М-ди наукових досліджень у ж-стиці

До групи описових м-дів належать історичний, біографічний, класифікації, типологічного аналізу тощо.

Історичний м-д дає змогу виявляти історичні факти і відтворювати а їх основі історичний процес, розкривати логіку руху цього процесу. Іст. м-д передбачає вивчення розвитку об’єктів дослідження в хронологічній послідовності. Різновидом іст. м-ду є пор.-істор. м-д (крос-культурний аналіз або компаративний аналіз), коли шляхом порівняння виявляють загальне й особливе в історичних явищах, а також причини цих подібностей і розходжень, виявляють і зіставляють рівні розвитку дослідженого об’єкта, зміни, що відбулися, визначають тенденції розвитку.Вирішення проблеми наукового обґрунтування змісту й завдань історії ж-стики дозволить реконструювати значну прогалину в історії вітчизняної періодики. Велике значення в цьому процесі мають історичні м-ди, які передбачають діахронічний підхід у вивченні тогочасної дійсності й відповідають на запитання: як проявилися загальні закони розвитку ж-стики в конкретній історичній ситуації.

Порівняльно-історичний м-д (компаративний) дає змогу простежити динаміку розвитку комунікаційних процесів, розглянути специфіку ж-стської творчості певної доби як особливого виду комунікаційної діяльності, що відображала комунікативну стратегію певного суспільства.

Прийом хронологізації (включає відносну та загальну хронологію) дозволив репрезентувати великий масив періодики України в динаміці й часопросторі. Зокрема, відносна хронологія дозволяє встановити часові межі діяльності окремих часописів, видавців, ж-стів та редакторів, а загальна – виокремити періоди історичного розвитку української ж-стики.

Прийом зіставлення із залученням таких процедур, як фактографія, історична аналогія, порівняльна демонстрація тощо, передбачає виявлення споріднених та відмінних явищ ж-стського процесу, дозволяє простежити їх ґенезу й розвиток. Цей прийом найбільш ефективний при вивченні типологічних ознак періодики Луганської області.

Ретроспективний м-д дослідження також належить до групи історичних і полягає у відтворенні основних тенденцій розвитку ж-стського процесу. Прийом історичної реконструкції сприяє цілісному оглядові ж-стських явищ минулого. Зокрема, прийом внутрішньої реконструкції діє в межах змістової структури ж-стського тексту і полягає в зіставленні загальних особливостей одного й того ж самого явища. Зовнішня ж реконструкція застосовується задля чіткого встановлення споріднених ж-стських явищ на певному етапі суспільного розвитку.

Загальновідомо, що ж-стикознавчі й масовокомунікаційні дисципліни мусять враховувати досвід конкретних досліджень у царині соціології й політології. Ураховуючи той факт, що становлення й розвиток української ж-стики відбувались в умовах жорсткого тоталітарного режиму, однією із домінуючих площин наукового розгляду є ідеологічна, яка реалізується за допомогою використання політологічного м-ду дослідження. Одним із найпродуктивніших його прийомів, за свідченням Г. Почепцова, є спостереження за поведінкою []. На основі нього можна простежити генеральні політичні стратегії радянського уряду через комплексний аналіз поведінки певної особи (ж-ста, дописувача, політичного діяча чи окремої людини) чи групи осіб (редакційного колективу, політичної партії, народу). Визначення специфічних рис поведінки окремої аудиторії на прикладі діяльності кожного її представника дає змогу робити вагомі висновки щодо конкретних історичних подій, явищ та процесів, з метою формування ідеологічних переконань певної політичної епохи.

Для виділення й характеристики ж-стських фактів і явищ на певному етапі їх історичного розвитку застосовується досить давній, проте надзвичайно ефективний м-д синхронного аналізу – описовий. Він асоціюється з прийомом безпосереднього спостереження, який, реалізуючись за допомогою виділення, членування й інтерпретації комунікативних одиниць, підводить дослідника до їх практичного аналізу.

Бібліографічно-описовий м-д використовується задля висвітлення інформації про хронологічні рамки діяльності анотованих часописів, які функціонували на території України, їх приналежність до того чи іншого органу влади, динаміку назв, а також відомостей про редакторський колектив, об’єм накладу тощо.

Серед аналітичних м-дів можна виокремити контент-аналіз та пропагандистський аналіз. Усі ці м-ди базуються не тільки на теоретичних розробках, але й мають довгий досвід практичного використання.

Так, контент-аналіз – один із найбільш продуктивних формалізованих м-дів, який використовується для вирішення питань аналізу масово-комунікативного процесу. „Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності, котрі висловлюються чи навпаки приховуються в документах, так і внутрішні закономірності самого об’єкта досдідження” [Іванов, 116]. Основним прийомом цього м-ду є виділення одиниць наукового спостереження. З допомогою статистичних (квантифікаційних) прийомів цього м-ду можна виявити певні тенденції оцінювання соціально-політичних подій та явищ, а також визначити „взаємозв’язки між тематикою змісту і кількісними параметрами інформації”.

М-д контент-аналізу „відкриває шлях до аналізу великих сукупностей матеріалів, під час відбору яких користуються правилами статистики, а не особистими смаками” [с. 545]. Тому під час дослідження типологічних (періодичності, накладу, обсягу сторінок та формату), проблемно-тематичних та ін. особливостей доцільно застосувувати математичні процедури, які дозволили зробити деякі концептуально вагомі узагальнюючі підсумки та теоретичні висновки, представити їх у лаконічній і зображальній формі таблиць та діаграм.

Застосування статистичного м-ду сприяло визначенню кількісних показників розвитку ж-стського процесу. Добір об’єктів статистичного дослідження, основними серед яких є медіатипологія, проблемно-тематична, жанрова специфіка, поетапний і порічний розвиток друкованих ЗМІ, сприяє найточнішому відтворенню закономірностей та основних тенденцій розвитку ж-стської думки.

Застосування пропагандистського м-ду є безперечним атрибутом дослідження луганської преси партійно-радянського періоду. Він полягає у виявленні структури й техніки агітаційно-пропагандистської організації, ефективних засобів упливу уряду на маси, визначенні цільової аудиторії тощо.

Біографічний м-д передбачає дослідження подій на основі свідчень очевидця. Використання цього м-ду вимагає дотримання певних правил: історію життя однієї людини необхідно співвідносити з часом і суспільством, в якому ця людина жила; вивчаючи біографію певної особи, слід намагатися дослідити динаміку суспільного й особистого життя цієї людини; необхідно осмислити поведінку особи в тих чи інших ситуаціях, розкрити мотивацію цієї поведінки, проаналізувати світоглядні позиції індивіда.

М-д класифікації необхідний для з’ясування зв’язків і закономірностей розвитку досліджуваних об’єктів. Класифікацію використовують як засіб для встановлення місця, зв’язку, залежності між об’єктами поділу, для орієнтування в їх багатоманітності. Класифікація ЗМК є способом стислого вираження багатої інформації про множинність об’єктів, крім того вона систематизує матеріал.

Типологічний аналіз – це м-д наукового пізнання, наукової систематизації, класифікації на основі загальних ознак і властивостей. Центральне поняття типологізації – це тип як модель, що відбиває деякі істотні ознаки певної кількості явищ. Типологізація – це виявлення подібності і розходження досліджуваних соціальних об’єктів чи явищ, пошук надійних шляхів їх ідентифікації, а також критеріїв групування в межах прийнятої дослідником моделі.

Спостереження – це пряма реєстрація подій очевидцем, який або самостійно спостерігає події, що відбуваються, або користується даними спостереження інших осіб. Спостереження не є пасивним актом фотографічного відображення реальності дослідником, оскільки все, що він бачить і чує, проходить крізь його свідомість.

Моніторинг – м-д вивчення складних різнорідних систем, який передбачає цілеспрямоване тривале спостереження за характеристиками системи (об’єкта моніторингу), якісний та кількісний аналіз (оцінювання) цих характеристик (визначення змін у часі кожної характеристики тощо), прогнозування змін у системі в цілому.

М-ди отримання даних: інтерв’ю, опитування, анкетування.

Експеримент – це дослідження, в якому треба встановити, як зміни одного незалежного фактору впливають на залежні параметри. В експерименті створюється штучна ситуація для того, щоб дослідник міг перевірити на практиці свої гіпотези, зімітувати деякі життєві ситуації, що дало б йому змогу краще пізнати досліджуваний об’єкт.

14. Ж-СТИКОЗНАВСТВО: історія питання та умови розвитку ж-стикознавчого процесу в Україні

Жур-во – це наука, яка займається вивченням історії, теорії і практики ЗМІ, є онтологією ж-ки. Власне ж-во поділяється (за Різуном) на історичне жур-во (історія ж-ки – займається дослідженням процесу зародженняй формування науки про ж-стику, наук. праць з історії, теорії і практики ЗМІ, визначенням періодів розвитку ж-стикознавства), теоретичне (теорія ж-ки) та експериментальне жур-во (емпіричні досл-ня, моніторинг ЗМІ). Історія жур-ва малодосліджена. Відсутні праці, які дають повне уявлення про розвиток укр. жур-ва в цілому. Весь доробок ж-знавчих досліджень можна поділити на:

1) роботи, присвячені вивченню діяльності якогось окремого ж-знавця. Так, діяльність І.Франка, як відомого письменника, критика, п-ста, жур-та, видавця, перекладача досліджені М.Возним, І.Бассом, О.Деєм, С.Щуратом, І.Дорошенком, М Нечиталюком. Однак діяльність Франка-історика та теоретика ж-ки відсутні. Виняток становлять наук. статті В.Дмитрука «І.Ф. – історик демократичної ж-ки», І.Михайлина «Нарис з історіографії історії укр. ж-ки. М-дологічні уроки І.Ф.». До праць, які розглядають Франкову теорію п-стики належать роботи І.Кургановського «Майстерність Френка-п-ста», М.Нечиталюка «Оружием публициста: Вопросы теории, проблематики, идеологической функции И.Фр», та «Зачинатель теорії п-стики. Деякі питання теорії п-стики в інтерпретації І.Ф.». У працях О.Сербенської «Основи мовотворчості ж-ста в інтерпретації І.Ф», «Мовна діяльність ж-та: М-дологічні засади І.Ф» досл. концепція І.Фр стосовно мовної діяльності ж-та. Серед робіт жур-ців слід назвати також ті, що присвячені вивченню поглядів М.Грушевського на ж-ку. Це статті М.Нечиталюка «Реформатор укр.. ж-ки (М.С.Грушевський у «Літ.-наук. віснику» першого періоду видання)», «Білі плями» у вивченні історія дожовтневої укр. ж-ки».Вивчення поглядів М.Гр. продовжив А.Нашкерський у статті «М.Гр. та С.Єфремов: дві концепції укр. ж-ки». У ІІ пол. ХХ ст. з’явилися праці, у яких розглядалися праці з іст. ж-ки таких дослідників, як Б.Грінченко, М.Возняк, І.Кревецький, В.Ігнатієнко. До них належать роботи О.Стадника «Б.Гр. – творець і дослідник укр. преси», Ф.Дисака «М.Возняк – дослідник і п-ст», В.Качкана «Реальні образи сумної правди (І.Кревецький – історик, критик, бібліограф, пресо- і книгознавець), Н.Черниш «І.Кревецький – книгознавець, видавець, бібліограф», Г.Ковальчук «В.А.Ігнатієнко».

Існують матеріали про діаспорного дослідника укр. преси А.Животка. Це передмова К.Костева до «Історії укр. преси» А.Животка, історико-бібліогр. нарис М.Тимошика «А.Животко як гром. діяч, ж-ст і учений».

У 2000 р. вийшов збірник наук. праць кафедри укр. преси Львівського нац. ун-ту, присвячений 70-літтю професора В.Й.Здоровеги. На початку книги вміщені статті С.Костя, І.Лубковича, В.Боденчука про В.Здоровегу як відомого укр. ж-знавця, першого в укр. дослідника п-стики, теоретика ж. науки.

Доробок фундатора укр. жур-ва Д.Прилюка дослідив В.Різун у статті «Штрихи до наукового портрета Д.М.Прилюка».

2) наук. праці, у яких розглядаються етапи розвитку укр. ж-знавства в Україні. Це доробки М.Нечиталюка «Горизонти нових наукових розробок», «Турботи істориків ж-ки», «Білі плями» у вивч. іст.укр. ж-ки (Деякі питання м-дології і критики наук. джерел)», «М-дологічні проблеми історико-ж-стських досл», «На шляху до багатотомної історії укр. ж-ки» та ін. Помітними з цього погляду є видання М.Романюка «Укр. пресознавство на порозі ХХ століття» та Ю.Тернопільського «Укр. преса з перспективи 150-ліття».

3) бібліограф. покажчики ж-стикознавчих досл. укр. учених. Це передусім вибрана бібліографія В.Івонова та Б.Чернякова «Укр. журн-во в працях науковців ін-ту ж-ки КНУ ім. Т.Шевч., 1993-1998», бібл. покажчики Б.Іванова «Ж-сткознавчі публікації у серіальних виданнях КНУ ім. Т.Ш. 1958 – 1998», «Укр. журн-во. Десерт. дослідження».

Умови розвитку жур-ва в Україні з алежали від суспільно-політичного устрою держави. Так, протягом ХІХ ст. укр.. преса хоч і з великими труднощами (укр.. етнографічні землі входили до складу різних держав) розвивалася у різних регіонах Укр. Початкові розвідки про пресу зводилися до систематизації спостережень, пошуку шляхів її систематизації і коментування. Наукова цінність таких джерел полягає в багатому фактичному матеріалі. Досить плідними у розвитку укр. жур-ва були 20-ті рр. Науковому об’єктивізму й дотриманню нац.-держ. позицій сприяла українізація. Однак починаючи з 30-х рр. унаслідок політичного терору сталінської диктатури більшість укр. інтелігентів, дослідників укр. преси була репресована (напр.. В.Ігнатієнко), а їх прізвища вилучені з наукового обігу. У Росії ж перші дослідження в галузі Ж після 1917 року були підпорядковані пануючій ідеології: удосконалювалися зв’язки Ж і аудиторії, м-ди навчання політично грамотних ж-стів. В умовах становлення тоталітарної системи розпочався процес підготовки Ж кадрів. Перші навч. закл., в яких йшла підготовка працівників для більшовицької преси, з’являлися у Харкові у 20-30 рр. ХХ ст.: Укр. Комуністичний університет ім. Артема (проіснував до 1941 р.), газетний технікум. У повоєнний час підготовка журн. кадрів перемістилася до Києва, де при філологічних факультетах були створені відділення ж-ки. У 1953 були створені ф-ти ж-ки у Київському, а через рік у Львівському ун-тах. На сьогодні ж-стську освіту можна здобути майже в кожному обласному центрі України.