Права інтелектуальної власності як товар

Ринок інтелектуальної власності – це сукупність об’єктів інте­лек­туальної власності, суб’єктів ринку, правових механізмів і засобів ін­формації, за допомогою яких формується рівень цін на об’єкти інте­лектуальної власності і виконуються дії щодо їх купівлі-продажу.

Оскільки інтелектуальна власність може купуватися чи прода­ва­тися, то вона, як і будь-який інший товар, володіє певними властиво­стями, а саме:

– корисність – здатність задовольняти будь-які потреби, тобто ви­користання об’єктів інтелектуальної власності має приносити при­бу­ток або іншу користь;

– рідкісність – здатність перетворювати корисність продукту у ко­мерційну цінність, властивість протилежна загальнодоступності, тому що покупець буде шукати та купувати рідкісні об’єкти;

– універсальність – можливість обміну об’єкту інтелектуальної власності на гроші чи інші еквіваленти;

– термін дії;

– територіальна обмеженість.

Тобто, щоб інтелектуальна власність стала товаром, на неї повинен бути попит. Відносно рідкісності, то усі об’єкти інтелектуальної влас­ності унікальні за визначенням. Якщо говорити про універсальність, то не усі об’єкти інтелектуальної власності можуть задовольняти цю властивість (бути відділеними від правовласника), а тому не можуть бути товаром. У відношенні до об’єктів права інтелектуальної влас­ності розрізняють два терміни служби – юридичний і економічний. Юридичний встановлюється відповідно із законодавством (право влас­ності на винахід становить 20 років, на літературний твір – 70 років після смерті автора) і по закінченню цього терміну право власності зникає. Економічний термін служби через моральне старіння об’єктів інтелектуальної власності значно менший за юридичний (для вина­хо­ду не перевищує 10–12 років) і тому його також враховують при оцінці вартості.

Через властивість універсальності об’єкти інтелектуальної власно­сті можуть поділятися на три групи: об’єкти, що відділені від під­при­ємства чи індивідуума; об’єкти, що невідокремлені від підприємства; об’єкти, що невідокремлені від індивідуума (рис. 8).

Рис. 8. Групи права інтелектуальної власності

За принципом відокремленості

Гудвіл (відповідно до Закону України «Про податкообкладання прибутку підприємства») – це нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підпри­єм­ства та його звичайною вартістю, як цілісного майнового комплексу, яка виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючих позицій товарів (робіт, послуг), нових технологій і щодо.

Життєвий цикл об’єктів інтелектуальної власності

Можна виділити п’ять етапів життєвого циклу об’єкта інтелек­туальної власності: створення, набуття прав, використання, захист та утилізація (рис. 9).

Рис. 9. Життєвий цикл об’єктів інтелектуальної власності

Створення об’єктів інтелектуальної власності починається з ідеї. Наприклад, це може бути ідея винаходу або художнього твору. У під­приємницькій діяльності ідеї, як правило, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності технологій або виробів. Далі йде розробка цієї ідеї. Наприклад, якщо це винахід, то необхідно зробити патентний пошук, щоб переконатися, що таких винаходів ще не було. Потім пе­ревірити цю ідею експериментально. І нарешті, оформити її від­по­відно до умов патентоспроможності. Закінчується створення об’єкта інтелектуальної власності оформленням його на матеріальному носії (папері, електронному носії тощо) таким чином, щоб він став зро­зу­мі­лим для інших осіб. Створення об’єктів інтелектуальної власності зай­маються науковці, інженери, музиканти, письменники тощо.

Набуття прав на об’єкт інтелектуальної власності є важливим етапом його життєвого циклу. Справа в тому, що ці об’єкти є вразли­вими з боку недобросовісних конкурентів і розказана ідея конкуренту може бути використана ним у власному виробництві. Причому кон­ку­рент буде явно у виграшу, навіть якщо використання об’єкту розпо­ча­лося одночасно, оскільки він не витрачав гроші на розробку ідеї. Для попередження такого явища, об’єкти інтелектуальної власності мають отримувати правову охорону. Для об’єктів промислової власності за­конодавством визначена чітка процедура набуття таких прав. Суть правової охорони об’єктів інтелектуальної власності полягає в тому, що автор ОІВ отримує від держави виключні права на певний термін. Такі права засвідчуються охоронними документами (патенті або сві­доцтві). Якщо ОІВ не відповідає визначеним законом умовам охороноздатності, то необхідно подбати про інші форми охорони цих об’єктів, скажімо, про такі, що застосовуються для захисту секретної інформації. На відміну від об’єктів промислової власності об’єкти ав­торського права охороняються законом з моменту їх створення, а точ­ніше, з моменту їх втілення в об’єктивній формі. Але закон надає можливість здійснити правову охорону такого об’єкта шляхом отри­мання охоронного документа – свідоцтва у будь-який час протягом визначеного законом строку охорони.

Використання прав на об’єкти інтелектуальної власності є про­дуктивнішим етапом його життєвого циклу. Саме на цьому етапі ОІВ починають отримувати прибуток, оскільки до цього кошти тільки вкладалися (на розробку, створення та отримання правової охорони). Існує багато способів комерціалізувати ОІВ, основними з них є: вико­ристання ОІВ у власному виробництві, передача (продаж) прав на ОІВ іншим фізичним чи юридичним особам, внесення прав на ОІВ до статутного фонду підприємства тощо.

Захист прав здійснюється у випадку, коли ці права порушуються недобросовісним конкурентом. Чинне законодавство України надає власнику прав на ОІВ декілька шляхів захисту власних прав. Нині роз­гляд справ, пов’язаних із правами інтелектуальної власності, здійсню­ється в адміністративному або судовому порядку. Найдієвішою фор­мою захисту є звернення до суду. За захистом порушених авторських і суміжних прав автори, виконавці, виробники фонограм і відеограм, організації мовлення можуть звертатися до Державного департаменту інтелектуальної власності, Державного підприємства «Українське агентство з авторських та суміжних прав». Останнє здійснює колек­тивне управління майновими правами авторів. Деякі порушення прав на об’єкти промислової власності розглядаються в Апеляційній палаті при Держдепартаменті інтелектуальної власності. Можна звертатись також до Антимонопольного комітету України, Державної служби з боротьби з економічною злочинністю МВС України, Державної мит­ної служби України.

Утилізація є останнім етапом життєвого циклу ОІВ. Оскільки за визначенням ці об’єкти є нематеріальні, то немає необхідності їх зни­щувати або переробляти у щось інше. Просто після закінчення юри­дично визначеного строку дії він зникає як об’єкт власності і пере­хо­дить у суспільне надбання. Тобто його може використовувати будь-яка зацікавлена особа без дозволу правовласника.