Червоний, красний, рудий, рижий

Червоний (красний, рудий, рижий) — так само давно відзначений в архаїці: міфі, ритуалі, замовлянні, загадці, магічній казці. Очевидно, найперший кольоровий символ у людській культурі. (Червона вохра простежується від палеоліту: нею фарбують тіло, посипають поховання, вкривають кам’яні знаряддя праці). Зрозуміла також символічна генеалогія червоного кольору — кольору крові (вохра в первісних ритуалах, найімовірніше, заступила кров). З кров’ю червоний колір пов’язаний і в замовляннях від кровотечі (22, 27, 81 та ін.), він є постійним, хоч і не єдиним епітетом крові (31 та ін.). Ставши одним з чотирьох найбільш священних кольорів, червоний поділив з ними їхнє головне значення: верховності (центральності) та магічної сили. Тому він нерідко прикладається до тих самих об’єктів, що й золотий або білий: камінь (22, 60), море (22, 27), хорт (81). Проте існують і відмінності. Перша: колір плинної крові, тобто життя і водночас загрози для життя не є таким безумовно «позитивним» кольором, як, наприклад, білий. Зустрічається він і в тривожному, зловісному контексті, чим зближується з чорним («червоні» і «чорні» антисвіти). Друга відмінність: як похідне від символіки крові, червоний лишається кольором більш «спеціалізованим». Коло його лікувальних: застосувань переважно кров’ю й замикається. Навпаки, білий і золотий кольори магічно універсальні. Третя відмінність: як і золотий (але не білий і не чорний), червоний — це колір влади, «царський» колір. У червоні чоботи (87) взутий святий Михаїл — архістратиг («головнокомандувач») небесного війська. Це, звичайно, відсилання до ікон, на них саме Бог та Божа Мати взуті в червоні чобітки — взуття візантійських імператорів (порівняйте Оранту, запрестольний образ Божої Матері в Софії Київській). Але «візантійська» символіка червоного кольору, як і кольору золотого, — лише пізня спадщина дуже давньої, всесвітньо поширеної традиції кольорів. Четверта, і, мабуть, найпомітніша відмінність: якщо в лікувальному контексті застосування червоного кольору порівняно вузьке — інше, ширше, значення він дістав у плані етичному та естетичному. (Точніше було б сказати: «передестетичному» і «передетичному», оскільки «чистої» естетики та етики в світі замовлянь ще не існує — дивіться передмову).

Червоний («красний») колір невипадково зблизився з поняттям красивого (аж до того, що значення кольору витіснило в слові «красний» вихідне значення краси — «красне личко» в замовляннях, «красна дівонька» в колядках). Так само невипадково пов’язаний він із поняттям «ласки», прихильності, тобто любові до навколишнього світу. І «першоестетика», і «першоетика» архаїчного всесвіту початково виростає саме з переживання ладу як найвищої гармонії світу: його форм (краса) і його відносин (добро). Паронімічні пари «красний — ясний», «красний — прекрасний» (3, 99 та ін.) розкривають цю символіку доброго, прекрасного, світлого, узгодженого і прихильного до людини всесвіту.

Показово, що «красне» в замовляннях сонце, сонячний світ, сонячний схід, місяць — лише «золотий». Місяць — володар нічного світу, не менш могутнього (а часом і більш могутнього), аніж денний світ сонця, — але світу, де добро і зло ще не розрізняються.

При зміні релігій християнство змогло прийняти у свій символічний фонд «красне сонце», яке стало популярним у християнській образності (наприклад: «і паки із гроба красноє правди нам возсія Солнце» — у співах великодньої заутрені). Але християнство не могло використати «позаетичний» місяць: він так і не ввійшов у християнське коло небесних символів і був повністю відданий середньовічній демонології.

Саме слово «красний» початково означало «кольоровий», і ширше: «позначений кольором», «прикрашений». Проте перенесення значення «червоний» на це слово не було випадковим. Червоний колір посідає верхнє місце спектральної шкали, за ним ідуть оранжевий і жовтий. «Попереду» від червоного може бути лише білий — як злиття всіх кольорів. Оранжево-жовта символіка (максимально священна, скажімо, для буддизму) в слов’янському язичництві була поглинута символікою золотою (той самий колір плюс блиск, яскравість, насиченість, тобто гранична інтенсивність). «Потойбічний», всеохопний білий колір (власне, вже не колір, а світло, світлова «матерія») увібрав у себе відповідну «потойбічну» символіку. Навпаки, червоний колір, віддавши царственість переважно золотому, а цілокупність — білому, лишаючись невіддільним від теплої, тілесної символіки крові, взяв на себе значення священності земної: «втіленої», явленої у теплі й красі. Водночас давніші позначення червоного кольору (рудий, рижий) відійшли в більш прагматичну сферу, позначаючи колір м’яса або масть тварин (102, 103). Втім, якась пам’ять про священні кольори збереглася й тут: замовляння, призначені для худоби будь-якої масті, в більшості текстів згадують саме «рижу» («руду»).

Чорний

Чорний — його значення вимальовується через зіставлення та протиставлення трьом іншим найвищою мірою символічним кольорам. З ними чорний поділяє символіку особливої відзначеності та сакральної сили. Знов-таки це підтверджують спільні для всіх трьох кольорів предмети-символи: чорні в замовляннях дуб (63), ліс (80, 102), море (87), камінь (84), гора (84), кінь (вороний, 82), віл (139), ворон (94), з речовин — кров (102). При цьому чорний відрізняється від інших священних кольорів своєю особливою хтонічністю. Це колір «нічний», «потойбічний» — але в протилежний від білого бік, колір «неможливих» антисвітів (79, 80, 87). Чорний колір згущується в замовляннях від нечисті, уроків, наслання, в замовляннях із зміїними, хтонічними персонажами. Самі символи, з якими він ділить своє значення, нерідко особливо архаїчні (як і весь «нічний» або «нижній» світ у цілому) — такими є чорний ворон і чорний дуб. У зв’язку з чорним кольором (дуб, кінь, ворон, три пани та ін.) послідовно з’являються чоловічі рослинні й тваринні символи: це допомагає вловити в ньому чоловічу семантику — порівняйте чорну барву чоловічих символів (бізон) у палеолітичних зображеннях.

Чи можна сказати, що чорний колір у замовляннях — колір уже «поганий», «демонічний»? Ні, не можна. З чорним справа стоїть так само, як з усіма «догармонійними», хтонічними символами, персонажами, стихіями. Світ замовлянь трактує їх як особливо потужні, але й особливо амбівалентні: вони вже бентежать своєю «докосмічною», первісною і позапоцінувальною природою (порівняйте аналогічне тривожне сприйняття червоного кольору як символу крові). Тому чорний у замовляннях — ще не колір зла, але вже на півдорозі до саме такої символізації.

Сірий, сивий, сизий, буланий

Сірий (сивий, сизий, буланий) — у замовляннях — це колір «недобілий», «напівчорний-напівбілий». Супутник білого (червоного) і чорного в символіці добового круговороту: колір світання й сутінків (81, 147 та ін.). Відповідно сірий (сивий, буланий) кінь (30, 58, 94, 147), хорт (81), орел (95), три пани в «царстві навпаки» (142), що свідчить про магічну відзначеність, але меншою мірою, аніж колір чорний білий, червоний.

Синій

Синій — майже завжди — колір моря (22, 23, 33, 71 та ін.). У Давній Русі — це колір темно-червоний, колір «синіх жил», венозної крові й печінки (76, 82, 86). В кумулятивному переліку — також колір очей (56), «три кроваті синіх» (142) на острові — так само у зв’язку з «синім морем» і опущеними в море ключами. В цілому ж бідність і «реалістичність» синього кольору в замовляннях свідчить про те, що він символізувався відносно пізно. Відсутнє в замовляннях і «синє небо» — найпоширеніший, у наступні епохи об’єкт при даному кольорі. Імовірно, небо (як символ верхньої зони) повинне було спочатку замінити море (як символ зони нижньої) у значенні космічного першопочатку та безмежності. (В одній карпатській колядці космогонічного змісту два птахи, спустившись на дно «синього моря», виносять звідти, зокрема, синій камінець: «з синього камінця — синєє небо»). Синій епітет моря перейшов до неба, що було підтримане (але тільки підтримане, а не задане) «реальною» барвою неба. І лише від неба синій колір став запозичати значення «неземного», «горнього» (порівняйте «блакитну квітку» Новаліса, «небесний колір» Бараташвілі та інші романтичні й неоромантичні символи).

Зелений

Зелений — виключно колір рослинності: жита (127), лози (111), гаю (142) та ін. В замовляннях зустрічається вкрай рідко — і це При величезній ролі символіки примноження, зросту і розцвітання. Схоже на те, що в замовляннях зелений (буквально «такий, що призвів зело», дав пагін) сприймається передусім не як колір, а як стан рослинного царства, і в такому вигляді поглинається іншими символами зростання.

Жовтий

Жовтий — застосовується лише до трьох предметів: кості (40 та ін.), змії, жовтопузої, жовтобрюхої гадини (104) і воску (118). Колір цілком «реалістичний», отже, не архаїчний. Всю священну силу жовтий колір у замовляннях віддав золотому, а сам перетворився на другорядний «описовий» атрибут.

Рябий

Рябий —власне, не колір, а тип забарвлення. Подібно до всякої фізичної відзнаки (родимки, незвичний колір, надмір чи брак частин тіла і тому подібне), переживається архаїчною свідомістю як знак обраності, священності. «Ряба курка» (64) так само священна, як і «білий півень» (порівняйте курочку рябу: персонаж магічної казки з космогонічний мотивом світового яйця).

 

 

Отже, в системі кольорів у замовляннях:

· колір не просто визначає свій об’єкт, а й здатний надавати йому тієї або іншої символіки, тієї чи іншої оцінки, аж до протилежних;

· чим колір «архаїчніший», чим раніше засвоєний він людською культурою, тим менше він «фізичний» і тим більш символічний — і навпаки;

· кольори-символи виразно поділяються на групу «перших», «старших» кольорів — і всіх інших;

· у «старшій» групі символіка кольору вкрай багатозначна, амбівалентна за своїм поцінувальним значенням і стійка в часі;

· інші, «молодші» символічні кольори за значенням своїм більш «реалістичні», за функцією — більш описові, в історії культури — більш мінливі;

· можна припустити, що символіка кольорів за суттю своєю не первинна, а склалася на основі іншої символізації (наприклад, світлової — дивіться символіку чорного, білого, сірого і червоного як барви світання).