Вихід зеленої маси в залежності від висоти скошування трав

Типи сінажей	Висота травостою	Вихід зеленої маси при висоті зрізу (у см), %
Злаково-осоковий		90-95 85-90 75-85 65-75	85-90 75-80 65-75 60-65	75-80 70-75 55-65 50-60	65-75 50-60 40-50 35-40
Різнотравно-бобовий		85-90 75-80	70-75 55-65	70-75 55-65	70-75 65-70 55-60 40-45
Злаково- різнотравно-бобовий		80-95 75-80 50-60	70-75 65-70 40-50	65-60 50-60 30-40	40-50 30-40 20-30

Висота зрізу при заготівлі на сіно сіяних багаторічних і однорічних трав, а також природних сінокосів повинна бути 5-7см для сіяних багаторічних трав в перший рік життя і при використанні їх в наступний рік на насіння – 7-9см.

При сприятливих погодних умовах для прискорення сушіння бобові трави і бобово-злакові суміші скошують з одночасним їх плющенням. У несприятливу погоду її не проводять.

Для створення умов рівномірного і швидкого сушіння скошених трав проводять їх ворушіння. Перше ворушіння проводять по мірі підсихання верхнього шару через 1,5-2 г після скошування, наступне - в залежності від погодних умов - через 2-4 години. При зниженні вологості бобових трав до 55-60% і злакових до 50-55%, масу із прокосів згрібають в валки і досушують до вологості, яка відповідає вибраній технології заготівлі сіна. На зрошувальних землях валки обертають за 1-1,5 години до підбирання. При вологості сіна 18-20% його підбирають і транспортують до місця скирдування. Місце під скирту вистилають шаром соломи 0,5-0,7м. Вивершують скирту соломою шаром 0,8-1м.

Строки останнього скошування для злакових трав – за 30 днів, для бобово-злакових – за 45 до початку приморозків встановлюють для того, щоб в зимуючих органах рослин накопичилась достатня кількість запасних пластичних речовин.

При тривалому зберіганні сіна його вологість не повинна бути більше 17%, що дає певні гарантії ефективного зберігання і запобігає пошкодженню бактеріями і плісеневими грибами.

При заготівлі пресованого сіна в тюках і рулонах відпадає ряд технологічних операцій (зволакування, копніння, змочування), які обумовлюють механічні втрати– обсипання листя та квіткових суцвіть. Так як пресоване сіно займає в у декілька разів менший об’єм у порівнянні з розсипним, то є можливість більш ефективного його зберігання під навісами і в сіносховищах. Пресування сіна в тюки здійснюються при вологості 20-22%. Якщо тюковане сіно планується досушувати активним вентилюванням, то маса, пресується при вологості 30-35% з щільністю 100-130 кг/м³.

Вимоги ДСТУ до якості сіна, а також показників його безпеки наведені в табл. 11, 12

Таблиця 11

Нормативні вимоги для встановлення класів сіна

Назва показника	Норма для класу
І	ІІ	III
Вміст сухої речовини, %, не менше
Фаза вегетації трав, не пізніше:
злакових	початок колосі­ння	початок цвітіння	цвітіння
бобових	бутоні­зація	цвітіння	початок плодоно­шення
Колір:
сіяного бобового (бобово-злакового)	зелений, зелено-жовтий, світло-бурий,
сіяного злакового і сіна природних кормових угідь	зелений, жовто-зелений, зелено-бурий
Запах	типовий ароматний сінний, без запаху
М'якість (структура)	дуже м'яка та гнучка, злегка жорстка
Вміст листя, %, не менше
Вміст чужорідних домішок, %, не більше
Вміст шкідливих та отруйних рослин згідно з додатком В, %, не більше	0,5	1,0	1,0
Вміст у сухій речовині:
сирого протеїну, %, не менше
сирої клітковини, %, не більше
обмінної енергії, МДж/кг, не менше	9,2	8,5	7,8
кормових одиниць, в 1 кг, не менше	0,75	0,61	0,49
золи, нерозчинної у соляній кислоті, %, не більше	0,7	0,7	0,7
Токсичність	Не допускається

Примітка 1. Норми встановлені не раніше як через 30 діб після закладання сіна на зберігання і не пізніше ніж за 10 діб до його реалізації (початку згодовування тваринам);

Примітка 2. Бобово-злакові травосумішки скошують при настанні відповідної фази вегетації у домінуючого компонента.

Примітка 3. За виготовлення вологого пресованого сіна із застосуванням консервантів та багатошарового полімерного пакування вміст вологи допускається до 40%.

Примітка 4. Вміст чужорідних домішок це сумарний вміст малоцінних рослин (щучка дерниста, біловус стиснутий, лепешняк водяний, великостеблові осоки, щавелі, очерети тощо) і рослин з грубими та здерев'янілими стеблами діаметром 3 мм і більше, які непридатні для годівлі тварин, пилу, грудок землі, каміння, сміттєвих домішок тощо.

Таблиця 12

Показники безпеки сіна

Назва показника	Допустимий рівень вмісту в сухій речовині
Нітрати, мг/кг	500,0
Нітрити, мг/кг	10,0
Токсичні елементи, мг/кг
Свинець	3,0
Кадмій	0,3
Миш'як	0,5
Ртуть	0,05
Мідь	30,0
Цинк	50,0
Пестициди, мг/кг
Хлорорганічні пестициди	0,1
Гексахлоран	0,05
ДДТ (сума ізомерів та метаболітів)	0,05
Гептахлор	не допускається
Мікотоксини, мг/кг
Афлатоксин В1	0,1
Зеараленон (Ф-2)	3,0
Т-2 токсин	0,2
Дезоксиніваленол Хвомітоксин	0,2
Патулін	0,5
Стеригматоцистин	0,6
Радіонукліди, Бк/кг
Цезій-137(^137Сз)
Стронцій-90 (^90Sr)

 

У загальній (органолептичній) оцінці сіна прийняті такі показники (табл. 13): ботанічний склад, фаза вегетації трав у період зберігання, колір, запах, вміст вологи шкідливих і отруйних рослин і сторонніх домішок, облиствленість, запорошеність пилом.

Таблиця 13

Органолептичні показники якості сіна

Показники та нормативи якості сіна	Оцінка
Колір зелений, чи темно-зелений, запах ароматний. Період збирання: бобових трав — у фазі бутонізації та початку цвітіння (5-10 %). Злакових — колосіння. Вологість під час оцінки — 17 %.	відмінно
Колір світло-зелений чи жовтувато-зелений. Період збирання — початок цвітіння злакових та бобових (до 25 %). Вологість під час оцінки — 17 %.	добре
Колір жовтувато-зелений, чи зелено-бурий, запах ароматний, проте менш виразний. Період збирання — повне цвітіння злакових та бобових трав. Вологість — 17 %.	задовільно
Колір блідо жовтий чи темно-бурий, запах не свіжий, затхлий. Період збирання — до і після цвітіння злакових та бобових трав. Вологість — 17%.	незадовільно
Колір золи чи темно-бурий із сірим нальотом. Запах неприємний, пліснявий, гнильний. Період збирання — усі фази розвитку. Вологість—17%.	не використо­вується

Залежно від ботанічного складу і умов вирощування сіно поділяють на такі види: сіно бобове (бобових понад 60%); сіно злакове (злакових понад 60% і бобових менше 20%); сіно бобово-злакове (бобових від 20 до 60%); сіно природних кормових угідь (злакові, бобові та ін.)

Крім оцінки за стандартом, доброякісність сіна можна визначити, користуючись бальною шкалою (табл. 14).

Таблиця 14

Бальна шкала якості сіна

Кількість сухої речовини, %	Бал	Вміст сирого протеїну в сухій речовині, %	Бал	Кількість каротину в сухій речовині, мг/кг	Бал	Запах	Бал	Колір	Бал
85 і більше		12 і більше		30 і більше		типовий приємний		зелений, зеленувато-бурий
83-84,9	8-9	10-11,9		25-29,9		слабкий запах сіна		зеленуватий, бурувато-зелений
81-82,9	6-7	8-8,9		20-24,9		відсутній сінний		безбарвний, сірувато- золотистий
79-80,9	4-5	6-7,9		15-19,9		запах плісняви		темно-бурий, чорний, перегріте сіно
77-78,9		5,9 і менше		5-14,9		запах гнилі, прілості		чорний, плісняве, цвіле сіно

За цією шкалою дуже хороше сіно має оцінку 50-40 балів, хороше – 39,9-30, задовільне – 29,9-20, незадовільне (погане) – 19,9 і менше балів.

Солома – залишки після обмолочування і відділення стиглого насіння зернових, круп’яних та технічних культур. Характерною особливістю соломи є високий вміст клітковини (36-42%) і дуже низький протеїну (3-4%) та жиру (1-2%).

Чим більше в соломі клітковини, тим нижча її кормова цінність. За цим показником солома ярих зернових переважає солому озимих. Хороші сорти соломи ярих за поживністю наближаються до сіна низької якості.

За кормовою цінністю (в 100 кг соломи кормових одиниць) солому можна розподілити так: просяна – 40, ячмінна – 36, кукурудзяна – 35, вівсяна – 31, пшенична – 22, житня – 22.

У годівлі високопродуктивних тварин через низьку поживність солома відіграє роль баласту, необхідного для надання раціонам належного об’єму.

Низькопродуктивним тваринам солому можна згодовувати до 50% даванки грубих кормів.

При загальній оцінці соломи і визначенні її типу враховують вид рослин, з яких вона одержана, колір і запах, запиленість, горілість, вологість, вміст днища (підстилка) і верхівка скирти, а також засміченість її шкідливими та отруйними рослинами.

Колір соломи залежить від виду рослин, способів збирання і зберігання. Доброякісна солома: пшенична яра, ячмінна, вівсяна – світло-жовтого кольору із світло-бурими вузлами, просяна – від зеленого до темно-зеленого кольору, озимих (жита, пшениці) за кольором дещо світліша за солому ярих культур.

Згідно із стандартом, вологість сухої соломи не повинна перевищувати 14%, соломи середньої сухості – 14-15%, вологої – 16-20%, сирої – більше 20%.

За результатами органолептичної оцінки солому поділяють на три категорії: доброякісна, підозріла, непридатна до згодовування.

Доброякісна солома має властиві даному виду рослин колір, запах і блиск. Вміст шкідливих та отруйних трав допускається не більше 1%. Вологість доброякісної соломи не повинна перевищувати 17%.

Підозріла – це солома з ознаками псування (гнила, обледеніла, цвіла, затхла, горіла). Кількість ушкодженої соломи не повинна перевищувати 10% до загальної маси.

Непридатна до згодовування солома має більше 10% соломи із ознаками псування або ж більше 1% шкідливих та отруйних трав, наявні домішки бур’янів,або інших злакових рослин.

З метою підвищення поїдаємості соломи застосовують слідуючі способи підготовки її до згодовування:

- фізичні (механічні) - подрібнення (3-4см для ВРХ, 2-3см для ДРХ), змочування, запарювання;

- біологічні – самозігрівання, силосування та дріжджування;

- хімічні – кальцинування, обробка лугами, кислотами, аміачною водою та іншими речовинами.

Фізичні та біологічні способи сприяють покращенню поїдання соломи, але не впливають на її перетравність.

Хімічні способи, окрім зазначеного впливу, ще й підвищують перетравність поживних речовин на 15-20%. При цьому її енергетична цінність збільшується у 1,5 – 2 рази.

 

Облік запасів грубих кормів

Визначення запасів грубих кормів проводять шляхом обмірювання скирт і стогів сіна або соломи. Для чого використовують формули та орієнтовну масу 1м³ сіна, або соломи (табл. 15, 16)

Таблиця 15

Орієнтовна маса 1м³ сіна, кг

Вид сіна	Низькі і середньої висоти скирти і стоги	Високі скирти і стоги
свіжо складена (через 3-5 днів)	через 30 днів	через 3 місяці	свіжо складена (через 3-5 днів)	через 30 днів	через 3 місяці
Сіяні багаторічні трави: злаково-бобове
злакове
бобове (конюшина, люцерна, еспарцет)
Сіяні однорічні трави: вико-вівсяне і вико-ячмінне
суданкове
Природних сіножатей: злаково-бобове крупнотрав’яне
злакове лучне або степове
Лучне, лісове, степове, злаково-різнотравне

 

Об’єм скирт і стогів визначають за такими формулами:

1. Скирти кругловерхі високі (висота більша ширини): Об = (П х 0,52 – Ш х 0,46) х Ш х Д.

2. Скирти кругловерхі середні і низькі: Об = (П х 0,52 – Ш х 0,44)хШхД

 

3. Скирти плоскі усіх розмірів: Об = (П х 0,56 – Ш х 0,55) х Ш х Д

4. Скирти гостроверхі шатрові: Об =

5. Стоги високі: Об = (0,004 х П – 0,012 х С) х С²

 

6. Стоги низькі: Об =

Де Об – об’єм, м³; П – перекидка, м; Ш – ширина, м; Д – довжина скирти, м; С – окружність, м.

Таблиця 16

Орієнтовна маса 1 м³ соломи, кг

Назва соломи	Низькі і середньої висоти скирти	Високі скирти
свіжо скошена (через 3-5 днів після складання)	злежана (не раніше, ніж через 45 днів після складання)	свіжо скошена (через 3-5 днів після складання)	злежана (не раніше, ніж через 45 днів після складання)
Жита і пшениці: без полови з половою
Ячмінна: без полови з половою
Вівсяна: без полови з половою
Просяна: без полови з половою			-	-

 

Завдання 1. Користуючись вимогами стандарту, визначити клас сіна

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Результат оцінки____________________________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання 2. Визначити за даними індивідуального завдання запаси сіна в господарстві__________________________________________________ __________________________________________________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________

Розрахунок___________________________________________________ __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

Заняття 3. Коренебульбоплоди, баштанні кормові культури

“___” ______________ 201 р.

Мета заняття: ознайомитись з основними методами оцінки якості коренебульбоплодів, силосу і сінажу та набути навиків визначення запасів консервованих кормів.

 

До коренеплодів належать кормові, напівцукрові і цукрові буряки, турнепс, морква, бруква, куузіку; до бульбоплодів – картопля і земляна груша (топінамбур).

Ці корми характеризуються фізичними і поживними якостями. Вміст води становить 75-90%, низький рівень клітковини та жиру, відповідно 0,8-15% та 0,1-0,2%. У складі сухої речовини переважають без азотні екстрактивні речовини, які в коренеплодах представлені цукром, а в бульбоплодах – крохмалем.

Перетравність органічної речовини коренебульбоплодів жуйними і свинями досягає 85-90%.

У середньому можна вважати, що 1 кг сухої речовини в коренях і бульбах дорівнює приблизно 1 корм. од. Високий вміст води і вуглеводів у коренебульбоплодах ускладнює їх зберігання. При зберіганні клітини коренів і бульб дихають; в них не припиняються ферментативні процеси. Чим вище температура і вологість повітря, тим інтенсивніше протікає дихання і більші втрати органічних речовин.

Оптимальна температура зберігання коренів і бульб близько нуля градусів (від 0 до 2 °С). Для буряків і моркви середня температура замерзання становить близько -1,5 ° С, для турнепсу і брукви близько -1 °С.

При температурах вище 3-4 °С посилюється дихання і випаровування вологи, що може призвести до проростання та псування їх пліснявими грибами та гнильними бактеріями. Великі, більш водянисті корені і бульби зберігаються гірше дрібних, тому їх рекомендується згодовувати тваринам у першу чергу.

Загальна енергетична цінність 1 кг коренеплодів становить 0,1-0,3 кормових одиниці. Вміст сирого протеїну в сухій речовині коренеплодів – 4-12%, половина якого представлена амідами.

Картопля. Цей корм у свіжому, запареному або висушеному вигляді може бути з успіхом використаний всіма видами тварин. В 1 кг картоплі міститься 0,3 корм, од., 12 г перетравного протеїну, 0,14 г кальцію, 0,68 г фосфору. Хімічний склад картоплі в залежності від сорту і умов вирощування змінюється в широких межах; в середньому вона містить близько 25% сухої речовини, з яких до 20% припадає на крохмаль; клітковини дуже мало, і вона сконцентрована в основному в корковій тканині шкірки; жиру майже зовсім немає, а протеїну міститься всього 1-2%. Туберін - основний білок картоплі - має високу біологічну цінність.

У картоплі майже відсутній каротин, є в помітній кількості вітаміни B₁ і В₂, міститься глюкозид соланін (у м'якоті - до 10 мг%, в шкірці - до 60 і в паростках - до 700 мг%). Пророслу або позеленілу картоплю згодовувати тваринам в сирому вигляді не можна. Вона викликає захворювання травних органів і нервові розлади. Для знешкодження у картоплі обламують паростки, потім пропарюють і згодовують тваринам неповну норму, попередньо злив воду, що містить соланін.

Добре вимиту картоплю згодовують великій рогатій худобі, коням і вівцям сирим у цілому вигляді (коням у вигляді різки). Великій рогатій худобі при недостатній забезпеченості іншими кормами (натще) не рекомендується давати дрібну картоплю, так як вона може при жадібному поїданні застрягти в стравоході та порушити його прохідність. Зіпсовану, гнилу картоплю без ретельного пропарювання згодовувати тваринам не можна. Варена картопля швидко закисає і псується, тому її не слід залишати більше 5-6 год.

Молочні корови можуть з'їдати за добу 20-25 кг сирої картоплі. Глибокотільним коровам кількість картоплі в раціоні зводять до мінімуму або краще його в цей час зовсім не давати. Вівці можуть з'їдати за добу до 2 кг сирої картоплі. Робочим коням дають до 10-15 кг сирої або до 15-20 кг вареної картоплі на день. При годівлі птиці картоплю в сухому вигляді додають у комбіновані корми. У присадибній птахівництві варену картоплю в м’ятому вигляді використовується в суміші з зеленими, зерновими і мінеральними кормами.

Краще за інших тварин використовують картоплю відгодівельні свині. Сиру картоплю свині їдять менш охоче, ніж пропарену або засилосовану.

Перетравність сухої речовини сирої картоплі у свиней помітно нижче, ніж пропареної або засилосованої. Наприклад, суху речовину сирої картоплі вони перетравлюють на 83%, засилосовану сиру картоплю - на 88%, пропарену - на 96%, пропарену і засилосовану - на 94%.

Варену картопля при наявності в раціоні свиней білкових концентратів можна згодовувати до 6-8 кг за добу на кожні 100 кг живої маси.

Картопля робить ущільнюючу дію на жири, синтезовані в організмі тварини. Свинячий жир, отриманий при згодовуванні тваринам великої кількості цього корму, набуває бажані властивості хлібного сала, а вершкове масло при великих дачах картоплі худобі, навпаки, втрачає свою якість - стає крихким, з нехарактерним для цього продукту присмаком.

Сушена картопля має високу енергетичну цінність. В 1 кг сушеної картоплі міститься 1,2 корм. од. і 50 г перетравного протеїну. У складі комбікормів її можна використовувати для часткової заміни зерна і як вуглеводних кормів.

Топінамбур, або земляна груша, за хімічним складом та енергетичною цінністю наближається до картоплі. В 1 кг бульб топінамбура міститься 0,27 корм, од., 15 г перетравного протеїну, 0,5 г кальцію, 0,4 г фосфору. Зберігають бульби топінамбура так само, як і картоплю. Нерідко бульби земляної груші залишають на зиму в землі, де вони непогано зберігаються, а прибирають ранньою весною. На площах, зайнятих посівами топінамбура, після збирання зеленої маси можна випасати свиней.

Норми згодовування тваринам топінамбура такі ж, як і картоплі.

Кормовий буряк. Вміст сухої речовини в коренях буряка становить у середньому близько 12%.

Представлене воно головним чином цукрами і пектиновими речовинами, клітковини дуже мало - близько 1% від маси сирого буряка. Жуйні і свині перетравлюють суху речовину буряків на 85-87%. В 1 кг кормового буряка міститься 0,12 корм, од., 9 г перетравного протеїну, 0,33 г кальцію, 0,33 г фосфору, 40 г цукру.

Кормовий буряк - прекрасний корм для всіх видів сільськогосподарських тварин. Великій рогатій худобі, коням, вівцям його згодовують як цілими, так і у вигляді різки. Коровам можна давати до 35 кг і більше буряка в день на одну голову. При добових дачах буряків понад 40 кг може спостерігатися зниження жирності молока та придбання ним небажаного присмаку.

Вівці з'їдають до 4-5 кг буряка за добу; свині - 5-7 кг на 100 кг живої маси; робочі коні - 10-15 кг.

При згодовуванні запареного або вареного буряка його не слід тривалий час охолоджувати (5-12 год), так як у ньому утворюються нітрити, якими можна отруїти тварин.

Цукрові буряки. Поряд з іншими коренебульбоплодами їх використовують як кормову культуру.

При високому рівні агротехніки на поливних ділянках врожай цукрового буряку може бути не нижче врожаю кормового. Проте цукровий буряк за вмістом сухої речовини в 1,5-2 рази перевищує кормовий. Недоліком цукрового буряку в порівнянні з кормовим є більш трудомістке прибирання і гірше вимивання коренів від забруднюючих частинок. В 1 кг цукрового буряку міститься 0,24 корм, од., 7 г перетравного протеїну, 0,5 г кальцію, 0,5 г фосфору, 120 г цукру.

Згодовування великій рогатій худобі 20-25 кг цукрового буряка, особливо погано вимитого, може призвести до тяжких розладів травлення, тому молочній худобі добові дачі цього корму обмежують 6-8 кг, розподіляючи його рівномірно на кожну годівлю.

Висушену різку цукрового буряка широко використовують при приготуванні гранульованих комбінованих кормів для великої рогатої худоби, овець і свиней.

Цукровий буряк можна використовувати для приготування комбінованого силосу.

Кормова бруква. За вмістом сухої речовини в коріння наближається до кормових буряків. В 1 кг брукви міститься 0,13 корм, од., 9 г перетравного протеїну, 50 г цукру. Жовті сорти в порівнянні з білими багатші каротином. Кормову брукву використовують головним чином для годівлі молочної худоби; добові дачі коровам можуть досягати 30 кг. Особливо добре згодовувати брукву коровам спільно з силосованим кормом; при співвідношенні брукви та силосу в дачі корму 1: 1 відбувається розкислювання силосу, і у тварин підвищується апетит.

При згодовуванні коровам великих дач брукви у молока з'являється гіркуватий присмак, і воно набуває запах брукви. Якщо брукву згодовувати після доїння, то можна отримати високоякісне молоко; пастеризація молока знижує у ньому небажаний присмак і запах брукви.

Морква. З усіх коренеплодів це найбільш цінний вітамінний корм. Вміст каротину в 1 кг моркви в залежності від сорту може досягати 50 мг (жовта) і 250 мг (червона). В 1 кг моркви міститься 0,14 корм, од., 8 г перетравного протеїну, 0,9 г кальцію, 0,6 г фосфору, 35 г цукру. Морква охоче поїдають тварини всіх видів. При годівлі корів морквою молоко збагачується каротином і вітаміном А; вершки та масло, вироблені з такого молока, мають приємний жовтий колір й ніжний смак.

Законсервувати моркву для тривалого зберігання можна шляхом силосування в облицьованих траншеях. Перед прибиранням моркви для силосування верхню частину бадилля скошують. Прибрані коріння з частиною бадилля перевозять на майданчик з твердим покриттям, де моркву промивають зі шлангів. Для зменшення вологості консервованої маси і поглинання соку, що виділяється з сировини, миту моркву закладають в ємність пошарово з солом'яною різкою (30 см різки, 30 см моркви) і трамбують. Кожен шар моркви необхідно добре посолити (5-8% від маси моркви). Отриманий продукт згодовують коровам по 1-3 кг на добу в як джерело каротину. Морква використовують також для приготування комбінованого силосу.

Турнепс. З коренеплодів це сама водяниста і скоростигла культура. В 1 кг турнепсу міститься 0,1 корм, од., 6 г перетравного протеїну, 0,5 г кальцію, 0,4 г фосфору. Міститься також близько 9% сухої речовини. Високі врожаї турнепсу (600-900 ц коренів на 1 га) можна отримати при повторних посівах на площах після збирання на зелений корм озимих культур.

Турнепс згодовують великій рогатій худобі, вівцям та свиням. Коровам дають за добу 30-40 кг і більше. Однак щоб у молока не з'явився небажаний присмак, дачу турнепсу краще обмежувати 20-25 кг. Вівці можуть з'їдати за добу до 4-5 кг турнепсу.

Турнепс зберігається гірше буряків і брукви, тому його згодовують у першу чергу до середини зими.

Кормовий гарбуз. Обробляють його в південних і південно-східних зонах країни. Це хороший соковитий корм для тварин. В 1 кг гарбуза міститься 0,1 корм, од., 9 г перетравного протеїну. Жовті сорти кормового гарбуза містять в 1 кг 30-80 мг каротину.

Для великої рогатої худоби та овець гарбуз нарізають великими шматками. Лактуючим коровам у раціон вводять гарбуз у кількості 8-10 кг. При великих дачах (12-15 кг) молоко набуває терпкий смак. Свиням гарбуз згодовують у подрібненому вигляді в суміші з іншими кормами.

Гарбуз добре силосується. Його використовують для приготування комбінованого силосу, а також силосують з солом'яною різкою (2-3 частини гарбуза, 1 частина сухих кормів).

Кормові кабачки. Добрий соковитий корм, але за загальною поживністю вони поступаються кормовому гарбузу. В 1 кг свіжих кабачків міститься 0,07 корм. од. і 6 г перетравного протеїну. Кабачки скоростиглі, і їх можна згодовувати починаючи з другої половини літа. Кабачки тваринам згодовують так само, як і гарбуз.

Кормовий кавун. Кормовий кавун має локальне значення для південних і південно-східних районів нашої країни. В 1 кг кормового кавуна міститься 0,09 корм. од. і 6 г перетравного протеїну. Кормовий кавун охоче поїдають тварини всіх видів як у свіжому, так до в силосованому вигляді. Кормовий кавун силосують в суміші з сухими кормами.

Якість коренеплодів оцінюють за слідуючими показниками: вид, чистота, механічні пошкодження, розмір, зморшкуватість, вади.

Чистота. Надмірна забрудненість негативно впливає на збереженість коренеплодів, вони швидко загнивають.

Механічні пошкодження. Порушення цілісності зовнішнього шару, що призводить до проникнення мікроорганізмів.

Найсуттєвіше на якість і поживність коренебульбоплодів впливають вади, до яких належать: наявність плісняви (цвілі), гнилі, паростків (зокрема у картоплі), мерзлих коренів чи бульб, а також надмірний вміст отруйних речовин.

За якістю коренебульбоплоди поділяють на три категорії:

- доброякісні – чисті, без механічних пошкоджень і вад (зморшкуватість допускається);

- підозрілі – частково загнилі, плісняві, промерзлі, дуже забруднені ґрунтом;

- непридатні до згодовування – дуже загнилі корені та бульби.

Для найбільш повної і об’єктивної оцінки вказаних кормів щодо якості та правильного вибору режиму їх згодовування результати органолептичної оцінки доповнюють матеріалами лабораторних досліджень. Зокрема, в картоплі визначають вміст соланіну, а в буряках – нітратів та нітритів.

Завдання 1. Дайте оцінку якості коренебульбоплодів _______________

__________________________________________________________________.

Зробіть висновок про їхню придатність до згодовування, віднесіть до однієї з категорій: доброякісні, підозрілі, непридатні до згодовування.

 

Висновок:

 

 

Заняття 4. Силос, сінаж

“__” __________ 201 р.

Мета заняття: ознайомитись з основними методами оцінки якості силосу і сінажу та набути навиків визначення запасів консервованих кормів.

 

Силос - соковитий корм, виготовлений із свіжоскошеної або під в`яленої (вологість не нижче 60%) зеленої маси, законсервованої в анаеробних умовах за рахунок спонтанного бродіння або з додаванням консервантів.

Поживність силосу залежить від виду, якості вихідної сировини, технології його приготування. До найцінніших за поживністю відносять силоси, виготовлені із кукурудзи, злаково-бобових сумішей, соняшника, коренеплодів, а також спеціальні (комбіновані) силоси для телят, свиней і птиці.

Консервуючий ефект досягається за рахунок зброджування цукрів, що містяться в силосуємій масі. В залежності від вмісту цукру в зелених кормах, вони діляться на три основних групи:

1. До добре силосованих рослин відносять кукурудзу та її качани в фазі наливання зерна, молочної і молочно-воскової стиглості, соняшник, коренеплоди, баштанні культури, капуста, зелена маса вівса, ячменю, жита не пізніше стадії колосіння, горохо-вівсяна суміш, кінські боби і горох у фазі повного наливу зерна в нижніх ярусах, більшість багаторічних злакових трав в фазі колосіння, еспарцет в фазі цвітіння та ін.

2. До важко силосованих рослин відносять бадилля картоплі та гичку буряка, осоку, очерет, лугові і пасовищні трави з великою кількістю бобових в стадії бутонізації, отава конюшини та ін.

3. До рослин, що не силосуються, відносять люцерну, сераделу, сою, кропиву, лободу, бадилля баштанних та ін. Для успішного силосування цих кормів необхідно до них додавати такі зелені корма, які б містили достатню кількість цукру.

Згідно до вимог технології силосування, вологість сировини, що силосується не повинна перевищувати 70%. Силосування рослин з вологістю більше 75% веде за собою втрати не менше 25% поживних речовин. При вологості сировини, що силосуються більше 75%, необхідно його нормалізувати до 70% вологості за рахунок внесення подрібненої соломи. Кількість соломи яку необхідно внести до маси що силосується розраховується за допомогою квадрата Пірсона.

 

 

Вологість 82% 55 частин зеленої

зеленої маси маси

 

 

 

Вологість 15% 12 частин

соломи соломи

 

 

В центрі квадрату виставляється необхідна вологість сировини, що силосується (70%), в лівому верхньому куті – вологість зеленої маси (82%), в лівому нижньому куті – вологість соломи (15%). Віднімаючи по діагоналі від більшого числа менше визначаємо кількість частоти зеленої маси (70-15=55) і соломи (82-70=12ч). Якщо необхідно визначити співвідношення між зеленою масою і соломою в %, то розраховуємо загальну кількість частин компонентів в масі, які силосуються - 55ч + 12ч = 67 ч, а потім розраховуємо співвідношення у відсотках.:

 

67 частин – 100%

65 частин зеленої маси – х %

 

Х = зеленої маси

і 100 – 82,1 = 17,9% соломи.

 

Перший шар соломи розподіляють по дну силососховища – до 40 см, а потім зелену масу периодично перемішують бульдозером з соломою. Зелена маса повинна періодично перемішуватися із соломою, що додається. Тільки при цій умові досягається повне поглинання трав'яного соку соломою. Силосуєма маса трамбується важкими тракторами. Добре втрамбована маса не пружинить, а на поверхні помітні сліди гусениць.

Заповнювати силосні споруди необхідно за 3-5 днів. Силосована маса при цьому закладається на 1-1,5м вище стінок сховища і відразу ж вкривається. Дослідженнями встановлено, що затримка з вкриттям на 3 дні збільшує витрати поживних речовин на 7-10% за рахунок псування верхніх слоїв маси. Бажано вкривати силос поліетиленовою плівкою, товщиною 0,2 мм.

В силосній масі проходять складні мікробіологічні процеси. Важливим заходом є ізоляція силосної маси від кисню повітря, що запобігає диханню рослинних тканин, життєдіяльності небажаної аеробної мікрофлори і зберігання антимікробних газоподібних виділень рослин. Цей процес забезпечується добрим втрамбовуванням силосної маси і завчасним вкриттям. При оптимальній вологості сировини, що силосується, в результаті зброджування цукрів молочнокислими бактеріями маса стає кислою (до рН=4,2), що виключає можливість розвитку небажаних анаеробних мікроорганізмів. Чим швидше перестає надходити кисень в силосну масу, тим більше якісним буде силос, тому що гнилісні бактерії і плісняві гриби розвиваються тільки при наявності кисню, а молочнокислі – переважно без нього.

Вважається нормальним, якщо температура силосної маси знаходиться в межах 35-37⁰С. При високій температурі маси – до 60-70 ⁰С силос набуває темно-коричневого кольору, а втрати поживних речовин бувають досить значними.

В процесі своєї життєдіяльності молочнокислі бактерії виробляють з легкорозчинних вуглеводів молочну кислоту. Так, в результаті розщеплення однієї молекули глюкози утворюється дві молекули молочної кислоти:

С₆ Н₁₂О_{6 →}2С₃Н₆О₃

При зброджуванні пентоз – цукрів з 5 атомами вуглецю, утворюються молочна та оцтова кислоти:

6С₅Н₁₀О_{5 →} 8С₃Н₆О₃ + 3С₂Н₄О₂

Оцтова кислота, як і молочна має консервуючі властивісті, а їх співвідношення в загальній масі органічних кислот – 65-70% - молочної і 30-35% оцтової, свідчить про добру якість силосу.

Гнилості та маслянокислі мікроорганізми небажані для силосування, тому що в процесі їх життєдіяльності вуглеводи та білки силосованої маси розкладаються до небажаних речовин - вуглекислоти, водню і масляної кислоти. Але активне підкислення маси не дає можливості цим мікроорганізмам використовувати вуглеводи (табл. 17).

Таблиця 17