Орнітологічні образи (зозуля, орел, сокіл, півень тощо) в українській міфології.

Птахи в міфології багатьох народів є творцями всесвіту. Ніким не народжені, вони вже існували, коли не було ще ні не­ ба, ні землі, а лишень одне "широке море" (яке було завжди). Птахи символізують повітряну стихію, а повітря, як відомо, легке й може проникати всюди. Птахи сполучають світ земний і небесний (а водоплавні — аж три світи: ще й водну стихію на до­ дачу). Вони володіють таємницями чарівного зілля, живої та мерт­ вої води, знають напрямок грозових і градових хмар. Прилітають на подвір'я, де щойно народилася дитина, й віщують немовляті майбутню долю. Як душі пращурів, вони знають усе. Усьому людству відомий міф про виникнення світу з яйця. Да­ лекий відгомін цього міфу маємо в улюбленій дитячій казці про Курочку-Рябу. Зазвичай казка подається для малят скорочено. Повний текст розповідає, яка драма розігралася через розбите яй­ це: "Дід плаче, баба плаче, в печі палає, внучка з горя повісилася, дяк побіг на дзвіницю й побив дзвони, піп розірвав усі книги...". В одному з варіантів прямо пояснюється причина тяжких наслід­ ків такої, здавалося б, незначної події: "Бо то була перша курка і перше яйце у світі". В українських колядках часто зображується світове древо або древо життя, на верхівці якого сидить птах або два чи три птахи. Птах пірнає на дно моря й виносить із води золотий пісок. З ньо­ го постає земля, й на ній з'являється життя. Два птахи на верхівці древа символізують божественну пару — сонце й місяць. Хоча ти­ повішою для українських колядок є картина явора з трьома птаха­ ми: "А серед моря зелений явір. На явороньку три голубонь ки" або "На тім яворойку на горі гніздойко. А на тім гніздойку три со- колойки". Три птахи уособлюють астральні світила — небесну ро­ дину, якій відповідає родина земна: "Ясен місяць — пан господар, ясне сонце — його жона, дрібні зірки — їхні дітки". Світове древо з птахами зображується на писанках, вишивках та килимах, у на­ родному малярстві. Птаха часто порівнюють із сонцем та вогнем. У Давньому Єгипті вірили, що бог сонця Ра, який створив небо й землю, ви­ йшов із яйця в подобі птаха. Існує гіпотеза, за якою хрест є сим­ волом сонця, а походить він зі схематичного зображення птаха, що летить. Такі хрестоподібні малюнки птахів відомі з часів пале- Марія Приймаченко. Павичі у квітах оліту, існували вони в добу бронзи й заліза. У загадках сонце асо­ ціюється з птахом: "Сидить півень на вербі, спустив китиці до землі". У казці з'являється образ вогненного, золотого птаха або жар-птиці. "У тридесятому царстві живе Білий цар, а в нього у діаманто­ вій клітці є золотий птах. Якби хтось мені того птаха дістав, а він заспівав у моєму палаці, то я б знову став молодим і дожив би з вами до глибокої старості", — мовить цар своїм синам". Птах, який сидить на дереві, у загадках ототожнюється не тіль­ ки із сонцем: "Стоїть дуб, на дубі птиця; ніхто її не дістане — ні цар, ні цариця, ні красна дівиця"; а й зі смертю: "Стоїть дерево, на дереві — квіти, під квітами — котел, над квітами — орел, — кві­ ти зриває, в котел скидає, квітів не меншає, в котлі не більшає" (Життя і смерть. Адже скільки людей помирає, стільки й народ­ жується). Інша загадка називає птаха "двічі народженим". Птахи здавна трактувалися як жертовні істоти. Водночас, пта­ хами в міфології бували наймогутніші боги. Давньогрецькі Зевс і Діоніс виступають у вигляді орлів; давньоєгипетський Гор — сокола; в ібіса перевтілювався бог Тот, голубкою зображували Ісіду. Один із найпоширеніших міфологічних мотивів — коли птахом пе­ рекидається людина, бог, демонічна істота. В українському фольклорі надзвичайно популярні пташині ме­ таморфози. Перетворення на птаха (як і на камінь, дерево) здебіль­ шого означає смерть. У казці "Царевичі Васильки" розповідається: пішла якось цариця до берега, сіла в човен зі служницями поката­ тися. "Приїхали од берега так, як разів три палицею кинуть, човен перекинувся. Служниці потопилися, а цариця качкою зробилась і полетіла поверх води по морю. А то чарівниця їх перевернула, а са­ ма стала як цариця". Далі йдеться про те, як мати-качка рятувала своїх дітей, що їх отруїла мачуха. "Прилетіла качка до того вікна, що шибочка вибита. Влетіла, стала жінкою. Підвела головку одно­ му, потім другому, поналивала їм води в рот — вони й ожили". У казці "Дівчина-пташка" підстрелив парубок на полюванні дивну птицю. Поки доніс її додому, перетворилася вона на дівчину-кра- суню і стала йому за дружину. У багатьох казках качки, лебеді, го­ лубки прилітають до озера, скидають пір'ячко й перекидаються на чарівних дівчат. Купаються, знову вбираються в пір'я і відлітають. На Поділлі вважали пугача переверт­ нем дитини, померлої нехрещеною. Птах символізує людську душу. Існує повір'я, ніби душа при­ літає пташкою до новонародженої дитини. Нею вона й відлітає, коли людина мре. Птахи — вісники, вони приносять людям різні повідомлення (й хороші, й погані), переважно здалеку або з чужини.

Найбільше вирізняє півня серед інших тварин те, що він птах жертовний. Із найдавніших часів, яких сягає людська па­ м'ять, півня повсюди топили, різали, кидали у вогонь, варили і їли, закопували в землю, замуровували у фундаменти або стіни будівель (подекуди це трапляється навіть нині). З усього світу зібрано багатий етнографічний матеріал щодо принесення півня в жертву вогню й сонцю, воді й місяцю, домовику, іншим демо­ нам і богам.

За міфологічними уявленнями, орел є царем птахів, а в дав­ ніх релігіях він подекуди ще й уособлює головного бога або ша­ мана. У легендах орел добуває вогонь, світло. У міфології ба­ гатьох народів орел причетний до світотворення. Ніким не народжений, він існував іще до початку світу. За переказами, він здатний себе оновлювати: як виповниться йому п'ятсот ро­ ків, летить орел до сонця, купається там у чарівному озері й знову стає молодим.

Міфопоетична символіка зозулі пов'язана передусім зі смертю, з потойбічним. Згідно з повір'ями, саме вона має клю­ чі від вирію, відчиняє його ворота птахам, коли ті навесні вилі­ тають на землю, й зачиняє, коли повертаються на зиму в цар­ ство померлих. Тому кажуть, що зозуля "відлітає найскоріше, а прилітає найпізніше".

43. Світовий образ ящура / змія і його специфіка в українській міфології.

Змій є одним із основних образів світової міфології. Коло його значень надзвичайно широке. Це і творець світу, й уособлення стихій, і дух місцевості, й захисник, і сексуальний символ, і втілення нечистої сили, і володар вод та підземного вогню, і постійний казковий супротивник лицаря.

У міфах багатьох народів змій бере участь у творенні світу. При цьому або він сам є творием-деміургом, або ж світ з'являється за його посередництвом. За індійським міфом. Землю підтримує тисячоголовий змій Шеша, цар плазунів та нагів. На його кільцях посеред світового океану спить бог Вішну. Тут варто згадати і спільний для багатьох народів міф про світове яйце, яке тримається на зміїних кільцях. Типовими прикладами з мотивом світотворення є міфи про вбивство дракона (змія або потворного велетня, чи взагалі якоїсь химерної істоти), що символізує перемогу сил порядку над хаотичним началом, світовим злом.

Давні люди по-різному уявляли світ. Однією з уявних моделей є так зване світове древо. Його крона — це небесна сфера, стовбур — земний світ, коріння — підземні глибини. Змій зазвичай гніздиться під коренем і представляє підземний світ. Ось як сказано про це в замовлянні: "Розлилося синє море. На цьому морі стоїть дуб: під тим дубом лежить змія неусипущая..." Місце змія на світовому древі може змінюватися. Змій може перебувати при корені, на верхівці або серед стовбура.

Нерідко у фольклорі трапляються випадки перетворення змія (пізніше — чорта) на голку, палицю тощо: "Якщо знайдеш таке — спершу перехрести, а тоді вже бери, а голку краще зовсім не брати, бо то нечистий голкою перекидається". У казці "Царенко Навішний" змій перетворюється на голку, коли герой приходить додому. Можливо, з цим самим пов'язані численні українські повір'я про палицю, якою розганяють змій. Вважається, що, побачивши гру змії з вужем або гру двох гадюк, потрібно розігнати їх кийком. Такому кийку приписують чарівні властивості: ним можна розвіювати грозові хмари, зупиняти пожежу, оберігати хліб та інші харчі від мишей, допомагати в судовій справі.

Загалом у слов'ян існував культ змія як окремого божества, який тісно переплітався із вшануванням духів дерев. Такими духами часто вважали зміїв та вужів. Цей культ був настільки розповсюджений, що уламки його наявні й досі в основних циклах слов'янських свят та ритуальній обрядовості, звичаях та повір'ях. Про ототожнення змія з духом дерева свідчать і численні описи слов'янських капищ. Обов'язковими компонентами цих капищ були священний вогонь, різні види жертв, величезний камінь чи дуб (або вони обидва), під яким мешкав змій (вуж). Змій вважався втіленням божества, якому це капище присвячувалося. Опис такого капища знаходимо в казці "Вуж-царевич і вірна жона", коли відразу після народження вуж просить батьків: "Татку, — говорить, — і мамко! Звеліть мені зробити кам'яну хатку і щоб ліжечко там було, і камінчик, і вогонь щоб там горів, і щоб у місяць мене оженити".

Найбільше уваги у фольклорних творах приділено підземному змію, що володіє численними скарбами і є уособленням таємничого вогню земних надр, як у замовлянні: "Під морем під Хвалинським стоїть мідний дім, а в тім міднім домі закований змій вогненний..." Вогняний змій виступає в тісному зв'язку зі змієм водяним: обидва вони є господарями потойбічного світу, обидва наділені шаленою руйнівною силою, обидва часто самі є втіленням своєї стихії (вогняна пекельна ріка, водяна стихія-змій), обидва впливають на сільськогосподарський цикл робіт і є ворогами героя-богатиря, обидва асоціюються з іншими демонічними персонажами: з чортом, водяником абощо.

У міфах і казках вогняний змій часто зображується як мешканець гори.