Тема 5. Захист прав інтелектуальної власності

Методичні поради до вивчення теми

План

1. Система захисту прав інтелектуальної власності та її призна­чення.

2. Адміністративний порядок захисту прав інтелектуальної влас­ності.

3. Судовий порядок захисту інтелектуальної власності.

1. Система захисту прав інтелектуальної власності та її при­значення

Поняття «захист права інтелектуальної власності» включає пе­редбачену законодавством діяльність відповідних державних органів з визнання, поновлення прав, а також усунення перешкод, що зава­жа­ють реалізації прав та законних інтересів суб’єктів права в сфері інте­лектуальної власності.

У загальному вигляді право на захист можна визначити як надану правомочній особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення її порушених прав чи таких, що оспорю­ються. Право на захист це самостійне суб’єктивне право. Воно з’яв­ляється у суб’єкта права лише в момент порушення або оспорювання його прав та інтересів, що охороняються законом і реалізується в рамках охоронних цивільних, кримінальних та адміністративних правовідносин, які виникли при цьому.

Предметом захисту є не тільки особисте немайнове або майнове право інтелектуальної власності, а й інтереси, що охороняються зако­ном (Ст. 16 ЦК України). В основі права інтелектуальної власності лежить той чи інший інтерес, для задоволення якого це право й нада­ється правомочній особі. Водночас інтереси, що охороняються зако­ном, в більшості випадків опосередковуються конкретними суб’єк­тивними правами, у зв’язку з чим захист права інтелектуальної влас­ності становить і захист інтересів, що охороняються законом.

Суб’єктами права на захист є передусім самі автори результатів інтелектуальної діяльності, власники права на ці результати та комер­ційні позначення, а також спадкоємці та інші правонаступники.

Захист права інтелектуальної власності та інтересів, що охоро­ня­ються законом, здійснюється у передбаченому законодавством по­ряд­ку, тобто із застосуванням належних форм, засобів і способів захисту.

Під формою захисту права розуміють комплекс внутрішньо узго­джених організаційних заходів щодо захисту права інтелектуальної власності та тих, що охороняються законом інтересів. Розрізняють дві основні форми захисту права інтелектуальної власності:

Рис. 10. Форми захисту прав інтелектуальної власності

Юрисдикційна форма захисту права інтелектуальної власності – це діяльність уповноважених державою органів із захисту порушених суб’єктивних прав чи тих, котрі оспорюються. Суть її полягає в тому, що особи, права і законні інтереси яких порушені, звертаються за захистом до державних чи інших компетентних органів, наприклад до суду, третейського суду, уповноважених вжити необхідні заходи для відновлення порушеного права і припинення правопорушення. В рам­ках юрисдикційної форми захисту права інтелектуальної власності у свою чергу виділяють загальний і спеціальний порядки захисту пору­шеного права інтелектуальної власності.

Способи захисту прав і законних інтересів авторів і власників прав на об’єкти інтелектуальної власності, які розглядаються в судовому порядку (в судах загальної юрисдикції, арбітражних і третейських су­дах), поді­ля­ють на цивільно-правові та кримінально-правові (рис. 11).

Рис. 11. Способи захисту прав і законних інтересів

Неюрисдикційна форма захисту права інтелектуальної власності включає дії юридичних і фізичних осіб щодо захисту права інте­лек­туальної власності та інтересів, що охороняються законом, які здій­сню­ються ними самостійно, без звертання за допомогою до державних або інших компетентних органів (самозахист прав). Відповідно до ст. 19 ЦК України самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам су­спіль­ства. При цьому, способи самозахисту мають відповідати змісту пра­ва, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також на­слідкам, що спричинені цим порушенням. Особа, право інте­лек­ту­аль­ної власності якої порушене, може сама обирати способи самозахисту або ці способи самозахисту можуть встановлюватися договором. Ма­ються на увазі, лише законні засоби самозахисту, такі, наприклад, як відмова здійснити певні дії, передбачені укладеним договором про пе­редачу майнових прав інтелектуальної власності або ліцензійним до­говором, відмова від виконання недійсного договору тощо.