, син - сином".

 

Політична етика Конфуція в цілому спрямована на досягнення внутрішнього миру між верхами і низами суспільства і стабілізації правління.