Динаміка розвитку інформаційних і аналітичних жанрів

Жанр - найбільш консервативний елемент форми літературного твору. Він стабільний за основою, структурою. Той чи інший твір несе у собі генетично закладену жанрову пам'ять. Зберігаючи певні визначальні жанрові риси, жанри не можуть не зазнавати певних модифікацій. Ці зміни залежать від багатьох причин. Перша причина суб'єктивна, авторська. Чим талановиті­ший, самобутніший автор, тим оригінальніший його твір не тільки за змістом, але й за формою, зокрема, жанротворчістю. У ж-стиці, в усякому разі в елементарних інформаційних її жан­рах, авторське начало не так помітне, не настільки індивідуальне. Однак во­но стає дедалі відчутніше з ускладненням жанрових форм п-стики. Друга причина об'єктивна. Вона пов'язана з тими епо­хальними суспільними змінами кінця XX століття, яке ознаменувалося роз­валом тоталітарної системи, утворенням на території колишньої імперії нових постсоціалістичних держав, інтенсивних культурних зв'язків із Захо­дом, впливом традицій європейської та американської ж-стики, особливо у сфері телебачення.

Умовно можна виділити три періоди суттєвих змін у колишній радян­ській ж-стиці. Перший – у період так званої хрущовської відлиги. Збері­гаючи повний контроль і повну монополію над засобами масової пропаган­ди, партійна верхівка під тиском самого життя змушена була піти на певні зовнішні зміни, які стосувалися розширення тематики і суто формального обличчя преси. У газетах, у яких за сталінських часів, окрім директивних передовиць, кореспонденцій про трудові подвиги, зрідка фейлетону чи портретного нарису про героїв-правофлангових п'ятирічки, спеціально підібраних і дистильованих повідомлень про події міжнародного житія, добірок про боротьбу за мир, почали з'являтися живі репортажі (появу репортажу і репортера, які до того вважались буржуазними забаганками, сприймали як ж-стський подвиг), добірки неорганізованих спеціальних листів, полемічні виступи тощо. Газети, як і радіопередачі, стали різноманітнішими за формою, версткою.

Другий період пов'язаний із серйозними соціально-політичними зміна­ми - перебудовою. Вона збігається із духовним і на­ціональним відродженням суспільства. На цей час припадає уже згадуване, небачене навіть у міжнародних масштабах піднесення періодики, своєрідний бум ЗМІ, величезне зростання їхнього авторитету і відповідно тиражів, популярності. Для ЗМІ характерним стає вільнодумство, небажання піддаватись будь-якому контролю, дискусійний, мітинговий стиль, категоричність і без­компромісність суджень. У жанровому плані хотілось би звернути увагу на одну деталь. Один з найнудніших свого часу жанрів - звіт - стає чи не найпопулярнішим у газеті й особливо на телебаченні. Багатополосні звіти із мітингів, зборів, засідань оновлених рад, їх прямі трансляції читалися і дивилися як найзахоплюючіші романи, невигадані спектаклі, драми і трагедії. Аудиторія із здиву­ванням буквально поглинає раніше невідомі історичні документи, статті на теми далекого і недалекого минулого.

З часом настає пора протве­резіння, спаду популярності, однак у змістовний і навіть жанровий код сучасної ж-стики не може не вписатись все те, що було у так спрощено і схематично відтвореному минулому. Як не може не вписатись туди вплив західних мас-медіа, досвід яких стає щораз доступнішим, зокрема завдяки Інтернету. Усе це не могло не вплинути на жанрово-стилістичну струк­туру сучасної ж-стики. На перший план висуваються такі безумовно позитивні загальні тенденції сучасної ж-стики, як зміцнення інформаційної основи ЗМІ та посилення діалогічності.

В останні десятиліття ж-стика почала нарощувати інформаційні м'язи, інформаційну культуру. Інформаційні програми українського радіо, телебачення йдуть із залученням усіх форм оперативного інформування. Та було б передчасним стверджувати про бездоганну інформаційну службу. Ніяк не пропорційним є спів­відношення тих, хто здобуває, і тих, хто користується переказом уже зібраної й обробленої інформації. З огляду на це інформація тематично вузька й одноманітна, не завжди достовірна і точна.

Зміни у соціально-політичному мисленні зумовили надання переваги діалогічним формам ж-стики перед монологічними. Мова йде не тільки про домінування інтерв'ю як жанру, але й про пряме переростання інтерв'ю у розгорнений діалог, а також про діалогізацію самого процесу спілкування з аудиторію, чому сприяє і редакційна пошта, і ширша організаторська робота,.

Помітним стало посилення аналітичного пафосу газет, особливо популяр­них нині тижневиків. На жаль, це не є ще нормою. Найпершою пере­думовою цього процесу є поглиблення компетентності, залучення до розмо­ви авторитетних людей, фахівців, унаслідок чого у пресі, особливо у тиж­невиках, а також на радіо і телебаченні з'являються цікаві та повчальні діа­логи, в основі яких певна колізія, зіткнення думок, елементи драматичної дії. За наявності тенденції до лаконізму, якої нам ще так бракує, у кращих газетах час від часу з'являються великі за обсягом дослідження тієї чи іншої проблеми.

Не можна не помітити і своєрідного мораторію на певні популярні колись жанри або їх трансформацію. Маємо на увазі насамперед огляд пре­си, нарис, а також фейлетон. Огляд преси існує сьогодні переважно на радіо у вигляді дуже стислих повідомлень найважливіших виступів провідних українських чи закордонних видань із обов'язковим цитуванням найважливіших, найоригінальніших місць окремих публікацій.

У сучасних українських, як і, до речі, закордонних мас-медіа, майже зник традиційний портретний нарис. Натомість щоразу популярнішим стає політичний портрет. Також зник фейле­тон. Можливо, це пояснюється тим, що фейлетоністи, сатирики у період відомих заборон широко вдавалися до езопівської мови. Можливість го­ворити відкритим текстом привела до зміни акцентів, до прямої, не опо­середкованої вигадкою критики.

Досить помітними у сучасних ЗМІ є есеїстичні тенденції. Зрозуміло, що тон тут задають такі майстри цієї невимушеної, асоціативної розмови із глибоким філософським підтекстом, як Є. Сверстюк, М. Маринович, О. Забужко, М. Рябчук, Ю. Андрухович, Ю. Покальчук, В. Яворівський.

Нарешті, серйозних жанрових змін зазнає ж-стика під впливом бурхливого розвитку електронних, а останнім часом ще й комп'ютерних систем масового інформування. Телебачення, скажімо, щораз ширше використовує можливості зображення, експлуатуючи давно відомий принцип: краще раз побачити, ніж кілька разів почути. За легкістю і приємністю сприймання воно домінує. Телебачення стало практично монопольним у багатьох видах репортажу, зокрема футбольного. Газетний звіт про футбольний матч фак­тично перестав бути у часовому та й у змістовному вимірі звітом у первіс­ному значенні слова. Він дедалі більше потребує аналізу, вміння побачити і зрозуміти те, чого не бачить пересічний глядач, компетентного судження, пошуків причин, а не констатації того, що глядач уже побачив на екрані.

З огляду на природу друкованого слова, вона повинна бути точнішою, детальнішою, достовірнішою, документованішою. Друкована інформація має і може містити значно більший елемент аналізу, зіставлення, стислого і дотепного коментування. Постійне розширення і збільшення потоків інформації вимагає стислос­ті, лаконізму, оперативності. Йдеться насамперед про активізацію інформаційних жанрів, про вміння швидко, коротко й яскраво розповісти про найважливіші проблеми дня. Значний досвід у цій справі набутий ТСН, кращими комерційними радіо- і телестанціями..

ХУДОЖНЬО-П-СТИЧНІ ЖАНРИ

До художньо-п-стичних жанрів належать такі жанри, як замальовка, нарис, есе, фейлетон, памфлет. Прийнято досі вживати для назви цієї групи творів термін "художньо-публіциспічні жанри". Це не зовсім справедливо, оскільки художня п-стика є лише одним з її різновидів. Не меншу роль у ж-стиці відіграють політична та наукова п-стика.

Родовими ознаками п-стичних жанрів є

1)вихід на перший план вражень автора від розглянутих фактів, його оцінки їх;

2)домінантне значення суб'єктивних міркувань, авторської думки;

3)організаційна роль образного ряду, у якому пріоритетне значення набуває образ автора-п-ста, поданий з ліричною прямолінійністю як "Я";

4) проведення певної філософської (ідеологічної, моральної) концепції, яка має самодостатнє значення і використовує різні типи аргументів, включно з фактичними.

Замальовка — найбільш компактний жанр художньої п-стики, у якому висловлені враження автора від події, поєднані інформаційність і образність, ескіз з натури. Часто замальовка розповідає про незначну одиничну подію, наділяючи її визначною семантикою, підносячи (звичайно ж, суб'єктивно) її значення

Нарис — центральний жанр п-стики, що передбачає опера­тивний відгук на подію, розкриття образу цікавої особи, створення портрету колективу, розповідь про побут, звичаї людей регіону своєї й чужої країни. Нарис – худ.-публ. жанр, у якому досліджуються реальні життєві явища через людські долі та характеристики з метою впливу на соціальну практику, формування особистості, її орієнтації у системі соціально-політичних та духовних цінностей. Типологія нарису включає в себе портретний, проблемний, подорожній, науково-популярний та інші. Головна особливість нарису — широке використання в ньому елементів художнього мислення. Автор змальовує певне явище „з натури”. Конфлікт – як зіткнення персонажів – носіїв думок, образ – наближ. До художньої літератури, образ-персонаж

Есе — жанр, у якому вільно, не обов'язково вичерпно, але виразно й індивідуально трактується певна подія, явище, проблема чи тема. Властива п-стична суб’єктивність викладу, асоціативна форма розповіді, вільна будова

Фейлетон — сатиричний жанр п-стики, що виявляє комічну сутність негативних фактів і явищ дійсності. Головним засобом є художній образ. На відміну від памфлету, що висвітлює політичні події, фейлетон – ще й побутові, моральні взаємини. Вирізняють белетристичний (худ.літ.)та п-стичний фейлетон

Памфлет — сатиричний жанр п-стики різко викривального характеру, в якому сатира переростає в сарказм, цілковите заперечення предмету відображення. Висвітлює політичні події. Для памфлету характерні такі риси, як злободенність, документалізм, обрання для викриття значного суспільного явища (важливої соціальної події, видатного державного або громадського діяча).

ПИСЬМЕННИЦЬКА П-СТИКА

Слово «п-стика» (з лат.- суспільний, народний) прийшло до нас з німецької, звідки було запозичене також польською, російською, болгарською та ін. мовами. Зокрема, в українській, мабуть, одним з перших його широко почав вживати І.Франко. Із поширенням письма п-стика фіксується з допомогою знаків, із винайденням друкарського верстата набуває масового поширення, не припиняючи усного функціонування.

Доцільно розрізняти п-стику у широкому і вузькому значенні, професійно-ж-стському значенні слова. П-стика в широкому значенні слова охоплює всі публічні виступи на актуальні суспільно-політичні теми, а отже, майже всі ж-стські виступи. Без сумніву, п-стика – своєрідна ділянка духовної культури, вид творчої діяльності, вираженої у живому і писаному слові, звуці, зображенні. Вона споріднена з наукою, мистецтвом, філософією, релігією, але не є, як каже М.Шлемкевич, жодною з них. Й.Лось дає таке визначення:“П-стика – це словесна сфера моделювання свідомості, вияв незгасної активності, динамізму людського духу, політичне і морально-філософське освоєння історії та актуальної суспільної практики, всеохоплюючий засіб формування особистості, площа вияву інтересів і вартостей людей, суспільних груп і націй, втілення їх культурної ідентичності”.

П-стика у вузькому значенні слова, власне п-стика – своєрідний вид літературної творчості з певними, властивими їй особливостями і внутрішніми закономірностями. П-стика як один із потоків мас-медійної інформації виконує головні функції ЗМІ – оперативне інформування, тлумачення подій і фактів, вираження і формування громадської думки, масової свідомості, управління соціальними процесами тощо. Ці завдання вона реалізує шляхом прямого впливу на свідомість людей, шляхом формування відповідних поглядів, соціальних устоновок. Об’єктом п-стики є реальна суспільна дійсність у всій її складності й взаємозв’язках. Предмет же п-стики – соціальні стосунки між людьми, соціально-політичний, людинознавчий аспект виробничих, економічних, морально-етичних, мистецьких явищ. Тема ж п-стичного твору – не тільки об’єкт відображення, але й певна проблема; у змісті п-стичного твору домінує програма суб’єкта над програмою об’єкта. Для письменника-п-ста головне: вміння оригінально мислити, вміння висловлювати думку дохідливо, популярно, образно, у творчому м-ді поєднувати прийоми теоретичного і конкретно-образного мислення з елементами художнього мислення, поєднувати раціональне й емоційне, сплав поняття та образу, переконати читача, зробити його своїм однодумцем.

Отже, п-стика – це твори, в яких оперативно досліджуються й узагальнюються з особистих, групових, державних, загальнолюдських позицій актуальні факти та явища з метою впливу на громадську думку, суспільну свідомість, а відтак на соціальну практику. П-ст вдається до своєрідного поєднання логічно-абстрактного і конкретно-образного мислення, впливаючи на розум і почуття людини, стимулюючи її певні вчинки, соціальну активність.

Письменницька п-стика змушена пристосовуватися до інформаційної ситуації у світі, психології сучасної аудиторії, яка не терпить багатослів’я, занудних повчань і моралізаторства. Мусить змінюватись сутнісний характер п-стики. Вижити може лише інформаційно насичена, добре аргументована, лаконічна, захоплююча своїм дослідницьким пафосом і яскравою образністю п-стика.

Письменник-п-ст пише для свого читача, потреби якого мусить знати і враховувати.