Система національної преси. Ж-стика в системі соціальних інститутів

Для духовного розвитку людства суспільство створює відповідні організації, служби і центри. З'являються і спеціальні канали, по яких ціннісні настанови можуть бути донесені до широких верств населення: політичні, громадські партії, організації й рухи, заклади культури, первинні формальні й неформальні групи, школа і церква, преса і телебачення, радіомовлення і кінематограф тощо.

У різних суспільних систем різний і набір засобів, каналів і м-дів духовного впливу на свідомість особи. Вибір їх залежить віл цілей, спрямованості і суті суспільного виховання. Найбільш оперативним, дохідливим і дійовим каналом формування громадськ. думки (як фундаменту духовного впливу на свідомість мас) є система ЗМІ - преса, телебач., радіо, документальне кіно, нові види аудіовізуальних комунікацій тощо.

Для нормального функціонування будь-якої соціал. системи необхідний безперервний потік інформації. Лише за умови безперервного інформаційного спілкування із зовнішнім середовищем людина здатна продуктивно мислити й активно діяти. Суч. ж-стика являє собою складну систему органів масової інформації, що дедалі ускладнюється. Система — сукупність якісно визначених елементів (зміст системи), між якими існує закономірний зв'язок чи взаємодія (структура системи). Її найважлив. риси - розчленованість і цілісність. Система — це єдність, що складається із взаємодіючих елементів.

Уся система ЗМІ - це засіб здійснення єдиного процесу поширення ідей, вчень, теорій, суспільно значущ. інф-ії, виховання соціальних почуттів, звичок, спонук, намірів тощо. Система ЗМІ - це єдність відповідних компонентів, які виникають в різні історичні періоди (спочатку преса, потім кіно і радіо, і, нарешті, телебачення). ЗМІ - це своєрідна система, що охоплює періодичні друковані видання, радіо-, теле-, відеопрограми, кінохронікальні програми та ін. Суч. ж-стика як система — це сукупність усіх наявних у даний історичний момент органів масової інформації, функціонування яких спричинене суспільними потребами в інформації і попитом аудиторії. Органи масової інформації взаємодіють між собою і в цілому як єдиний соціальний інститут, якнайтісніше пов'язані з конкретно-історичним станом суспільства, що створило дану систему ж-стики. Основне призначення системи ж-стики — безперервне відображення суспільного життяв усіх його розмаїтих взаємозв'язках, суперечностях і конфліктах. А відтак ж-стика входить як елемент (складова частина) до системи вищого рівня, а саме: до системи соціальних інститутів, за допомогою яких здійснюється суспільне самоуправління, а саме суспільство існує як саморегулівна єдність.

Інформаційний простір - сукупність територій, охоплених ЗМІ певної категорії (регіональними, національними, світовими). Національний інф-ий простір – уся виготовлена, збережена, розповсюджена інф-ія, яка з допом. ЗМК сприяє націонал. консолідації, збалансуванню суспільних противаг і гармонізації політ-х, культурних, економічних стосунків, є конкурентною на внутріш. і зовн. ринках. Нац. інф-ий простір потребує законодавчого врегулювання й захисту, а його суб'єкти — державної підтримки. Інф-ний простір характеризують:

1) матеріальні (технологічні) можливості отримання, зберігання, підготовки, поширення інформації 2) соціально-економінні можливості доступу до інформації населення, 3) існування національної системи інформації та зв'язку з її конкретними компонентами, що визначають територію поширення інформації; 4) наявність національного законодавства в галузі інформації та зв'язку, 5) наявність законодавчої бази міжнародного рівня та міжнародних і регіональних угод в галузі масової інформації.

СИСТЕМА ЗМІ: 1) друковані ЗМІ (газ., журн., щотижнев., бюлет., дайджест); 2) аудіовізуальні ЗМ І (радіо, телеб, документальне кіно тощо); 3) інформаційні служби (інформаційні агентства, рекламні бюро, прес-служба). Виокремлюють також новітні електронні ЗМІ: кабельне телебачення; відеомагнітофони; телеконференції (телемости); електронна пошта, електронні банки даних (великі комп’ютери, у яких нагромаджують і зберіг. різноманіт. інф-ю, що доступна для підключення до них через систему ЕОМ абонентів); лазерна преса; відеогазети; особливе місце – Інтернет.

ТИПОЛОГІЯ ЗМІ: 1) за регіоном розповсюдження ( загальнонаціональні, регіональні, обласні, міські, районні, відомчі); 2) за тематичною спеціалізацією (універсальні / спеціалізовані); 3) за періодичністю (щоденні, щомісячні, квартальні, щорічники)

55. ПСИХОЛОГІЯ Ж-СТСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ.

Якщо логіку в першу чергу цікавлять формальні закони побудови думки, то психологію — ті моменти руху думки, які визначаються не тільки свідомою, але і несвідомою сферою, тобто уявою, фантазією і інтуїцією. У психологічних дослідженнях, орієнтованих на вивчення творчості, основна увага приділяється аналізу структури творчого процесу, механізмам і етапам його протікання, а також психологічним особливостям творця; розглядається ціла сукупність психічних явищ, що виникають у ході творчої діяльності людини. Вивчення психології творчості має три напрями: загальний - розглядаються психологічні механізми творчості; диференційний - досліджуються різні чинники, що детермінують індивідуальні відмінності творців; прикладний - орієнтований на розгляд окремих сторін і моментів творчої діяльності людини. Проблема творчості має кілька граней: процес творчості, творча особистість, творчі здібності, творчий клімат.

Дослідження творчого процесу пов’язане з виокремленням певних стадій:

Перший етап (свідома робота) - підготовка, особливо „діючий” стан, що є передумовою для інтуїтивного проблиску нової ідеї. Другий етап (несвідома робота) - споглядання, несвідома робота над проблемою, інкубація скеровуючої ідеї. Третій етап (перехід несвідомого у свідомість) - натхнення; в результаті несвідомої роботи в сферу свідомості надходить ідея винаходу, відкриття (спочатку в гіпотетичному вигляді). Четвертий етап (свідома робота) - розвиток ідеї, її остаточне формування та перевірка.

У творчому процесі задіяні різні сфери людської свідомості. При цьому зміна несвідомої і свідомої роботи має взаємозумовлений характер. У ж-стській творчості, коли особистість включається спочатку в процес обмірковування майбутнього матеріалу, потім збору інформації, а потім осмислення життєвих фактів і т. д., також можна виділити загальні фази і включені в них більш приватні етапи: 1) формування концепції, наміри; 2) розчленовування і порівняння основних складників реальності, що вивчається (об'єкта, явища, процесу); 3) постановка мети; 4) сприйняття відомої ситуації під новим кутом бачення.

Ж-ст, який включився в процес пізнання соціальної дійсності, не просто вивчає ті чи інші властивості або ознаки об'єкта, а певним чином впливає на нього, динамічно відтворюючи у своїй свідомості всі його сутністні характеристики. Пізнання, що є відображенням, завжди орієнтоване на конструювання соціальної реальності. Специфіка пізнавальної діяльності ж-ста полягає в тому, що в ході пізнання для нього найбільш значущим є «чуттєво-практичний контакт з дійсністю”. Специфіка та особливість ж-стського пізнання полягає й у тому, що воно за своєю природою має синтетичний характер - засноване на взаємодії наукових, художніх і емпіричних способів освоєння соціального світу. У ході пізнання різних об'єктів і явищ дійсності ж-ст включається в творчий пошук. Даний пошук може вийти за межі вже відомих фактів, впорядкованих знань, уявлень, думок. Тому не всі творчі завдання можуть бути вирішені за допомогою логічного аналізу. Найчастіше, обмірковуючи проблему, ж-ст може прийти до її вирішення на інтуїтивному рівні. У ж-стській творчості інтуїтивне знаходження нових ідей може виникнути на основі чуттєвих вражень і наступної їх розробки за допомогою м-дів абстрагування та ідеалізації. Але інтуїтивні рішення можуть прийти і в процесі обдумування. Однією з найбільш продуктивних форм інтелектуальної інтуїції є, на думку психологів, творча уява, за допомогою якої і створюються нові поняття і формуються нові гіпотези. Творча уява є однією з психологічних передумов ж-стської діяльності, що виявляється на різних стадіях творчого процесу створення майбутнього твору. Особливо значуща роль уяви на початкових етапах творчос ті - при зародженні задуму, коли ж-ст обмірковує ідею, планування матеріалу, висуває ряд гіпотез щодо розвитку тієї чи іншої життєвої ситуації або явища, а також при „виношуванні” твору; під час детальної розробки всіх художньо-виражальних засобів; в процесі синтезування фактологічних даних і безпосередніх вражень. Оскільки уява тісно пов'язана з мисленням, цілком природно, що в процесі обдумування плану майбутнього твору ж-ст здійснює й логічний аналіз, поставленої перед ним проблеми.

У пізнавальній діяльності ж-ста велику роль відіграють інтелектуальні здібності, а точніше - розвиненість мислення. На думку психологів, мислення становить собою форму творчого відображення людиною дійсності, що породжує такий результат, якого в самій дійсності або в суб'єкта на даний момент часу не існує Відмінність мислення від інших психічних процесів пізнання полягає в тому, що воно завжди пов'язане з активною зміною умов, в яких людина знаходиться. Мислення завжди спрямоване на вирішення будь-якого завдання. Мислення - це особливого роду розумова і практична діяльність, що передбачає систему включених в неї дій та операцій перетворюючого й пізнавального (орієнтовно-дослідницького) характеру.

Серед розумових здібностей творчої особистості виділяють: легкість генерування ідей, здатність до перенесення, «зчеплення», згортання, зближення понять тощо. Легкість генерування ідей передбачає здатність людини до висунення найрізноманітніших пропозицій щодо вирішення того чи іншого творчого завдання. Чим більше ідей людина пропонує, тим більше у неї можливостей вийти на оригінальні та нестандартні рішення. Знання механізмів тих чи інших розумових процесів дозволить ж-стові більш свідомо підходити до організації своєї інтелектуальної праці, вміло керувати напрямом думки, бути більш ефективним у вирішені творчих завдань. Знання основних закономірностей творчого процесу необхідне ж-сту для більш осмисленого підходу до організації своєї праці. А поєднання знань, професійних умінь та навичок; життєвого досвіду і світоглядної позиції; розвинутих інтелектуальних і літературних здібностей допоможе ефективно здійснювати свою діяльність.

Останнім часом великого значення набула проблема творчості в процесі комунікації і його трансформація відносно розвитку мислення й психотехнологій комунікації. Адже відомо, що джерела творчого процесу лежать у царині психічної діяльності та психічного стану творця. Проведені за останні роки дослідження аудиторії, а також ж-стських текстів дозволило констатувати існування різноманітних парадигм мислення і творчості, кожній із яких відповідає певне світовідчуття, конкретні психологічні проблеми, професійні можливості чи обмеження, які визначають стиль ж-стської діяльності. У психологічному плані масова комунікація – проблема особистісна. Тому у психології прийнято вести мову про різні етапи творчого процесу, які перш за все залежать від світоглядних позицій ж-ста і видів його творчої діяльності. Тож у ж-стській, як і в художній діяльності можна виділити, по-перше, духовне начало – творчий задум твору, якому передує нагромадження різноманітних вражень та матеріалів, які заздалегідь накопичуються в арсеналі авторських нотаток задля реалізації поставленої мети. Наступним етапом творчої діяльності є визрівання твору у свідомості автору і втілення його в матеріальну оболонку

Фундаментальним правилом ПЖТ, на думку О. Проніної, є правило техніки інформаційної безпеки соціуму: особистість професійного ж-ста – ступінь адекватності МК, перший фільтр соціальної відповідальності і останній гарант свободи слова.

Психоісторичний стан відчувається в МК як стійкий енергетичний потік колективних почуттів (від ентузіазму до відчаю), який конденсується особистісними переживаннями людей від проблем суспільного життя.