Становлення' вищої освіти України (друга половина XVI -. Перша половина XVII ст. ). Роль києво - могилянської академії в культурно-освітньому розвитку українського народу

Києво-Могилянська академія з’явилася в період першого Українського національно-культурного відродження, що тривало майже два століття.

У XVI ст. майже всі українські землі були загарбані польськими магнатами й шляхтою. Жорстокий соціальний і національний гніт важким тягарем ліг на плечі трудового населення України. Річ Посполита прагнула духовно поневолити народ – чинила насильство над його культурою і мовою, насаджувала католицизм і унію. Але народні маси не корилися, адже у прогресивних українських колах визріла думка про те, що Річ посполита може знищити національне життя, культуру, і етнос.

Починаючи з XVII ст. починається новий період української історії, який характеризується появою буржуазних зв’язків. В конкретний період починають рости міста розширюється внутрішній і зовнішній ринок, збільшується кількість міського населення – ремісників, торговців різних категорій, посилюється і соціально-класова диференціація. Зростають і духовні сили українського народу, його національна свідомість. В умовах боротьби проти польсько-шляхетної експансії пробуджуючи інтерес українців до власної історії, мови, культури, традиціям.

Зрушення, які проходили в духовному житті українського народу, були частиною загального піднесення, яке переживала Європа в XV–XVI ст. відоме як Відродження.

Розповсюдженню ідей гуманізму епохи Відродження значною мірою сприяли представники України, які навчалися закордоном – в Краківському, Празькому та інших університетах, де Україна була відома під назвою Рутенії і Роксолани.

В Краківському університеті вихідці з України навчались з самого початку його заснування. Тільки в XV–XVI ст. отримували освіту вісімсот українців. При Краківському і Празькому університетах вже в XIV ст. існували спеціальні гуртожитки для українських і білоруських студентів. Вихідці з України вчились і в других зарубіжних університетах – в знаменитому паризькому Сорбоні, в університетах Германії. Вчились українські студенти також в Італії – в Болонії і Падуе. Переважна більшість українців по закінченню науки поверталась на батьківщину. Адже і тут потрібні були свої школи, підручники, вчителі, друкарі, вчені, письменники. Особливий внесок у захист і примноження національної культури зробили братства. Серед братчиків були високоосвічені люди – «міщани з поривами і сумнівами з прикметами та недоліками людей Відродження та Реформації». Діяльність братств була надзвичайно плідною. Братства дали людям знання, а це було найважливіше. Перше братство виникло у Львові в 1439 р. Його основу становили ремісники і торговці. Поступово кількість братств зростає. Створюються Рогатинське, Самбірське, Луцьке, Київське, Вінницьке та інші братства. Братства, а також окремі прогресивні діячі розгорнули на Україні книгодрукування. Це був дуже необхідний і важливий крок. Перша друкарня на Україні заснована в 1573 р. у Львові московським першодрукарем Іваном Федоровим. Після його смерті вона перейшла у власність Львівського братства.

Зразком високого рівня мистецтва друкування в Україні стала «Острозька біблія», яку в 1581 р. надрукував в Острозі Іван Федоров. Це перше повне видання біблії на слов’янській мові – результат тривалої і клопіткої праці українських вчених і руського першодрукаря.

Особливе місце серед видань кінця XVI ст. поч. XVII ст. займала полемічна література. Найбільш цікавими зразками полемічної літератури, які дійшли до наших часів, є «Ключ царства небесного» (1587) Р. Смотрицького «Апокрисис» (1597) Христофора Філамета, «Тренос» (1610) і «Версифікація» (1621) М. Смотрицького. Культурне відродження України готували саме полемісти, серед яких Мелетій Смотрицький, Юрій Рогатинець, Іван Вишенський, Захарій Копистецький та ін.

Аналізуючи цей період Д. Дорошенко писав, що натиск римокатолицизму і викликана ним релігійна боротьба спонукали українське громадянство до самооборони і створення в себе школи й просвіти на західноєвропейський зразок. У XVII ст. тут вибухає гострий конфлікт, що набирає характеру всенародного руху, об’єднує всі верстви українського народу. І саме в цій боротьбі український народ об’єднується, виховується і скріплюється почуття його національної свідомості, яке було приспане за кілька віків життя в умовах чужої державності і чужих впливів.

Провідну роль в історії українського народу на протязі багатьох століть відігравав Київ, який був головним культурним центром України. Тут велося інтенсивне будівництво, процвітали різні ремесла, живопис, архітектура, музика. При київських монастирях – Печерському, Софіївському і Михайлівському Золотоверхому та інших – були крупні бібліотеки, де створювалися і переписувалися книги. В монастирських школах навчали дітей.

На початку XVII ст. в Києві визначаються два освітні культурні осередки, тісно зв’язані між собою, – братство і група учених – просвітителів при Києво-Печерській лаврі на чолі з її архимадридом Єлисеєм Плетенецьким.

Київське братство з самого початку своєї діяльності заснувало школу, яка поклала початок першій вищій школі у Східній Європі. Ця школа мала латино-польське спрямування, тобто українська освіта прилучалася до культурних і освітніх надбань Заходу і Сходу через вивчення класичних мов.

Великий особистий внесок в розвиток Київської братської школи вніс православний український полководець, гетьман Війська Запорізького Петро Коношевич-Сагайдачний, який вступив у братство усім військом в 1620 р.

Традицію засновану Сагайдачним, – опікувати Київську братську школу і виявляти матеріальну й політичну підтримку – продовжували і інші гетьмани Війська Запорізького і України.

Без сумніву, що провідну роль в встановленні Київської школи, визначенні характеру і рівня навчання відіграли її ректори. Почесне місце серед них належить першому ректору і професору Й. Борецькому ученому і педагогу, відомому просвітителю і діячеві.

З іменем борецького тісно зв’язаний прогресивний напрямок в розвитку педагогічної думки на Україні в кінці XVI початку XVII ст. Виняткову роль в житті суспільства він відводив школі, просвітництву. Борецький був упевнений, що власне освіта визначає місце людини в житті, що від її розповсюдження залежить суспільний прогрес.

Борецький був неперевершеним оратором. Його думки і слова справляли великий вплив на слухачів. Виступаючи на козацьких радах Борецький закликав: «Стійте сильно, не хитаючись і не боячись!», чим і заслужив славу «козацького митрополита».

В 1619–1620 р.р. ректором Київської братської школи був Мелетій Смотрицький. Син учителя і першого ректора Острозької школи Герасима Смотрицького.

В 1618–1619 р.р. Смотрицький створює «Слов’янську граматику» – працю, з якою він увійшов в історію науки як родоначальник слов’янської філософії.

Третім ректором Київської братської школи був Касіян Сакович. Він був переконаним просвітителем, надавав велике значення будівництву шкіл, поширенню знань серед народу.

Восени 1631 року в Києві виникає ще одна школа – Лаврська. Її засновником був архимадрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. За обсягом предметів, що вивчалися і структурою вона була подібна до польських і західноєвропейських колегій. Однак лаврська школа проіснувала недовго. Боячись, що Петро Могила може підкорити справу виховання молоді винятково релігійним потребам, братчики Києва ставлять вимогу об’єднати Лаврську школу з Київською Братською школою. Повне об’єднання школи відбулося в 1632 р.

Цікаво відмітити в цьому питанні позицію Івана Борецького. Будучи главою православної церкви на Україні і другом Петра Могили, він тим не менше став на сторону братчиків. Борецький до кінця життя залишався противником підкорення освіти вузькоцерковним інтересам, виступав за розвиток народних шкіл, за якими бачив майбутнє.

Вимоги братства після смерті Борецького підтримав новий митрополит Ісайя Купинський, один із перших організаторів Братської школи.

Київська Колегія

Об’єднана школа розпочала свою роботу в 1632 р. Вона стала називатися колегією. Відомо, що колегіями в Західній Європі називали школи вищого типу.

Треба зазначити, що деякі дослідники, вивчаючи розвиток вищої освіти на України намагалися виділити і протиставити періоди «домогилянський» і «могилянський», вважаючи саме останній початком розвитку в вищої освіти. Нам це здається неправильним. Курс наук, що читалися в Братській школі і колегії, фактично, нічим не відрізнялися. Деякі викладачі Братської школи – І. Борецький, М. Смотрицький – мали вищу Європейську освіту. Злиття Братської і Лаврської шкіл – було новим кроком на шляху розвитку вищої освіти на Україні. Безперечно, велика заслуга в цьому належить Петру Могилі – високоосвіченій людині, визначному просвітителю і гуманісту. Всі свої знання, блискучі організаторські здібності і матеріальні кошти Петро Могила віддав колегії, яка на його честь стала найменуватися Києво-Могилянською і під цією назвою увійшла в історію. Культурна діяльність Петра Могили не обмежувалася підтримкою Київської Колегії. За його участю були відкриті колегії у Вінниці, Кременці, Рощі. Понад 20 років він стояв на чолі книговидавничої справи на Україні. Високий рівень творів Петра Могили написаних слов’янською, українською, польською і латинською мовами ставлять його в ряд з найвизначнішими письменниками першої половини XVII ст. Його твори поширилися не лише в Україні, а й у Росії, Польщі, Молдавії, Грузії тощо.

Петро Могила намагався пробудити і підтримувати в народі інтерес до свого історичного минулого. Цьому сприяло друкування історичних праць, а також археологічні розкопки і реставрація древніх храмів. Петром Могилою була «викопана з темряви підземної і відкрита денному світлу» Десятинна церква часів князя Володимира (Х ст.).

Сам Петро Могила найбільшим своїм здобутком вважав створення Колегії, про яку він турбувався до останніх днів свого життя. Помираючи, Петро Могила заповів Колегії все своє майно, кошти і цінності – бібліотеку, будинки, дворові місця на Подолі, половину худоби та інвентаря зі свого хутора Непологи, більше вісімдесят тисяч золотих, домашній срібний посуд, хрести і навіть тканини.

Незважаючи на всі перешкоди, Києво-Могилянська Колегія розвивалася як вищий навчальний заклад і невдовзі стала відомим у всій Європі центром освіти, науки і культури. Зберігаючи традиції українських братських шкіл, вона в той же час своєю структурою, обсягом і змістом навчальних програм, відповідала вимогам, що ставилися перед Європейською вищою школою.

Основним показником рівня навчальних закладів були науки, що в них вивчалися. Тут вивчалися слов’янська, грецька, латинська, польська і українські мови, політика, риторика, філософія, математика, астрономія, музика, богослов’я. Ці науки іменувалися вільними – («сім вільних наук»): поділялись на так звані trivium – граматика, риторика, діалектика, та quadlrivium – арифметика, геометрія, астрономія, музика. Наприклад, Кембріджському університетах в перший період його існування вивчались лише ці науки, при чому після опановування першого комплексу присвоювався ступінь бакалавра, а другого – магістра.

Організаційна структура Київської колегії також була подібна до Європейської. Звичайно вона мала деякі відмінності, що зумовлювалося освітніми традиціями та історичними умовами. Київська колегія наприклад, не поділялася на факультети, не присвоювала своїм випускникам учених ступенів, курс наук, що читався в ній, не був постійним у різні часи її існування.

Однак, український народ гаряче підтримував свою вищу школу, пов’язуючи з нею великі сподівання у боротьбі за незалежність.

Польський уряд не бажав, однак, надавати їй статусу академії, оскільки це означало надати їй право на самоврядування і дозволити читати богослов’я, дозволити готувати освічених борців проти католицизму і унії.

Лише наприкінці вісімдесятих років, коли Київ був остаточно приєднаний до Росії, Могилянська колегія розпочинає клопотання про надання їй права вищого навчального закладу. І 26 вересня 1701 року Петро Перший у своїй грамоті підтвердив це право.

Києво-Могилянська академія

Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи, який задовільняв освітні, наукові, громадські потреби України, а також значною мірою Росії та Білорусії.

Як відомо, з 1615 до 1817 р. Києво-Могилянська академія була одним із найавторитетніших центрів європейської вищої школи. Лекції студентам з багатьох країн читали найвидатніші тогочасні професори. Випускники діставали фундаментальну підготовку в галузі гуманітарних, природничих, філософських та богословських наук, а також оволодівали кількома мовами. Серед вихованців академії були сотні визначних політичних, наукових культурних і церковних діячів України і всієї Східної Європи. Досить зазначити, що в академії дістали освіту гетьман Іван Виговський, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Юрій Хмельницький.

З Києво-Могилянської академії вийшли видатні письменники і учені: Григорій Сковорода, Григорій Кониський, Касіян Сакович, Феофан Прокопович та інші.

Київська академія мала чітку структуру поділу на окремі школи (класи) з певним обсягом предметів і певною системою управління.

Перший клас – фара (або аналогія) по суті був підготовчим, але приймали сюди учнів уже з певним обсягом знань. У наступних трьох граматичних класах вони опановували слов’янську, латинську мови, а також арифметику й геометрію, спів та катехізис.