Церква в післявоєнний період

У період «хрущовської відлиги» знову розпочинається войовнича антирелігійна кампанія. Знову закриваються храми, всі газети, радіо, культурно-освітні заклади розгорнути атеїстичну пропаганду, у храмах відкривають лекційні зали, атеїстичні музеї, планетарії, у вузах викладають науковий атеїзм. М.Хрущов заявив, що незабаром покаже останнього священика. Протягом 1957-1964 рр. було закрито 46 % храмів, з 40 монастирів залишилося лише 8, закривається Києво-Печерська лавра. Населення переконували, що у ХХ ст. релігійне мислення є проявом відсталості, обмеженості і суперечить природі радянської людини. Не дозволяли дітям і молоді ходити до церкви, брати участь у Літургії, навіть на великі свята. Хто ж відвідував богослужіння, над ними сміялися в школах, виставляючи їх перед усім колективом, як обмежених людей, глузували над ними та їхніми батьками, робили все, щоб діти більше не хотіли іти до церкви. Вся ця політика привела до того, що в суспільстві виникла моральна криза.

У 80-і р. ХХ ст. посилюється боротьба за релігійні права, але також жорстокішими стають репресії проти оборонців віри і Церкви. У 1982 р. ченці Почаївської лаври розповсюдили ротапринту релігійну літературу, за це їх будуть переслідувати. Замість того, щоб святкувати 1000-ліття Хрещення Русі у 1988 році, почали святкувати 1500 років від заснування Києва.

Відродження духовного життя розпочинається в 2-й половині 80-х років з початком суспільних змін у країні.

Узагальнення.

Якою ж була історія Церкви у період «хрущовської відлиги»? - Чи потрібно було мати мужність людям, щоб відстоювати свої релігійні права у цей час? Чому? - Чи легко було відвідувати храм? - А сьогодні? Чи часто ви берете участь у богослужінні? Чому? ІV. Підсумок уроку. Ось і закінчилося наше заняття. Сподіваюся, що ви дізналися ще більше про Церкву і її місце в житті народу. Побачили, що Церква завжди піклується про свій народ, служить йому для спасіння. Розпитайте своїх рідних, що їм відомо про цей період історії Церкви. А якщо потрібно, то і ви поділіться тим, про що дізналися. Нехай благословить вас Бог.

Урок 23

 

Тема. Урок узагальнення. Тематичне оцінювання.

 

Мета: узагальнити вивчений матеріал по темах з розділу ІІ програми: «Святі люди в історії української землі (7 годин)

Акцентувати, зосередити увагу учнів на характерні риси, які притаманні духовному образу українського патріота та захисника України.

На прикладах побожного праведного життя святих людей в історії української землі виховувати почуття духовності, патріотизму в дитячих душах та серцях.

Очікувані результати: учень/учениця:

- узагальнює вивчений матеріал і виокремлює характерні риси, які притаманні духовному образу українського патріота та захисника України;

- вміє навести приклади необхідності відтворення у нашому народі прикладів християнського служіння.

Обладнання: фрагменти фільмів із життя преподобного Іова, Ігумена Почаївського, Петра Могили, митрополита Київського, святителя Димитрія Ростовського, гетьмана Богдана Хмельницького, фільм «Церква в роки Великої Вітчизняної війни», ілюстрації картин «Переправа через Дніпро», діаграма «Бої за Севастополь», «Приїзд Пирогова на передову».

Картки для тематичного оцінювання, ілюстрації картин: «Рідна природа».

 

Хід уроку

І. Організація класу. Вітання.

Звучить молитва «Вірую…» у виконанні хору Свято-Успенської Почаївської лаври (магнітофонний запис)

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Вступне слово вчителя. (фільм «Рідна природа»)

Україна! Перед нами постають безкраї пшеничні лани, блакитне небо, могутня річка Дніпро, перші князі Київської Русі, визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, Святитель Петро Могила, митрополит Київський, митрополит Димитрій Ростовський, перший президент української народної республіки Михайло Грушевський. Все це українські образи створені століттями, наша з вами історія. У кожного народу свій шлях розвитку, свій шлях до щастя, до самовизначення. В народі кажуть, що без минулого, немає майбутнього. А чи можна говорити про минуле України і не згадувати славних, бравих козаків-запорожців? Слава про них линула широким світом. Запорожці були витривалі, дужі, кмітливі і на диво хоробрі.

Було колись в Україні ревіли гармати

Було колись – запорожці вміли панувати

Панували, добували і славу і волю.

Україна має героїчну історію. А хто ж творив цю історію? Є люди, про яких ми не маємо права забувати, бо це вони мужньо боролися за свою волю, щастя, за свободу та незалежність України. Вивченню історії життя та подвигу цих відомих українських подвижників і відведена в програмі серія уроків. А сьогодні ми узагальнимо ці знання, підсумуємо те, що вивчали на попередніх уроках. Давайте ж помолимося до нашого Отця Небесного, щоб він дав нам благодать і силу зрозуміти і запам`ятати все про що відбуватиметься розмова на цьому уроці.

Милосердний Господе! Пошли нам благодать Духа Твого Святого, що подає нам розум і зміцнює душевні наші сили, щоб слухаючи уважно вчення, що нам викладають виросли ми Тобі, нашому Творцеві, на славу, батькам нашим на втіху, Церкві і Батьківщині на користь. Амінь.

ІІІ. Основна частина уроку.

1. Робота в групах.

Щоб оцінити ваші знання і підсумувати вивчене, ми будемо працювати групами. Для цього подивимось на екран і згадаємо про правила роботи в групі:

1). Швидко розподіліть ролі:

спікер (головуючий):

зачитує завдання,

організовує порядок виконання завдання,

пропонує учасникам групи висловлюватись по черзі,

заохочує групу до роботи,

за згодою групи визначає доповідача;

а). секретар:

веде коротко і розбірливо записи результатів роботи групи,

має бути готовим висловити думку при підбитті підсумків

або допомогти доповідачеві;

б). хроніст (посередник):

стежить за часом, заохочує групу до роботи;

в). доповідач:

чітко висловлює свою думку, до якої дійшла група, доповідає про результати роботи групи;

2). Починайте висловлюватись спочатку за бажанням, а потім по черзі.

3). Не перебивайте один одного.

4). Обговорюйте ідеї, а не особи учнів, що висловили цю ідею.

5). Утримуйтесь від оцінок та образ учасників групи.

6). Зберіть якомога більше ідей щодо проблеми.

7). Намагайтесь дійти спільної думки.

Спікер розподіляє учнів для роботи у 6-ти групах:

І група:

– розкрити сутність подвигу ігумена Іова Почаївського у відстоюванні віри Христової;

– розповісти про основний зміст Берестейської церковної унії;

– навести приклади з особистого життя, коли віра вимагала захисту та відповідальності перед власними вчинками.

ІІ група:

– дати моральну оцінку подвигу митрополита Петра Могили;

– розповісти про історичні події того часу;

– охарактеризувати зміст духовної ролі Петра Могили в становленні культури українського народу.

ІІІ група:

– готує розповідь про захисника віри Христової, гетьмана Богдана Хмельницького;

– навести приклади сучасного ставлення до подвигів козаків – християн.

ІV група:

- пояснює зміст духовного і творчого служіння святителя Димитрія Ростовського (Туптала);

- розповідає про головні теми книги «Життіє святих».

V група:

– називає різні прояви бездуховності людини, які засвідчені в історії України та в цілому світі;

- розповідає про причини втрати християнської віри та її наслідки.

VI група:

- розповісти про велич духовного подвигу народів, які протистояли загарбникам у війні;

- про роль Церкви у збереженні духовності народу.

 

Спікер надає слово доповідачам, представникам всіх 6-ти груп. Під час їх виступу на екрані демонструються фрагменти фільмів про святих, їх духовну непохитну віру.

Хроніст коротко підводить підсумок роботи груп.

Картка – довідка (для вчителя)

Картка №1

Преподобний Іов народився на Галичині, на Покуттю (недалеко від Коломиї) у православній родині, що незмінно берегла побожність предків. Десятилітнім хлопцем він вступив до Угорницького монастиря. Тут молодий послушник здивував настоятеля монастиря і братію своєю побожністю, подвигами пості і молитви до тієї міри, що його в молодих літах сподобили чернечого постригу, а потім священної гідності і великої схими. Слава про молодого ієросхимника дійшла до знаменитого князя Костянтина Острозького, ревного оборонця православної віри на Волині. Князь просив преподобного перейти до нього ігуменом Дубинського монастиря, куди його закликала також і братія, що займалась переписуванням православних книг. Іов пам`ятав слова Господа: «Хто виконає і навчить, той великим назветься у Царстві небесному» (Мф. 5,19) і тому погодився на запрошення.

Він запровадив у Дубенському монастирі правила побожного життя для братії, закликав населення триматись міцно віри Православної, написав ряд книг духовного змісту. Згодом віддалився на гору Почаївську, бажаючи цілковито віддатись молитві, роздумам про Бога. Дізнавшись, що до них прийшов великий захисник православ`я і вчитель, почаївські пустельники почали умовляти його, щоб він був у них ігуменом. І йому довелось зважити на їх благання і взяти над ними владу.

 

Перегляд фрагментів фільму. Звертаємо увагу учнів на те, в яких умовах жив преподобний, чим займався.

1. Преподобний весь час молився, або працював – копав стави, вивозив сміття, садив дерева.
2. Від постійного посту і стояння на молитві так схуд, що було видно одні кістки.
3. Щоб помолитися йшов у печеру і там по кілька діб не їв, не пив, а плакав перед Богом за гріхи людські і молився за спасіння своєї душі та всіх людей.
4. А коли побачив уночі злодія, котрий прийшов з наміром украсти монастирської пшениці, то власноруч допоміг переляканому погрузити мішок на плечі.
5. Святий Іов невдовзі сказав братії: «Рівно через тиждень, після літургії, я покину вас». 29 жовтня 1651 року і настала блаженна кончина угодника. Тіло його залишається нетлінним і досі. Адже через 7 років Київський митрополит Діонісій Балабан відкрив його нетлінні мощі.

Картка № 2

Берестейська церковна унія 1596 року.

Існувало багато причин прийняття в 1596 році церковної унії, названої Берестейською від міста Берестов (укр. Полісся), теперішній Брест, де відбувся собор. Рим сподівався підпорядкувати православну церкву у Польщі з наміром подальшого просування на схід Європи. Польський король Сигизмунд ІІІ бачив в унії шлях до злиття українського народу з польським.

Особливого значення набуло при цьому утворення в Москві у 1589 році Патріархату замість митрополії. Польща побоювалася, що православні українці будуть шукати підтримки в єдиновірного Патріарха, а через нього і в Московській державі. Через унію Української Православної церкви з Римом поляки сподівалися зменшити вплив Московського Патріархату.

Українські православні єпископи, які погодились на Унію (це Кирило Терлецький, єпископ Луцький та Ігнатій Потій, єпископ Володимиро-Волинський), сподівалися завдяки унії зрівнятися в правах з латинськими єпископами в Польщі, здобути незалежність від братств, які мали останнім часом сильну підтримку східних патріархів.

Так патріарх Ієремія ІІ, проїздом до Москви, позбавив кафедри Київського митрополита Онисифора Дівочку за недостойне життя. Патріарший суд загрожував також Кирилові Терлецькому, єпископу Луцькому. Заради уникнення грізного суду Терлецький вирішує віддатися сам і передати всю Південно-Західну Церкву під владу папи.

Єпископи вели переговори з Римом та польським урядом щодо унії таємно від духовенства та вірних православній Церкві в Польщі. У грудні 1595 року єпископи Терлецький і Потій підписали в Римі грамоту про підпорядкування Української Православної Церкви папській владі. Папа Климент VІІІ урочисто прийняв 23 грудня 1595 року Українську Церкву під папську владу.

У жовтні 1596 року в Берестові зібрався церковний Собор, щоб урочисто проголосити унію. Від українського єпископату, який очолював тоді Київський митрополит Михайло Рогоза, не визнали унії два єпископи – Гедсон Балабан, єпископ Львівський і Михайло Копистенський, єпископ Перемиський.

Князь Константин Острозький у супроводі війська прибув до Берестова й очолив православних, які не бажали унії.

У Берестові тоді утворилося два Собори: один – це уповноважені короля, латинські представники Папи, шість православних єпископів на чолі з митрополитом Михайлом Рогозою, сенатори, а другий – це православні під охороною князя Острозького. Крім князя тут були єпископи Гедеон Балабан та Михайло Копистенський, багато архімандритів, ігуменів, священників.

Православні на своєму Соборі ухвалили: 1) не слухатися ні в чому митрополита та інших єпископів – відступників, 2) не приймати нічого нового з питань віри без Константино-польського Патріарха.

На уніатському соборі було проголошено Унію (союз з Римом. Її підписали митрополит і 5 єпископів; було визнано Папу найвищою владою в Церкві, але збережено богослужбовий обряд Східної Церкви.

Так утворилась у 1596 році унія, яка знищила релігійну єдність українського народу.

Тести до теми