Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Сучасний синтез теорії грошей↑ ⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 5 Содержание книги Поиск на нашем сайте
Розвиток господарської кон'юнктури в 1970-х — на початку 80-х рр. сприяв популярності ідей монетаризму. Однак у подальший період привабливість монетаризму почала різко знижуватись. Стало очевидним, що монетаристська теорія в чистому вигляді не дає пояснень кількох суттєвих явищ і процесів, від яких залежить ефективне використання об'єктивних чинників економічного розвитку. Досить вразливими виявились і практичні рекомендації монетаризму. Свідченням того стали монетаристські експерименти, що проводились на початку 1980-х рр. у США і Англії, не давши очікуваних результатів. У зв'язку з цим у самому таборі монетаризму настав період критичного перегляду деяких досить принципових методологічних постулатів, що знайшло вияв у теоретичній диференціації зазначеного напрямку наукової думки та виокремленні кількох економічних течій. Англійський економіст П.Баунінг розмежовує три групи монетаристів: неокласиків, градуалістів і прагматиків. Вказані напрямки монетаризму об'єднуються спільністю поглядів щодо можливостей саморегуляції ринкової економіки і визнання контролю над інфляцією як визначального напрямку економічної політики. Монетаристи-неокласики об'єднують у своїх рядах найрадикальнішу групу прихильників цього вчення. Ідеться найперше про чиказьку школу монетаризму на чолі з М.Фрідманом, які стоять на позиції абсолютної гнучкості цінового механізму й відповідній ефективності грошової (монетарної) політики. Монетаристи-градуалісти представляють своєрідний центр у позиціях монетаризму. До цієї групи належить відома в економічній теорії англійська школа монетаризму на чолі з Д. Лейдером. Представники цієї течії вважають, що еластичність цінової структури є недостатньою. Це уповільнює реакцію ринкового механізму на зміни у пропозиції грошей, породжуючи відповідний часовий лаг між здійсненням грошової політики і реакцією економіки. Виходячи з цього, ставиться завдання «ступінчастого» зниження темпів інфляції. Ідеться про здійснення політики грошового градуалізму, яка передбачає не різке (як у концепції монетаристів-неокласиків), а поступове і стабільне зниження темпів зростання грошової маси в період розвитку інфляційних процесів. Монетаристи-прагматики найбільш стримано ставляться до ідеї повного підпорядкування всієї економічної політики контролю над кількістю грошей в обігу. Вони вважають, що в боротьбі проти інфляції слід використовувати і фінансові важелі. Ідеться про органічне поєднання жорсткої грошової політики з політикою в галузі доходів. Як наслідок, їхня позиція не лише помітно наближається до кейнсіанської теоретичної моделі макроекономічного розвитку, а й у багатьох випадках методологічно зливається з нею. У структурі сучасної економічної думки вирізняються ще дві течії наукової теорії, що належать до нового консерватизму. Ядром останнього виступає монетаризм. Це «сеплай-сайд економікс» — економіка пропозиції, а також нова класична школа раціональних сподівань. У чому полягає важливість розвитку цих досить впливових течій сучасної економічної думки для теорії грошей і грошової політики? Хоча представники і «сеплай-сайд економікс», і нової класичної школи висловлюють свої теоретичні погляди з позиції ідей сучасної кількісної теорії грошей, при визначенні практичних рекомендацій економічної і, зокрема, грошової політики їхні позиції, як і позиції монетаристів-практиків, багато в чому збігаються з рецептами нових кейнсіанців. Ця досить вагома констатація є свідченням вельми важливої тенденції, що визначає специфіку сучасного розвитку теоретичної думки. Йдеться про процес формування нового синтезу кейнсіанських і неокласичних теорій грошей. Новітній зміст цього синтезу пояснюється тим, що і кейнсіанський, і неокласичний підходи репрезентовані в ньому в оновлених, багато в чому збагачених сучасною практикою формах. Вказаний синтез по суті є тією методологічною основою, на якій формується нова система теоретичних поглядів стосовно місця і функцій грошей у нових умовах економічного розвитку. В цьому ж контексті виникає ще одне цілком природне запитання: чи мають сучасні кейнсіанство і неокласика у їхніх оновлених формах достатній методологічний потенціал для вмотивованого вирішення теоретичного завдання, про яке йдеться? Чи можливо на базі нового кейнсіансько-неокласичного, чи навіть кейнсіансько - монетаристського синтезу побудувати таку теорію грошей, яка давала б відповіді на запитання, що ставляться сучасною економічною практикою? Така можливість може стати реальністю, якщо максимально використати не лише все те позитивне, що напрацьовано впродовж тривалого часу (багатьох десятиліть) цими двома провідними напрямками світової економічної думки, а й чітко окреслити логічні межі їх ефективного застосування. Важливо визначити простір, що потребує додаткового методологічного матеріалу. Маємо реально розуміти те, що таким простором і для неокласиків, і для кейнсіанців є сфера виробничого процесу. Звісна річ, що ступінь абстрагування цих шкіл від названої сфери різний. Кейнсіанська теорія своїм корінням «входить» у відтворювальний процес. Вона, як уже зазначалося, пов'язана з ним значніше, ніж неокласики й монетаристи. Але все ж таки економічні процеси, що відбуваються безпосередньо у сфері виробництва, ніколи не були і не є нині предметом дослідження як кейнсіанства, так і неокейнсіанства. Добре відомо, що цими проблемами найбільше переймався марксизм. Це була водночас і найсильніша, і найслабша його риса. Сильна — тому, що йшлося про фундаментальні основи суспільного буття, слабка — тому, що цією теорією допускалася протилежна крайність — фактичне ігнорування сфери обігу в її сучасному сприйнятті. Йдеться, звісно, про класичну теорію марксизму, яка і є важливою складовою світової економічної думки; її вихідні методологічні позиції базуються на поглядах всесвітньо відомих попередників А.Сміта і Д.Рікардо, зокрема на їхньому найвидатнішому внескові в економічну науку — теорії трудової вартості. Дж.М.Кейнс також стояв надзвичайно близько що цієї теорії, вважаючи, що «одиниця праці», матеріалізацією якої є «одиниця заробітної платні», має розглядатись як база грошового виміру товарів і послуг. «Я переконаний,— писав він,— що багатьох непотрібних складностей вдасться уникнути, якщо при аналізі функціонування економічної системи в цілому чітко обмежитися двома одиницями виміру — грошовою одиницею та одиницею праці». Представники ортодоксального (гіксіанського) кейнсіанства не тільки не надали цій важливій методологічній позиції Дж.М.Кейнса відповідної вагомості, а навпаки —зробили все аби знецінити її. Не випадково представники сучасного кейнсіанства, вдаючись до спроб аргументувати „нову теорію грошей”, звертаються спершу до названих фундаментальних положень свого вчителя. З огляду на можливість інтеграції в структуру сучасного кейнсіансько-неокласичного синтезу, що нині формується, окремих положень теорії трудової вартості, то вона може розглядатися як така, що має реальне підґрунтя. Мається на увазі формування ширшої методологічної конструкції подальшого розвитку теорії грошей, яка поєднувала б у собі позитивний матеріал не лише неокласичного і посткейнсіанського напрямків економічної науки, а й класичного марксизму. Саме так ставить питання один із західних економістів, представник посткейнсіанського напрямку політичної економії П.Девідсон. Вказуючи на необхідність розроблення нової «фундаментальної теорії грошей», він підкреслює, що «справжнього прогресу в науці можна досягти лише тоді, коли спиратися на плечі геніїв, що проклали шлях”, в числі яких поряд із А.Смітом і Д.Рікардо, М.Маршаллом, Дж.М.Кейнсом західний економіст називає ім'я К.Маркса.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
1. Аналіз абстрактних теорій грошей. 2. Аналіз прикладних теорій грошей. 3. Основні аспекти грошово-кредитної політики України. 4. Сучасний синтез теорії грошей 5. Основні постулати класичної школи раціональних сподівань.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; просмотров: 253; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.188.43.246 (0.007 с.) |