Абстрактні та прикладні теорії грошей.

Теоретичні проблеми розвитку грошових відносин завжди посідали чільне місце в системі наукових досліджень всіх шкіл і течій економічної думки. Можна без перебільшень констатувати, що економічна наука виникла як результат аналізу грошових відносин.

Слід врахувати те, що в економічній науці не склалося певної цілісно визначеної теорії грошових відносин. Від зародження в теорії грошей сформувалися окремі течії та напрямки, що розвиваються на власних методологічних засадах чи конкурують одне з одним, серед яких можна виділити два підходи. Представники одного з них віддають перевагу внутрішнім аспектам явища грошей і недооцінюють їх зовнішні аспекти, що проявляються у впливі грошей на економічні процеси. Цей підхід щодо вивчення природи грошей називають абстрактною теорією грошей. Найбільш відомими його проявами є номіналістична теорія, металічна теорія, марксистська теорія та інші.

Представники другого напряму проблем теорії грошей приймають гроші такими, якими вони є, і досліджують питання, що пов'язані з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі: якими проявами гроші найактивніше впливають на реальну економіку і на які саме її процеси; який конкретно механізм впливу грошового фактора на реальну економіку; чи може держава використовувати цей механізм у своїй політиці; якою має бути грошово-кредитна політика у країні і т.д. Цей підхід у науковому аналізі грошових проблем називають прикладною теорією грошей. У західній літературі - монетаристською теорією.

Монетаристська теорія також не є монолітною, а включає кілька напрямів, кожний з яких розглядається як окрема теорія.

Так, автори фундаментальної теорії грошей визначили сутність монета­ристської теорії як розділ економічної теорії, в якому визначається „вплив грошей та певної грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому". Монетаристська теорія не тільки посідає ключове місце в науковій думці про гроші та грошові відносини, а й справляє політичний вплив на розвиток усієї економічної теорії. Жодне з наукових чи навчальних видань XX ст. з економічної теорії, макроекономіки тощо не обійшлося без аналізу випливу та економіку грошових факторів-попиту та пропозиції грошей процента, фінансового ринку та ін..

Найбільш відомим напрямком монетаристської теорії є кількісна теорія, яка залежно від етапів її розвитку поділяється на класичну кількісну теорію, неокласичну кількісну теорію та сучасний монетаризм. Одночасно з неокласичним напрямком як відносно самостійне відгалуження сформувалася кейнсіанська, а потім і неокейнсіанська концепція монетаристської теорії.

Металічна теорія грошей ототожнює грошовий обіг з товарним обміном і стверджує, що золото й срібло вже за своєю природою є грошима. Вона не враховує суспільної природи грошей, вважає гроші простим засобом обміну, а резервній функції металевих грошей надає фундаментального значення.

Металічна теорія з'явилися ще в античні часи. Подальший розвиток металічна теорія одержала в епоху первісного нагромад­ження капіталу, коли вона відіграла певну прогресивну роль у боротьбі проти псування монети. У найбільш закінченому вигляді ця теорія була сформульована меркантилістами, які пов'язували її із вченням про гроші як про багатство нації.

Ототожнюючи багатство з грошима, меркантилісти ігнорували проблему вартості товару і підміняли її міновою вартістю. На їхню думку, товар має вартість, бо він купується за гроші. Пізні меркантилісти розуміли, що гроші - це товар, але вони не змогли пояснити, як і чому товар стає грошима, в чому суть вартості самих грошей.

Уявлення меркантилістів про роль грошей відображали погляди купців, що займалися зовнішньою торгівлею. Центральним пунктом пізнього меркантилізму була система активного «торгового балансу». При цьому вважалося, що держава тим багатша, чим більша різниця між вартістю вивезених та ввезених товарів.

Прихильниками цієї теорії у ХУІІ-ХУШ ст. були: в Англії - У. Стаф-форд, Т. Мен, Д. Норе; в Італії-Ф. Галіані; у Франції-А. Монкретьєн.

Помилковість поглядів прихильників металічної теорії полягає у:

• визнанні золота і срібла грошима за їх природою;

• ототожненні грошей з товарами;

• нерозумінні суті грошей як товару особливого роду, який виконує специфічну суспільну функцію - слугує загальним екві­валентом;

• ігноруванні того, що гроші - це історична категорія.

 

Із завершенням первинного нагромадження капіталу зовнішня торгівля перестала слугувати основним джерелом збагачення. Дедалі більше стала виявлятися роль капіталістичних мануфактур і капіталістичного землеробства як сфери виробництва додаткової вартості. Ідеологи промислової буржуазії почали протиставляти капітал у дії «мертвим» скарбам у вигляді золота і срібла. Оскільки ж розвиток промисловості у капіталістичних країнах вимагав розвитку внутрішнього ринку, критики меркантилізму різко виступали також проти металічної теорії грошей. Вони стверджували, що для внутрішнього обігу зовсім не потрібні повноцінні металеві гроші, які викликають непродуктивні витрати нації.

В епоху золотомонетного стандарту з розвитком банкнотного обігу німецькі економісти К. Кніс, В. Лексіс, А. Ленінбург та інші вже не заперечували можливості обігу знаків грошей, однак вимагали обов'язкового розміну їх на метал. У цей період металічна теорія набула значного поширення. Принципи її були покладені в основу грошових реформ, спрямованих проти інфляції.

У кінці XIX ст. виникла золото девізна система грошового обігу, яка всупереч традиційним уявленням металістів передбачала не безпо­середній розмін кредитних грошей на золото, а розмін їх на валюти (девізи) провідних імперіалістичних держав.

Не відповідала уявленням металістів також система закритого карбування, яка була введена в Австро-Угорщині у 1879 р. і в Індії з 1893 р. Вартість австрійського гульдена та індійської рупії, а також курси цих валют виявилися вищими, ніж вартість срібла, яка в них містилася. Поступове витіснення повноцінних металевих грошей, що спостерігалося протягом усього XIX ст., підготувало основу для переходу до сучасної системи паперових грошей і кредитного обігу без участі благородних металів.

Підрив металічної системи обігу був різко прискорений у другій половині XIX ст. з розвитком капіталістичного кредиту і кредитних грошей. Усуваючи монополію благородних металів, цей фактор сприяв створенню паперово-грошового і кредитного обігу. Після Першої світової війни 1914-1918 рр. прихильники металізму були змушені визнати неможливість відновлення золотомонетного стандарту і намагалися з позицій металічної теорії обґрунтувати золотозливковий і золото-девізний стандарти.

Після Другої світової війни 1939-1945 рр. деякі економісти відстоювали ідею відновлення золотого стандарту у внутрішньому грошовому обігу. У 60-х роках металізм у модернізованій формі (неометалізм) відродився у Франції щодо сфери міжнародних валютних відносин. Його підтримував сам президент республіки Шарль де Голль і його радник Ж. Рюєфф.

Після краху Бреттон-Вудської валютної системи на початку 70-х років прихильники неометалізму намагалися знову обгрунтувати необхідність відновлення золотого стандарту, підвищення ролі золота в міжнародних економічних відносинах.

У сучасних умовах металічна теорія грошей виявляється неприйнятною. Повернення до металічної валюти, по-перше, поставило б грошові системи у залежність від виробництва золота, а отже, послабило б можливість державного втручання у грошово-кредитну і валютну сфери; по-друге, впровадження золотого грошового обігу збільшило б витрати обігу і призвело б до зменшення середньої норми прибутку.

Представники класичної школи А. Сміт і Д. Рікардо відіграли визначну роль у науковому пізнанні фундаментальних закономірностей становлення й розвитку ринкової економіки, зокрема і принципів функціонування грошових відносин. Найбільш значущою у їхній науковій спадщині, безперечно, є теорія трудової вартості, яка зосереджувала економічну науку на аналізі глибинної суті суспільного відтворення, що відбувається насамперед у сфері виробництва. Через призму закону трудової вартості було опрацьовано і декілька важливих положень теорії грошових відносин.