Політичний розвиток в Україні у другій половині XVII ст. Руїна.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Політичний розвиток в Україні у другій половині XVII ст. Руїна.



Гучна перемога під Конотопом не спричинилася, на жаль, до остаточного утвердження незалежної Української держави, не поклала край і розбратові в Україні. Поміж українців не було єдності щодо подальшої долі Батьківщини. Незалежну Україну кожне угруповання розуміло по-своєму, обстоюючи передусім власні інтереси. Отож одразу після Конотопської битви вибухнуло нове антиурядове повстання, на чолі якого було поставлено Юрася Хмельницького. Рядові козаки й селяни підтримали його, боячися, що разом із запровадженням Гадяцького трактату повернуться національно-релігійні утиски й панщина. Лави повстанців збільшували й ті, котрі не хотіли послаблення Москви як імовірного союзника в боротьбі проти Польщі. До повстанців прилучалися мешканці Лівобережжя, бо страшилися можливої війни проти Московії, яка розгорталася б на їхній землі. У вересні 1659 р. під Германівкою на Київщині зібралася Чорна рада. Козаки відмовилися визнати Гадяцький трактат, виступили проти союзу з польським королем і висловили недовіру гетьманові Виговському. Після ради Виговський, не бажаючи Україні нового лиха, що його заподіяла б громадянська війна, зрікся булави й подався на Волинь, яка тоді перебувала під владою польського короля, а гетьманом було обрано Юрія Хмельницького.

Переяславський договір 1659 p. закріплював суттєві зміни в українсько-московських державно-політичних відносинах. Українська держава втрачала незалежність, перетворюючись на автономну частину Російської імперії (такою Московська держава давно вже була фактично, а формально її так було названо в часи Петра І). І хоча автономія була тоді ще досить широкою, дії царату однозначно свідчили, що наступ на незалежність України триватиме.

Чуднівська кампанія 1660 р. та укладення нового українсько-польського союзу. Наступним зовнішньополітичним заходом Московської держави став похід проти Речі Посполитої, щоб приєднати до себе Волинь, Поділля, можливо, й інші землі, насамперед Галичину. Юрій Хмельницький без особливого піднесення взяв участь у цій непідготовленій належним чином акції. До того ж очевидним був той факт, що Польща та Московія, які розірвали перемир'я й поновили воєнні дії тільки задля досягнення остаточної своєї гегемонії в Україні, зовсім не прагнули зміцнення Української держави.

Недалекоглядний план українсько-московської операції, розроблений самовпевненим боярином Шереметєвим («Шереметом»), передбачав воєнні дії двома окремими групами військ. Польське командування вирішило перехопити ініціативу та розбити українсько-московські війська кожне окремо. Водночас було зроблено все, щоби використати невдоволення козаків Переяславським договором 1659 р. і схилити їх на свій бік.

Вдалі дії поляків змусили армію Шереметєва відступити з-під Любара до містечка Чуднів. Туди мав прибути Юрій Хмельницький. Справді, на початку жовтня очолене ним військо прибуло до Слободищ, за 20 км на схід од Чуднова. Аби не дозволити силам Шереметєва об'єднатися з Хмельницьким, частина польського війська залишилася під Чудновом, а інша рушила навперейми Юрію Хмельницькому та раптово й потужно вдарила по українському війську. Після кривавої битви Юрій Хмельницький під тиском старшини, невдоволеної політикою Москви, розпочав переговори про перемир'я, які завершилися 17 жовтня підписанням Слободищенської угоди.

Дізнавшись про події під Слободищами, польське військо посилило штурм табору Шереметєва, і той був змушений капітулювати. Найголовнішим пунктом умов капітуляції була відмова Шереметєва від імені царського уряду від зазіхань на Україну.

Слободищенська угода 1660 р. розроблялася на основі Гіляцького договору. Щоправда, його текст зазнав суттєвих змін. Було усунуто статтю про Велике князівство Руське. Передбачалося повернення польській шляхті й магнатам усіх маєтностей в Україні. А ще зазначалося, що гетьман позбавляється права зовнішньополітичних зносин і зобов'язується надавати військову допомогу Польщі в її війнах з іншими державами. Українська держава ставала тільки автономною частиною Речі Посполитої. Отже, ця угода була ніби дзеркальним відбиттям Переяславського договору 1659 р. Обидві з них підписав недолугий син Великого Богдана.

Слободищенська угода не принесла Україні миру, не поліпшила її становища, а ще більше ускладнила його, бо створювала загрозу перетворення української території на арену жорстокої боротьби між Московією та Річчю Посполитою.

Вплив Слободищенської угоди на внутрішнє становище Української держави. Нова угода з Польщею не була сприйнята більшою частиною лівобережного козацтва. Рядові козаки й старшина відмовлялися визнавати владу Юрія Хмельницького. Лівобережні полки склали присягу цареві. Рух проти Хмельниченка очолив його дядько Яким Сомко (брат першої дружини Б. Хмельницького — Ганни Сомко), який прагнув посісти гетьманство. Проте Сомко був не єдиним претендентом на гетьманську булаву. Гетьманування домагався й ніжинський полковник Василь Золотарешсо (брат яокійного Івана Золотаренка і третьої дружини Богдана Хмельницького — Ганни). У Москві вдало скористалися з міжусобної боротьби в Україні. Підтримуючи то одного, то іншого претендента, московський уряд загострював ситуацію і водночас посилював свою владу на Лівобережжі. А найбільше подобався московському цареві запопадливий Іван Брюховецький — тоді кошовий отаман Запорозької Січі.

Не бажала відмовлятися від українських земель і Польща. Втручання інших держав у протистояння різних козацьких угруповань у боротьбі за гетьманську булаву призвело до поділу України на Лівобережну й Правобережну, що боролися між собою: одна на боці Москви, інша — на боці Польщі. Отже, в Україні вибухнула нова громадянська війна.

Обрання гетьманом Павла Тетері. Прагнення Юрія Хмельницького придушити антигетьманські виступи під час осіннього походу 1661 р. закінчилися невдачею. Влітку 1662 р. за підтримки польсько-татарських загонів він здійснив останню спробу відновити свою владу на Лівобережжі. 12 червня стався бій під Переяславом, а потім настав період невдалої облоги міста. Юрій Хмельницький врешті відступив. Сили Якима Сомка, підтримані московськими військами, завдали Хмельниченку болючої поразки під час його повернення на правий берег. За таких обставин молодий гетьман остаточно вирішив зректися булави. Скликана на початку січня 1663 р. рада в Чигирині обрала гетьманом Павла Тетерю, а Юрій Хмельницький незабаром постригся в ченці під ім'ям Гедеона і став ігуменом монастиря у Корсуні.

Після відмови Юрія Хмельницького від гетьманства 1663 р. державна територія України поділилася на Правобережну та Лівобережну Гетьманщини. На правобережні полки через гетьмана Тетерю намагалася впливати Польща, прагнучи відновити й утвердити там свою владу. Лівобережні козаки дедалі більше підпадали під владу Москви, яка прагнула поставити на гетьманство вигідного для себе претендента.

 

Боротьба за владу на Лівобережній Україні. На Лівобережній Україні у квітні 1662 р. переяславський полковник Яким Сомко скликав у Козельці Старшинську раду. Рада обрала Сомка гетьманом. Проте обіймав він цю посаду лише місяць, бо московський уряд, не довіряючи Сомку, не визнав законності його обрання. У Москві гетьманом воліли бачити запорозького отамана Івана Брюховецького.

Іван Брюховецький не був випадковим претендентом на гетьманську булаву. До цієї посади він торував криву стежку протягом кількох років. Налагодивши тісні зв'язки з впливовими московськими урядовцями, він зумів переконати царя у своїй відданості московському престолу. Вдаючись до хитрощів, підлещуючись до найвпливовіших осіб, легко погоджуючись на поступки у відносинах України з Московією, Івашка (так він сам себе називав!) отримав те, чого не мали інші претенденти на гетьманство в Лівобережній Україні, — підтримку московського царя, а відтак і військову допомогу.

17—18 червня 1663 р. в Ніжині зібралася рада, в якій взяли участь разом із козаками селяни та міські жителі. Спираючись на підтримку козацьких низів, які рішуче виступили проти старшини, а також під тиском московських військ Іван Брюховецький здобув перемогу над Сомком. Переможені конкуренти разом з кількома полковниками-однодумцями були невдовзі таємно страчені у Борзні. За свідченням літописця, навіть кат відмовився рубати голову Якиму Сомку, вражений його козацькою красою. Однак Брюховецький знайшов слухняніших посіпак.

Політика Павла Тетері (1663—1665 pp.). Павло Тетеря, спираючись на підтримку Польщі, сподівався поширити свою владу на Лівобережжя. Похід на Лівобережну Україну розпочався восени 1663 р. У ньому взяли участь 22-тисячна польська армія, 15-тисячне військо правобережних козаків та близько 40 тис. татар. У листопаді об'єднані війська перейшли Дніпро. Похід здійснювався кількома колонами. Король упевнено просувався на північний схід, причому населення майже не чинило опору, позаяк з-поміж його полководців були герої Національно-визвольної війни Іван Богун і Тиміш Носач. Тетеря рухався південніше, за будь-яку ціну ухиляючись від об'єднання з королівською колоною. Наказ короля правобережний гетьман виконував без особливого ентузіазму, лише надавши полякам допомогу в облозі Глухова. З-під Глухова Павло Тетеря поквапом повернувся на Правобережжя, бо там спалахнуло антигетьманське повстання. Становище польсько-українських сил, очолених королем, погіршувалося. Дошкуляла зима. Почався голод. Жорстоке поводження поляків спричинило потужний опір лівобережного козацтва. Тож на військовій раді в лютому 1664 р. було вирішено повертатися до Польщі. Усі невдачі походу звалили на Івана Богуна, якого звинуватили в змові проти Польщі й розстріляли на березі Десни під Новгородом-Сіверським. Не бажаючи втрачати Лівобережжя, король залишив там загони під орудою Стефана Чарнецького, відомого своєю жорстокістю у ставленні до козаків і не випадково прозваного ними «рябою собакою» (Чарнецький любив зодягатися у тигрову чи барсову шкуру).

Діяльність Івана Брюховецького. Доступившись до влади, Брюховецький дуже швидко зрікся передвиборних обіцянок. Владний і честолюбний, Брюховецький не відмовлявся від планів об'єднання українських земель під однією булавою. У цьому переконує його участь у воєнних діях 1663—1665 pp. Відбивши наступ польського короля на Лівобережжя, Брюховецький звернувся з універсалами до мешканців Правобережної України й закликав їх виступати проти гетьмана Тетері та короля, об'єднуватися з лівобережним козацтвом. Згодом Брюховецький на чолі своїх військ переправився через Дніпро й захопив кілька правобережних міст, одначе після невдалої облоги Чигирина повернувся на лівий берег. У своїй діяльності Іван Брюховецький спирався на підтримку Москви. Він робив чималі поступки московському урядові. У 1665 р. Брюховецький — перший з українських гетьманів — поїхав до Москви «побачити пресвітлі очі государя». Там він погодився підписати новий договір.

 

Андрусівська угода 1667 р. Тим часом Московія та Річ Посполита розпочали переговори щодо поділу між собою України. Закінчилися вони підписанням 30 січня 1667 р. в с. Андрусові (поблизу Смоленська) перемир'я. За умовами Андрусівського договору воєнні дії між Річчю Посполитою та Московією припинялися. Встановлювалося перемир'я на 13,5 років. Під владою Московської держави залишалася Лівобережна Україна, їй поверталися Сіверщина, Смоленщина та на два роки Київ. За Польщею закріплювалися землі Білорусі й Правобережної України. Запорозька Січ переходила під контроль обох держав.

Андрусівський договір, який здебільшого стосувався України, був укладений таємно, без погодження з українською стороною. Він перекреслював більшість здобутків українського народу, завойованих майже 20-літньою боротьбою за національне визволення, узаконював і закріплював насильницький поділ українських земель між Польщею та Московією.



Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.229.142.91 (0.015 с.)