Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин в Україні у першій половині XIX ст. Початок промислового перевороту 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин в Україні у першій половині XIX ст. Початок промислового перевороту



Поміщики-дворяни були в Російській імперії привілейованим суспільним станом, опорою самодержавного ладу. Економічною основою їхнього існування була власність на землю з прикріпленими до неї селянами і кріпаками. Селяни одержували від поміщика в користування земельні наділи. За користування поміщицькою землею селяни відбували панщину і виконували інші повинності. До певного часу така система цілком влаштовувала поміщиків, але в першій половині XIX ст. обстановка різко змінилася: життя стало вимагати від них багато грошей (на досягнення комфорту, на навчання дітей, витрати на подорожі та лікування тощо). Отримати гроші можна було лише шляхом розширення виробництва і реалізації на ринку додаткової продукції. Щоб досягти цього, треба було:

- змінити саме виробництво: вводити ефективні форми господарства;

- розв'язати господарську ініціативу селян, зацікавити їх у результатах своєї праці.

Але на практиці поміщики лише розширювали посівні площі. Практично не змінювалися знаряддя праці і технологія обробки землі; поміщики не були зацікавлені у використанні більш досконалих знарядь праці, що позначилося на врожаях і виробництві продуктів харчування.

Прагнення поміщиків зробити свої господарства більш прибутковими виливалися в посиленні експлуатації селян:

- збільшилася панщина, яка подекуди досягала 6 днів на тиждень;

- зростали додаткові повинності селян;

- вводилася така форма експлуатації, як урочна система виконання панщини: кожний кріпак одержував завдання на день (урок), але його доводилося виконувати два-три дні;

- у багатьох поміщицьких господарствах була запроваджена місячина, сутність якої полягала в тому, що пан цілком віднімав у кріпака земельнкй наділ, примушуючи його обробліти тільки поміщицьку землю за щомісячний продовольчий пайок;

- у багатьох маєтках з'являлися невеликі фабрики і заводи, де селяни працювали після закінчення робіт у голі;

- у таких умовах селяни практичні не могли працювати на своєму земельному наділі;

- відбувалася руйнація селянських господарств.

Таке ставлення поміщиків до селян кріпаків призводило до розорення і занепаду їхніх маєтків.

У першій половині XIX ст. серед поміщиків стало багато таких, які особливо активно прагнули перебудувати своє господарство для роботи на ринок. Вони намагалися запровадити у своїх маєтках поліпшені засоби обробки земель, застосовували удосконалені плуги, молотарки та віялки. Значні ділянки земель відводились під посіви технічних культур: буряків, коноплі, тютюну та льону. Це вимагало поліпшеної обробки землі та застосування добрив. Поміщики починають застосовувати вільнонайману працю. Перші наймані сільськогосподарські робітники з'явилися на Півдні України.

Південь України став своєрідним піонером у запроваджені ринкових відносин, де використання вільнонайманої робочої сили набуло найбільших масштабів і довело свою ефективність. Правобережжя було регіоном, де переважала примусова праця селян-кріпаків.

В Україні дуже часто поміщики віддавали свої землі в оренду купцям, міщанам і заможним селянам. Такі господарства ставали високоприбутковими за рахунок використання найманої робочої сили та новітнього реманенту. Селяни-власники могли викупитись із кріпосницької неволі, маючи набутий капітал. Зубожілі селяни працювали не тільки на поміщиків, але й на багатих селян, батракували на них. На селах панувало лихварство. Багаті селяни надавали біднякам грошову позику під майбутній відробіток влітку, вносили за них податок, отримуючи за це 40% річних, давали у позику зерно для посіву, з умовою отримання за це від 20 до 50% урожаю. Це прискорювало процес розшарування селянства, призводило до повного розорення бідняків.

Розклад кріпосницької системи супроводжувався обезземеленням селян. На середину XIX ст. близько 25% селянських родин Наддніпрянської України були безземельними. Безземельні селяни шукали роботу насамперед вдома: йшли на різні місцеві підприємства - цукроварні, цегельні, займалися дрібними промислами. Частина бідноти, не знайшовши роботи вдома, змушена була шукати заняття в далеких відходах. Але практично всі безземельні селяни змушені були працювати за наймом. За свою працю вони одержували заробітну плату, яка все більше залежала від кількості та якості виробленої продукції.

Про те, що в Україні визрівали ринкові відносини, свідчили такі процеси:

а) зростання товарності сільського господарства;

б) поглиблення спеціалізації окремих районів у сільськогосподарському виробництві для збільшення продукції, що поставлялася на ринок;

в) поява поміщицьких господарств, які поступово почали набувати ринкового характеру;

г) розповсюдження праці за наймом; усе більша залежність оплати праці від кількості та якості виробленої робітниками продукції.

Початок промислового перевороту. Засновані на підневільній малопродуктивній праці кріпаків, поміщицькі вотчинні мануфактури в перші десятиріччя XIX ст. поступово занепадали. Вони не витримували конкуренції з купецькими промисловими підприємствами, на яких використовувалася більш високопродуктивна праця вільнонайманих робітників.

У 30-х pp. XLX ст. в Україні почався промисловий переворот, який призвів до утвердження фабрично-заводського виробництва. В Україні почала розвиватися капіталістична промисловість. Як і скрізь, вона проходила у своєму розвитку три стадії:

- дрібне товарне виробництво (дрібні, переважно селянські промисли);

- капіталістична мануфактура;

- фабрика, завод (велика машина індустрія).

На заводах широко запроваджувалося машинне обладнання. Провідне місце зайняла цукрова промисловість та інші переробні галузі. Розвивалися текстильна, металургійна, машинобудівна галузі промисловості. У першій половині XIX ст. виникла і почала швидко розвиватися кам'яновугільна промисловість у Донбасі. Багато продукції випускалося за замовленням уряду для потреб армії та флоту. У 1789 р. був заснований ливарний завод у Херсоні, який відливав гармати та ядра для морського флоту. У Миколаєві та Херсоні були споруджені суднобудівні заводи, що випускали військові та торгівельні кораблі.

Поступово виникла промислова буржуазія, яка складалася з українського купецтва, поміщиків, що обуржуазилися, ремісників і заможного селянства. В Україні, як і по всій Російській імперії в цілому, з'явилися іноземні капіталісти.

Розвиток капіталістичних відносин супроводжувався грубим насильством і експлуатацією кріпаків і найманих робітників, зайнятих у сільському господарстві і промисловості.

39. Поширення української національної ідеї в 20 - 40-х рр. XIX ст. у Галичині, "Руська трійця".

Українське національне відродження розпочалося на Лівобережжі після скасування автономії України. Це був час, коли окремі ентузіасти, бажаючи зберегти для нащадків пам’ятки української культури, почали збирати історичні документи, народні пісні й перекази. На підставі зібраного створювалися перші праці з історії України, досліджувалися традиції українського народу. Патріотичні почуття поєднувалися при цьому з ідеями європейського романтизму, який спонукав зацікавлення до народної культури.

У рамках захоплення молодих інтелектуалів народною культурою розгорнулася боротьба за мову. «Філологічні бунтівники», як назвали їх згодом історики, першими збагнули, що народна мова є одним із головних чинників становлення нової нації. Боротьба за підвищення суспільного статусу «селянської говірки» була важливою, оскільки вела до ствердження факту, що людина, яка користується своєю мовою, має ті самі права, як і той, хто мовить «по-панськи».

Наприкінці 30-х рр. в українському національному русі з’явився Тарас Шевченко. Значення його діяльності виходило далеко за межі літератури і творення нової української мови. Суспільні погляди Шевченка засвідчили, що він значно випередив свій час. Вперше у ХІХ ст. він висловив прагнення бачити Україну незалежною державою з демократичним державним строєм.

У цілому період 20–30-х рр. ХІХ ст. був досить сприятливим для розвитку українського відродження, оскільки імперські ідеологи не вбачали в діяльності українських патріотів великої небезпеки. Створення праць з історії України і мовознавства, захоплення фольклором їхні автори часто поєднували з державною службою. Російський уряд навіть намагався використати ці дослідження у своїх інтересах. Коли після придушення польського повстання 1830–1831 рр. розпочалося перетворення Правобережжя на «істинно руську землю», імперські чиновники стали сприяти історичним дослідженням з метою довести безпідставність претензій поляків на ці землі. Проте сприяння науковим дослідженням і відкриття Київського університету мало неочікуваний вислід. За ці роки сформувалося нове покоління української інтелігенції, яке розгорнуло діяльність у 40-х рр. Її уособленням стало Кирило-Мефодіївське товариство.

Репресії проти кирило-мефодіївців свідчили про зміни в історичній ситуації. Імперський уряд почав жорстоко придушувати український національний рух. Внаслідок цього в Наддніпрянщині наступна, культурницька стадія національного відродження затягнулася. У третю стадію, політичну, український рух у Наддніпрянщині входив лише напередодні першої російської демократичної революції 1905–1907 рр., хоча спроби політизувати його були й раніше.

«Руська трійця» (1834—1837 рр.) — галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-их років розпочало на Західних Українських Землях національно-культурне відродження.

Породжене в добу романтизму, воно мало виразно слов'янофільський і будительсько-демократичний характер. Учасники його вживали прибрані слов'янські імена (Шашкевич — Руслан, Вагилевич — Далібор, Головацький — Ярослав, його брат Іван — Богдан, Ількевич — Мирослав і т. д.). Його девізом були слова, що їх Шашкевич вписав до спільного альбому: «Світи, зоре, на все поле, поки місяць зійде».

Члени «Руської трійці» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Цікаву подорож Галичиною та Буковиною здійснив Я. Головацький. Закарпаттям подорожував І. Вагилевич, який проводив агітаційну роботу серед селян, закликаючи їх боротися за свої права. За це його заарештували і заборонили з'являтися в Закарпатті.

Навколо «Руської трійці» об'єднувалася молодь, що прагнула працювати для добра свого народу. Деякі її члени (М. Ількевич, М. Кульчицький та ін.) були зв'язані з польським революційним підпіллям. Збираючи усну народну творчість, вивчаючи Історію рідного народу, перекладаючи твори слов'янських будителів та пишучи власні літературні й наукові твори, учасники угрупування твердили, що «русини» Галичини, Буковини й Закарпаття є частиною українського народу, який має свою історію, мову й культуру.

Діяльність «Руської трійці» викликана як соціально-національним поневоленням українців в Австрійській Імперії, так і пробудженням інших слов'янських народів переступила межі вузького культурництва. Особливою пошаною членів літературного угрупування користувалася «Енеїда» І. Котляревського, фольклорні збірки М. Максимовича й І. Срезневського, граматика О. Павловського, а також твори харківських романтиків.

40. Вплив подій революції 1848 - 1849 рр. в Австрійській імперії на західноукраїнські землі

1848 р. по всій Європі прокотилася хвиля революцій, що охопила Францію, Німеччину, Італію та Австрію. Ці революції отримали назву «весна народів», оскільки основними їх гаслами були національне та соціальне визволення поневолених імперіями народів, утвердження громадянських прав та свобод.

В умовах революції в Західній Україні українська громадськість стала вимагати від австрійського уряду поділу Галичини на Західну (польську) та Східну (українську) і приєднання до останньої Закарпаття. Цим землям (Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпаттю) українці вимагали надати широку автономію. Щоб відстояти ці вимоги, 2 травня 1848 р була створена Головна Руська Рада (ГРР). її очолили єпископ Г. Якимович, М. Куземський. Рада утворила відділи, які займалися фінансами, освітою, селянськими справами, і стала, по суті, українським національним урядом. ГРР вимагала скасувати селянські повинності, надати селянам право власності на землю, сприяти розвитку сільського господарства, промисловості та торгівлі, скасувати станову нерівність, поліпшити стан народної освіти та надати українцям право на вільний національний розвиток. За виборами до австрійського парламенту українцям вдалося здобути 39 депутатських місць. Найбільших успіхів національний рух досяг на культурно-освітній ниві – засновано видавничу організацію, при Львівському університеті створено кафедру української мови, на ній стали навчати в народних школах.

У ніч з 1-го на 2 листопада 1848 р. у Львові вибухнуло збройне повстання – студентська та робітнича молодь вирішила добиватися демократичних перетворень силою, однак воно було придушене регулярними частинами австрійської армії. Революційні виступи в Галичині зазнали невдачі завдяки хитрій політиці губернатора краю, який скористався українсько-польськими протиріччями. Фактично польський революційний рух було придушено руками українських селян. Після поразки революції австрійський уряд у 1851 р. ліквідував ГРР, а в 1867 р. передав Закарпаття під управління Угорщини. Головним наслідком революції стало скасування кріпацтва в Австрії, проведення аграрної реформи та створення в Західній Україні першої політичної національної організації – Головної Руської Ради. Революція дала поштовх національному самовизначенню українців – саме в її ході як національний прапор українців став використовуватися синьо-жовтий двоколор.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; просмотров: 779; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.91.51.101 (0.013 с.)