Випадки правомірного позбавлення життя, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод

Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання (!!! Не можу зрозуміти як це положення узгоджується із Протоколом №13, яким смертну кару було скасовано).

Позбавлення життя не розглядається як таке, що вчинене на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили: a) для захисту будь-якої особи від незаконного насильства; b) для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, як законно тримають під вартою; c) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.

Для того, аби жорстоке поводження становило порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, воно повинно досягнути

Мінімального рівня жорстокості?

Катування: нелюдське поводження, метою якого є одержати інформацію чи зізнання або ж здійснити покарання. Нелюдське поводження або покарання: таке поводження, яке навмисно спричинює тяжке розумове чи фізичне страждання, що за даних обставин є невиправданим. Таке, що принижує гідність, поводження або покарання: поводження, яке грубо принижує особу перед іншими або примушує її діяти всупереч власній волі чи власним переконанням.

Гарантії ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є

Абсолютними.

Види жорстокого поводження за ст. 3 Конвенції (поняття кожного з виду)

Катування являє собою обтяжену форму нелюдського поводження, визнання якої Судом тягне негативні наслідки для держави. поняття «катування» - це «будь-яка дія, якою особі умисно завдається гострий біль чи страждання, фізичного чи психічного характеру, з метою, наприклад, одержання від неї або від третьої особи відомостей чи зізнання, покарання за дії, які вчинила вона чи третя особа або у вчиненні яких вона підозрюється; або з метою залякування її чи третьої особи; або за вчинення примусу; або з тієї чи іншої причини, пов’язаної з дискримінацією будь-якого характеру, коли такий біль або страждання завдаються посадовою чи іншою особою, що діє як офіційна особа; або коли такі дії вчиняються за підбурюванням з боку таких осіб чи з їхнього дозволу або мовчазної згоди. Цим терміном не охоплюється біль чи страждання, що виникає суто як наслідок застосування законних санкцій і є їх невід’ємним складником чи неминуче супроводжує їх.

Нелюдське поводження чи покарання може проявлятися як у свідомому застосуванні фізичного чи психічного насильства щодо особи, так і бути результатом невжиття певних заходів. Поводження чи покарання, що принижують людську гідність, згідно з позицією Суду, «спричиняє у потерпілого почуття страху, болісні страждання й почуття неповноцінності, спроможні принизити його гідність і навіть зламати його фізичний і моральний опір».

Обов’язковою ознакою катування згідно з практикою Європейського суду з прав людини є

Умисність, наявність мети та особливий ступінь жорстокості

27.Згідно із Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справ як джерело права

Конвенцію та практику Суду

Діяння, які забороняє стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Заборона катування (нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.)

29.Суд не розглядає жодної індивідуальної заяви, поданої згідно зі статтею 34, якщо вона …

Анонімною; або за своєю суттю є ідентичною до заяви, що вже була розглянута Судом чи була подана на розгляд до іншого врегулювання, і якщо вона не містить нових фактів у справі (уникнення подвійного розгляду справ).

30.Суб’єкти, які мають право на звернення до Європейського суду з прав людини згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод Будь-яка 1)Висока Договірна Сторона; Суд може приймати заяви від 2)будь-якої особи, 3)неурядової організації або 4)групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї.

Правомірність позбавлення свободи означає

відповідність такого позбавлення цілі, передбаченій одним з випадків ст.5 Конвенції Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою до провадження його до компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. Умови правомірності обмеження свободи означає його відповідність меті.

Законність позбавлення свободи означає

з точки зору Суду, вимагає, щоб право, як писане, так і неписане, було достатньо чітким для того, аби дозволити громадянину, отримавши за необхідності юридичну консультацію у справі, передбачити з розумним для даних обставин ступенем визначеності, ті наслідки, які може потягнути за собою конкретна дія.

Іншими словами, якщо встановлено, що позбавлення свободи здійснено з порушенням відповідного внутрішнього закону, то це завжди беззастережно означає порушення ст. 5

З наведеного переліку оберіть гарантії права на свободу та особисту недоторканність

Нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків і відповідно до процедури, встановленої законом (вичерпний перелік випадків — ст. 5 Конвенції: a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

право бути негайно поінформованим зрозумілою мовою про підстави свого арешту і про будь-яке обвинувачення;

право негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу у випадку у випадку допровадження заарештованого чи затриманого до суду;

право ініціювати провадження щодо законності затримання;

право на відшкодування.