Моделі комерціалізації та громадського регулювання взаємовідносин держави та медіа сфери

Відносини держави та медіа структур

Медіаполітика держави: історичні типи

 

В інформаційній сфері перед державою стоїть безліч складних і часом суперечливих завдань. Однак її діяльність завжди здійснюється в якихось стійких напрямках, що свідчить про сталість деяких розв'язуваних нею комплексних проблем:

1. формування ринку масової інформації

2. вибудовування відносин з медіаструктурами

3. створення іміджу держави

4. формування кадрових та організаційних структур інформаційної політики

5. правове забезпечення розвитку інформаційної сфери

6. підтримка взаємовигідних відносин з міжнародними інформаційними структурами

7. забезпечення інформаційної безпеки держави тощо.

 

З огляду на необхідність постійної підтримки політичної комунікації із суспільством, найбільш важливим напрямком інформаційної політики держави стає вибудовування сфери масової комунікації, центральною ланкою якої виступають відносини зі ЗМІ. Історія дає широкий матеріал про різні періоди взаємин держави зі ЗМІ.

 

В історичній ретроспективі можна виділити стійкі типи державної політики щодо ЗМІ:

· у тоталітарних державах:

1. повний контроль влади над інформаційною сферою

2. абсолютний пріоритет ідеологічних і пропагандистських способів формування масових комунікацій

3. будучи важливою ланкою у формуванні сфери масових комунікацій, ЗМІ проте володіють тут чисто технічним статусом і призначені тільки для трансляції «керівних ідей»

4. ЗМІ позбавлені права навіть самостійно їх коментувати

5. тому державна політика щодо ЗМІ просто не складається, бо ЗМІ в даному суспільстві використовуються як технічні інструменти держави-партії як синтетичного інституту влади

6. не мають політичного значення і являють собою форму імітації наявності громадянського суспільства в інформаційному просторі

 

· в авторитарних державах ситуація істотно змінюється:

1. основна мета = забезпечення слухняного електорату

2. тому головне завдання держави = встановлення контролю та маніпулювання медіаструктурами

3. ЗМІ не виступають провідною силою в інформаційному просторі і ще являються маріонеткою влади

4. ЗМІ мають певні можливості політичного впливу й навіть деяку незалежність, обумовлену збереженням мінімальних свобод у суспільстві та політичним потенціалом населення

5. держава проводить ретельний відбір інформаційних потоків, створюваних ЗМІ

6. держава використовує механізм політико-ідеологічної цензури й навіть часткових репресій стосовно журналістів

7. найпоширенішим прийомом державної політики:

a) недопущення опозиції на телеканали

b) встановлення політичного контролю за журналістами, що критикують уряд

c) попрання творчої свободи працівників ЗМІ

 

· в умовах демократії:

1. спочатку ЗМІ здійснюють окремі замовлення громадськості, а потім перетворюються в самостійний інститут, що позиціонує себе як:

a) основного виразника громадської думки

b) найоперативнішого посередника в системі представництва громадських інтересів

c) гаранта свободи слова і совісті

d) знаряддя громадського контролю за владою та спонукання її до відповідальності перед населенням

2. законодавство закріплює:

a) різноманіття форм ЗМІ і форм власності

b) їхню вільну конкуренцію

3. наростаючий плюралізм державних і приватних ЗМІ, конституційно-правові гарантії захищають їх від сваволі влади

4. все це зумовлює зміну стилю та характеру державної політики, що спрямована в основному на підтримку відносин зі ЗМІ як самостійним і авторитетним партнером

5. контроль за ЗМІ держава намагається здійснювати з метою збереження в діяльності ЗМІ пріоритету суспільних інтересів і створення умов підтримки суспільного консенсусу, а також для запобігання використання ЗМІ проти інтересів самого населення.

 

У міру розвитку демократії і переходу суспільства до постдемократичної організації влади та інформаційного простору з'являються нові тенденції у взаєминах держави й ЗМІ:

1. процеси інтенсифікації інформаційних обмінів

2. збільшення швидкості приросту інформації

3. збагачення інформаційних послуг

4. звуження публічних відносин держави і суспільства змінюють можливості в самих ЗМІ, і держави:

a. ЗМІ більше орієнтуються на застосування технологій шоу-бізнесу

b. пріоритет розважального начала в політичному інформуванні, що призводить до:

I. зниження якості громадських дебатів

II. витіснення аналітичної преси на узбіччя масового інтересу

c. посилюється маніпулятивний потенціал ЗМІ

 

Як наслідок, такі факти й тенденції нерідко ведуть до:

1. незбалансованої подачі інформації

2. підриву демократичних цінностей

3. демобілізації електорату

4. наростання відчуження громадян від політики

 

Держава не може:

1. перешкодити наростанню комерціалізації ЗМІ

2. перешкодити концентрації власності на інформаційному ринку

3. цілеспрямовано впливати на політично задану тональність дій ЗМІ або збереження суспільно значимого сегмента в їхніх повідомленнях.

 

Держава зіштовхується із зовсім новими проблемами:

1. необхідністю легалізації «цифрового підпису»

2. перебудовування своїх функцій у режимі «держави online» і «електронного уряду»

3. ослаблення контролю за централізацією власності в інформаційній сфері

4. постійного тех­нічного переоснащення публічної сфери

5. правового забезпечення інтеграції інформаційних структур, що роблять послуги на ринку телекомунікацій тощо

 

Все це свідчить про зниження рівня державного регулювання інформаційного простору.

Всі частіше ці функції держави виконують найбільші інформаційні холдинги, транснаціональні корпорації, що володіють наймогутнішими фінансовими ресурсами і контролюють основні інформаційні потоки.

 

 

Моделі відносин держави зі ЗМІ в умовах демократії

 

В умовах демократії взаємовідносини держави зі ЗМІ – досить складні й різноманітні. Сформована практика дає можливість виділити деякі відносно стійкі моделі їхніх партнерських зв'язків, які одночасно являють собою й нормативні зразки організації таких відносин у різних країнах, що тільки йдуть по шляху демократизації.

Так, відомі західні фахівці Г. Сіберт, Т. Петерсон, В. Шрамм, Д. Норд, Д. Меррілл, В. Хечтен та інші звертають увагу на різного типу відносини ЗМІ й держави, коли:

1. держава прагне захищати інтереси громадян і виключити сторонній тиск на ЗМІ

2. ЗМІ намагаються забезпечити своєчасність надходження інформації, зберегти її відкритість, правдивість, неупередженість.

Моделі:

I. система відносин, позначена формулою «вільний ринок ідей»:

1. головне завдання держави – встановлення гарантій доступу громадян до інформації без попереднього дозволу влади;

2. не дозволяються покарання за критику влади з боку ЗМІ;

3. відсутність цензури й обмежень на збір журналістами матеріалів законними засобами;

4. відсутність обмежень на поширення матеріалів масової комунікації через державні кордони;

5. встановлення гарантій свободи журналістів всередині ЗМІ

 

II. У моделі «соціальна відповідальність» трохи інші акценти:

1. ЗМІ, взаємодіючи з державою, повинні виконувати певні зобов'язання перед суспільством, що відповідають стандартам

i. об'єктивності подачі інформації

ii. її вірогідності й точності

iii. збалансованості

2. держава зобов'язана забезпечувати плюралізм ЗМІ

3. при існуванні загрози громадській безпеці держава повинна зберігати можливість втручання в діяльність ЗМІ

4. ЗМІ ж у своїй повсякденній роботі не повинні:

i. провокувати масові страхи серед населення

ii. сприяти популяризації насильства й інших негативних емоцій

 

III. У моделі «демократичне представництво»

1. наголос робиться на змісті матеріалів ЗМІ

2. наголос робиться на свободі від бюрократичного контролю влади

3. підтримується право ЗМІ служити в першу чергу культосвітнім, а не комерційним інтересам аудиторії.