Особисті відносини між подружжям за національним правом

Тільки належно оформлений шлюб породжує взаємні права та обов'язки між подружжям. Шлюбно-сімейні відносини поділяються на особисті та майнові. Особистим відносинам у законодавстві держав відводиться менше уваги, ніж майновим, адже в багатьох правових системах діє принцип невтручання в суто особисті справи подружжя.

Переважна частина особистих відносин між подружжям регулюється звичаями, нормами моралі, шлюбним договором (контрактом). Законодавство обмежується тільки регулюванням питань вибору прізвища подружжя, їх обов'язку сумісного проживання, досягнення повноліття на час реєстрації шлюбу, права анулювати шлюбний договір (контракт), укладений між подружжям.

У законодавстві правових систем "сім'ї континентального права" здебільшого проголошується принцип рівності подружжя у шлюбі. Так, у Франції подружжя спільно здійснює моральне керівництво сім'єю та піклується про її матеріальне забезпечення. Воно повинно дбати про виховання дітей та готувати їхнє майбутнє (ст. 213 Цивільного кодексу Франції в редакції від 4 червня 1970 р.).

Особистим правом є можливість вибору місця проживання подружжя за взаємною згодою (наприклад, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу Франції в редакції від 11 липня 1975 р.). Дружина має право взяти прізвище чоловіка чи зберегти своє дошлюбне. Норми про це містить сучасне законодавство Австрії, Іспанії, Італії, України, ФРН та інших держав. До особистих прав подружжя належить також право на материнство та батьківство (статті 49, 50 Сімейного кодексу України), на повагу до своєї індивідуальності (ст. 51 Сімейного кодексу України).

Дещо по-іншому регламентуються особисті відносини подружжя в державах "сім'ї загального права". Тут принцип рівності чоловіка й жінки у сімейних відносинах не отримав законодавчого закріплення і не сформульований судовою практикою. У нормах, що стосуються прав дружини, вказується на рівність прав заміжніх і незаміжніх жінок, на усунення "неправоздатності" заміжніх, але не про надання їм таких самих прав, як і чоловікам.

У державах зазначеної "сім'ї" особисті відносини подружжя ще й досі характеризуються привілейованою роллю особистого імені чоловіка (Англія; США; Канада, за винятком її провінції Онтаріо). Виявом привілейованої ролі особистості чоловіка є "консорціум", тобто обов'язок спільного подружнього життя з можливим спільним веденням господарства тощо. Поняття "консорціуму" охоплює й право дружини мати прізвище чоловіка та її обов'язок слідувати за чоловіком, проживати в обраному ним місці. Порушення дружиною останнього може стати підставою для звернення до суду з позовом про розлучення. Загалом вичерпної регламентації "консорціуму" в джерелах права не існує. У практиці судів згаданих держав до 1970 р. недотримання "консорціуму" могло потягнути заявлення чоловіком позову з вимогою відновлення подружнього проживання. За останні 20 років значення цього інституту в шлюбно-сімейних відносинах істотно зменшилось.

3.Відносини між батьками і дітьми.....Надмірна опіка – типова проблема дітей з благополучних сімей, особливо, якщо дитина в сім’ї одна. Батьки, бажаючи тільки добра, обмежують самостійність дитини, у той час, як вона вже відчуває себе особистістю, хоче хоч якось проявити себе. У такій ситуації потрібно зрозуміти, що рожеві окуляри, які батьки свідомо надягають на дитину, рано чи пізно доведеться знімати. При чому, чим пізніше – тим болючіше. В особливо важких випадках люди, яких батьки опікали понад міру, страшаться життя, їх лякають труднощі. Тому, як би не хотілося вберегти малюка від «шишок» – дозвольте йому діяти, нехай і під вашим контролем, але діяти. Недовіра. Недовіра може мати і найбезневинніші причини: люди ростили свого малюка, все за нього робили, у всьому допомагали, і їм дуже складно буде повірити, що він зможе щось робити самостійно. При цьому, здібності і розвиток дитини ролі не грає – йому все доведеться доводити (іноді – не найкращим чином). Така недовіра є наслідок надмірної опіки, і може стати причиною інфантильності. У більш старшому віці батьки переконаються в тому, що їхнє чадо зовсім не пристосоване до життя, і не вміє (більш того – не хоче) нічого робити. Другий варіант недовіри більш небезпечний – він виникає в результаті слабкого зв’язку між батьками і дитиною. Батьки мало цікавляться життям дитини, а вона, у свою чергу, не прагне розкривати свої таємниці. Не знаючи, чого очікувати від свого нащадка, мами і тата готуються до всього, часто прокручуючи найгірші варіанти. Якщо висловлена підозра (або навіть звинувачення) було безпідставним, то це похитне віру дитини у батьківську справедливість, що призведе до брехні, скритності – тоді вже налагоджувати відносини буде складно. Комплекси. Мова піде саме про батьківські комплекси, їх нереалізовані амбіції. Наприклад, мати в дитинстві хотіла займатися гімнастикою, але у неї не було такої можливості. Народивши дочку, вона віддає дівчинку в спортивну школу, мріючи таким чином реалізувати свою дитячу мрію. При цьому дочка може опиратися, але це мало допомагає. Логічно, що в такій ситуації ніхто не залишиться задоволений. Діти – це не другий шанс заново прожити своє життя. Образи і страхи батьків іноді стають причиною викривленого сприйняття світу у дітей, яке зберігається на все життя (часто це буває в неповних сім’ях або після розлучення, коли діти стають розмінною монетою). Навіть якщо ви абсолютно задоволені своїм життям – це не привід заставляти дитину слідувати всім вашим переконанням, адже за 10 і більше років світ дуже змінився. Недостатня увага. Це досить поширено в молодих сім’ях – навчання, кар’єра, та й розважитися хочеться, а з дитям може і бабуся посидіти. Звичайно, бабуся може, але цього мало. При нестачі батьківської уваги і любові діти починають вередувати, спеціально шкодити, щоб хоч якось звернути на себе увагу. І якщо з маленькою дитиною ще можна впоратися, то підліток вже сповна «віддячить» за брак спілкування в дитинстві. Саме в цьому складному віці він не підпустить до себе батьків, а іноді може накоїти дурниць «на зло». Все на світі заслуговує на увагу, але в першу чергу його заслуговують діти.

4.Усиновлення..... Усино́влення (або удоче́ріння) — влаштування у сім'ях дітей, які залишилися без піклування рідних батьків; адопція (лат. adoptio, від adopto — усиновлюю). Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 Сімейного Кодексу України

Згідно з сімейним законодавством України усиновлення допускається у відношенні неповнолітніх дітей — і тільки (виключно) в їхніх інтересах. При влаштуванні дитини враховуються етнічне походження, релігійна й культурна приналежність, рідна мова, можливість забезпечення наступності у вихованні та освіті.

Усиновлення братів та сестер різними особами не допускається, за винятком випадків, коли усиновлення відповідає інтересам дітей.

Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя) є злочином.

5.Опіка і піклування..... Оскільки опіка (піклування) являє особливу форму державної турботи про нужденних осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки, потребують сторонньої допомоги.

Згідно з чинним законодавством України, а саме ст. 55 ЦК України, опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Аналіз норми ст. 55 ЦК України дає підстави стверджувати, що право на опіку або піклування мають особи зі статусом дитини, а також повнолітні особи, які потребують опіки або піклування внаслідок певних життєвих обставин.

Опіка встановлюється з метою захисту особистих і майнових прав та інтересів осіб, які не досягли 14 років (малолітні особи), та осіб віком від 14 до 18 років (неповнолітні особи), які внаслідок смерті батьків, хвороби батьків або позбавлення їх батьківських прав чи з інших причин залишились без батьківського піклування. У випадку встановлення опіки або піклування над малолітніми або неповнолітніми особами головною функцією є забезпечення належного виховання та захист їх особистих немайнових і майнових прав та інтересів. Регулювання цих відносин здійснюється Сімейним кодексом України. При цьому можливе субсидіарне застосування норм Цивільного кодексу України відповідно до ст. 8 Сімейного кодексу України.

Опіка та піклування повнолітньої особи, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки, встановлюється (оскільки йдеться про особу, яка сформована психологічно та інтелектуально і тому не потребує виховання), для забезпечення захисту особистих немайнових і майнових прав та інтересів цієї повнолітньої особи.

У чинному законодавстві України поняття опіки та піклування розмежовується через особливе поєднання складних елементів або через особливий критерій. Таким особливим поєднанням складних елементів є стан (фізичний або психологічний) повнолітньої фізичної особи та прийняте з урахуванням стану повнолітньої особи рішення уповноваженого державою органу (суду), що набрало законної сили. У випадку коли йдеться про встановлення опіки або піклування над особою, яка має статус дитини, тобто яка не досягла повноліття (18 років), таким особливим критерієм є вік дитини.

Встановлення опіки або піклування над особою, яка має статус дитини, відбувається у тому випадку якщо: 1) батьки померли; 2) невідомі; 3) визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими; 4) позбавлені судом батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини; 5) визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах); 6) понад шість місяців не можуть займатись вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за скоєння злочину, за станом здоров'я (інваліди 1 II групи) тощо); 7) понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи; 8) підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ; 9) відмовились від дітей в установленому законом порядку; 10) виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у довготривалому відрядженні; 11) перебувають під слідством