Неокласична кількісна теорія грошей

 

Сутність неокласичної кількісної теорії грошей полягає в тому, що вона, вивчаючи механізм впливу кількості грошей на ціни, а цін - на виробництво, визнає: цей механізм впливає на прийнят­тя рішень про майбутні капіталовкладення.

Дж. Кейнс відводив важливе місце аналізу мотивів нагромад­ження грошей:

- трансакційний,

- обачності

- спекулятивний.

 

Перші два відображають традиційну роль грошей як засобу об­ігу і платежу. Вони переважно об'єднуються під загальною руб­рикою трансакційного попиту, який залежить від суми товаро­обмінних угод чи доходу. Але головна новизна у Дж. Кейнса - визначення третього елемента попиту на гроші - попиту на спе­кулятивні залишки. Дж. Кейнс пов'язував його з динамікою ціни фінансових активів чи облігацій.

Таким чином, сукупний попит на гроші (М) складається з двох частин - трансакційного, що є функцією доходу, і спекуля­тивного, що є функцією процента:

М= M₁ +M₂ = L_{1 (y)} + L _2(y)

 

Де, L_{1 (y)} - функція доходу;

L _2(y) - функція процента.

 

 

Отже, Дж. Кейнс перебудував теорію грошей, ввівши в неї норму процента. Він перетворив гроші в один із важливих фак­торів формування інвестиційного попиту і відсунув на другий план традиційний зв'язок грошей та цін.

Теорія грошей Дж. Кейнса глибоко вплинула на всю систему економічних уявлень Заходу. Однак післякейнсіанський розвиток призвів до різкого зниження інтересу до грошової проблематики взагалі і до кейнсіанських пропозицій зокрема. Коли період вели­кої економічної депресії минув, певною мірою і завдяки політиці "дешевих грошей", погляди економістів і політиків були звернені до іншого інструменту впливу на кон'юнктуру - до системи бюд­жетних заходів, що сприяло поширенню недооцінки грошових факторів.

Зниженню авторитету вчення Дж. Кейнса сприяла непристо­сованість його моделі для аналізу господарських ситуацій, що характеризуються стійким підвищенням загального рівня цін. Це при­звело до критики кейнсіанства в кінці 60-х - на початку 70-х років XX століття і до швидкого розчарування у ньому вчених. На пер­ший план висунулася проблема інфляції і ролі в ній грошових факторів. Ця сфера аналізу завжди була традиційною вотчиною кількісної теорії. За кейнсіанством стійко закріпилася репутація "проінфляційної доктрини", що ігнорує цінову динаміку і прино­сить купівельну спроможність грошей у жертву завданням забез­печення високих темпів економічного зростання.

 

Сучасний монетаризм

 

Сучасний монетаризм - один із найвпливовіших напрямків економічної думки, який від кінця 1970-х - початку 1980-х рр. багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу. Якщо кейнсіанство в середині 1930-х рр. домінувало в системі теоретичних поглядів відносно характеру форм і ме­тодів державного регулювання економічних процесів завдяки своїм рецептам, спрямованим на подолання зростаючого безроб­іття, яке на той час вважалося найгострішою проблемою, то та­кою проблемою для монетаризму стала хронічна інфляція, махо­вик якої дедалі більше прискорював оберти.

Ідеї монетаризму як однієї з форм неокласичного напрямку західної економічно думки зародилися ще в 1920-х рр. Як цілісна сис­тема економічних поглядів, монетаризм сформувався в 1960-ті рр. Найяскравішою постаттю серед представників цієї школи є М. Фрідман - професор Чиказького університету, лауреат Нобелів­ської премії в галузі економіки за 1976 р, автор більш як 270 праць.

Вважається, що своїм відродженням монетаризм, як і в цілому неокласичний напрямок економічної думки, зобов'язаний опублі­кованій 1956 р. книзі ''Дослідження в галузі кількісної теорії гро­шей", яка вийшла під редакцією М. Фрідмана. Важливе значення у становленні монетаризму мала також книга "Історія грошей Сполучених Штатів 1868 - 1960", написана М. Фрідманом і А. Шварц та видана 1963 р. Публікацією цих книг фактично за­вершилось формування монетаризму в самостійну течію захід­ної економічної теорії. У 1990-х рр. вплив ідей монетаризму дещо послабшав. Окремі рецепти грошової політики, закладені в ньо­му, було піддано жорсткій критиці. Завдяки цьому в деякі з його позицій внесено певні корективи. Одначе загалом вплив монета­ризму як одного з провідних напрямків сучасної економічної дум­ки залишається досить суттєвим.

Різнобічність монетаризму породжує неоднозначність, що існує в економічній літературі з приводу визначення основного змісту цього напрямку економічної теорії. Найпоширенішою є концеп­ція, що в загальному (широкому) застосуванні монетаризм пред­ставляє теорію, яка вивчає вплив грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому. Монетаризм у вузькому (конкретнішому) визначенні трактується як відповідна "систе­ма теоретичних поглядів, згідно з якою регулювання грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових доходів". У підручнику Е. Дж. Доллана, К. Д. Кемпбелл і Р. Дж. Кемпбелл зазначено: "монетаризм - школа економічної думки, котра ак­центує увагу на змінах у кількості грошей, що перебувають в обігу, як визначальної функції цін, доходів і зайнятості".

У західній літературі широко представлена думка про те що поняття "монетаризм" не слід пов'язувати з чітко визначеною теоретичною концепцією. Мова йде про розуміння монетаризму як грошової політики держави, що може спиратися навіть на протилежні одна одній теоретичні бази. Керівник англійської школи монетаристів Д. Лейдлер з приводу цього пише: "Я трактую це поняття як певну політику, відповідно до якої робляться спроби встановити контроль над динамікою загального рівня цін через регулювання росту відповідних грошових агрегатів. Якщо ж го­ворити про специфічні різновиди цього поняття, - продовжує англійський вчений, - то необхідно зазначити, що монетаризм репрезентує політику, спрямовану, з одного боку, на зменшення темпів інфляції способом відповідного скорочення обсягів грошо­вих агрегатів, а з іншого - на підтримку стабільності цін через забезпечення постійних темнів пропозиції грошової маси".

Конкретизуючи це визначення, представник чиказької школи монетаризму, один із авторів книги "Дослідження в галузі кількісної теорії грошей" професор Селден пише, що монетаризм слід розуміти як поєднання двох основних принципів:

- гроші мають значення, іншими словами, зміни у кредитно-грошовій сфері спричиняють вирішальний вплив щ загальну гос­подарську кон'юнктуру;

- % центральні банки спроможні контролювати кількість гро­шей в обігу.

Найбільш суттєвими положеннями сучасного монетаризму є:

> Грошова сфера у монетаристів є відносно самостійною, відокремленою від сфери реальної економіки. Оскільки грошова сфера безпосередньо пов'язана з діяльністю держави (через емі­сію грошей та монетарну політику), то вона не може бути внутрішньо збалансованою і є потужним джерелом дестабілі­зації для сектора реальної економіки.

> Грошова сфера повинна бути центральним об'єктом дер­жавного регулювання, щоб створити найсприятливіші умови для повної реалізації можливостей ринкового механізму саморегулю­вання. При цьому держава повинна регулювати грошову сферу переважно економічними методами, щоб максимально виключи­ти пряме втручання в економічну діяльність суб'єктів ринку. У цю вимогу не вписуються фіскально-бюджетні методи економічного регулювання як надто жорсткі. Тому монетаристи зосере­дили основну увагу у своїх дослідженнях на методах та інстру­ментах монетарної політики.

> Як послідовні прихильники кількісної теорії монетаристи спираються у своїх дослідженнях на формулу «рівняння обміну» І. Фішера:

MV= PQ

Різниця в тому, що І. Фішер робить наголос на впливі грошо­вого фактора (кількості грошей) на ціни, а монетаристи - на впливі цього чинника на обсяг номінального валового продукту. Проте ця відмінність не заперечує принципової тотожності їх по­зицій щодо центрального положення кількісної теорії - про вплив кількості грошей на ціни. Адже величина PQ- це фактично об­сяг валового національного продукту. Тому рівняння обміну можна записати так:

MV=ВНП, де, ВНП - номінальний валовий національний продукт.

 

> Подібною до кількісної теорії є й позиція монетаристів щодо швидкості грошей та її впливу на економічні процеси. Вони стверд­жують, що величина V стабільна на коротких часових інтерва­лах і змінюється лише на довготермінових інтервалах, проте зміни ці відбуваються плавно і можуть легко передбачатися. Це дало підстави монетаристам абстрагуватися від чинника V у визначенні впливу М на рівень цін на всіх часових інтервалах, у чому вони повністю солідаризуються з представниками класич­ної кількісної теорії.

> Визнавши регулювання пропозиції грошей (М) головним на­прямом регулятивного впливу держави на економіку, монетари­сти могли, подібно до кейнсіанців, сповзти на інфляційні позиції. Адже нарощування пропозиції грошей (М),у їх трактуванні, само по собі приводить до зростали платоспроможного попиту, що "тягне" за собою розширення номінального ВНП. Останнє може бути як за рахунок збільшення виробництва реального ВНН, так і за рахунок зростання середнього рівня цін, тобто інфляції.

Щоб виключити таку можливість, М. Фрідман запропонував «грошове правило» довгострокової грошової політики, за яким держава повинна підтримувати помірне, постійне збільшення про­позиції грошей пропорційно до середньорічних темпів зростання ВНП та очікуваної інфляції. Згідно з цим правилом, приріст маси грошей в обороті визначається за формулою, яка дістала назву '"рівняння Фрідмана":

∆М = ∆Р + ∆Y, де, ∆М- середньорічний темп приросту маси грошей за тривалий період,

∆Р - середньорічний темп очікуваної інфляції,

∆Y - середньорічний темп приросту номінального ВНП.

 

Як видно з визначень, що даються безпосередньо представни­ками цієї школи економічної думки, головним змістом монетаристської політики є структурна перебудова системи державного регулювання господарських процесів, його форм і методів. У цій перебудові не змінюється кінцева мета економічної політики дер­жави - забезпечити найсприятливіші умови для дії ринкових ме­ханізмів. Змінюється лише інструментарій цієї політики. Головним об'єктом державного втручання в економічні процеси стає сфера грошових відносин.