Форми та види міжнародного кредиту

Різноманітність форм та видів міжнародного кредиту в найзагальніших рисах можна класифікувати за кількома головними ознаками, які характеризують окремі сторони кредитних відносин.

Форми міжнародного кредиту:

1. За цільовим призначенням:

· Зв'язані кредити — надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді. Вони можуть бути:

· комерційні — які надаються для закупівлі певних видів товарів і послуг;

· інвестиційні — для будівництва конкретних об'єктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів;

· проміжкові — для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт (інжиніринг).

· Фінансові кредити — це кредити, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі.

2. За загальними джерелами:

· Внутрішні кредити — це кредити, що надаються національними суб'єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним суб'єктам.

· Іноземні (зовнішні) кредити — це кредити, що надаються іноземними кредиторами національним позичальникам для здійснення зовнішньоекономічних операцій.

· Змішані кредити — це кредити як внутрішнього, так і зовнішнього походження.

3. За формою кредитування:

· Товарні кредити — міжнародні кредити, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі.

· Валютні (грошові) кредити — кредити, надані у грошовій формі: у національній або іноземній валюті.

4. За формою забезпечення:

· Забезпечені кредити — кредити, забезпечені нерухомістю, товарами, документами, цінними паперами, золотом та іншими цінностями як заставою.

Застава товару для одержання кредиту здійснюється в трьох формах:

· тверда застава (певна товарна маса закладається на користь банку);

· застава товару в обігу (враховується залишок товару відповідного асортименту на певну суму);

· застава товару в переробці (із заставою товару можна виробляти вироби, не передаючи їх до застави в банк).

Застава є засобом забезпечення зобов'язань за кредитною угодою, тому кредитор має право у разі невиконання боржником зобов'язань отримати компенсацію, розмір якої дорівнює вартості застави.

· Бланкові кредити — кредити, надані просто під зобов'язання боржника вчасно погасити, документом при цьому виступає соло-вексель з одним підписом позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент та овердрафт. Контокорент — одна з найстаріших форм банківських операцій. Вона є особливою формою кредитної угоди, згідно з якою кредитна операція передбачає відстрочку платежу, який мав би бути здійсненим за відсутності контокорентної угоди. Це здійснюється з метою збереження у клієнтів певних коштів, які вони повинні сплачувати для вирішення інших проблем, що дає змогу прискорити обіг їх коштів, розширити операції.

· В англо-саксонських країнах застосовується інша форма короткострокового кредитування, яка має спільні риси з контокорентом, — овердрафт. При наданні овердрафту банк здійснює списання коштів з рахунку клієнта у розмірах, більших ніж залишки на його рахунку, відкриваючи таким чином кредит. Принципова різниці між контокорентом і овердрафтом полягає в тому, що угода про овердрфат щоразу укладається знову і означає тільки одну домовленість про надання кредиту, тодів як за контокорентом передбачається автоматичне продовження кредитування протягом усього контокорентного періоду.

5. За строками:

· Надстрокові — добові, тижневі, до трьох місяців.

· Короткострокові — до 1 року.

· Середньострокові — від 1 до 5 років.

· Довгострокові — понад 5-7 років.

6. За валютою позики:

· у валюті країни-позичальника;

· у валюті країни-кредитора;

· у валюті третьої країни;

· у міжнародній грошовій одиниці (СПЗ, ЕКЮ та ін.).

7. За формою надання розрізняють:

· фінансові (готівкові) кредити — зараховуються на рахунок боржника та надходять в його розпорядження;

· акцептні кредити — застосовуються у формі акцепта тратти імпортером або банком;

· депозитні сертифікати — документи, які свідчать про вкладення грошових коштів, поміщення їх на депозитний рахунок у банк під оголошену ставку відсотка;

· облігаційні позики та ін.

8. За кредиторами:

· Приватні кредити — надаються приватними особами.

· Фірмові (комерційні) кредити — кредити, що надаються фірмами.

· Банківські кредити — кредити, які надаються банками, іноді посередниками (брокерами).

· Урядові (державні) кредити — кредити, надані урядовими установами від імені держави.

· Кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій.

· Змішані кредити — в яких беруть участь приватні підприємства та держава, державні та міжнародні установи.

· Фірмовий (комерційний) кредит є однією з найстаріших форм зовнішньоторговельного кредиту. Він є позичкою, яка надається експортером однієї країни імпортеру іншої у вигляді відстрочки платежу, або, іншими словами, це не що інше, як комерційний кредит у зовнішній торгівлі. Фірмовий кредит, строки якого коливаються в межах від 1 до 7 років, має декілька різновидів: вексельний кредит; аванс покупця; кредит за відкритим рахунком. Частіше всього фірмові кредити реалізують з допомогою векселя або за відкритим рахунком.

· Вексельний кредит передбачає, що експортер укладає договір про продаж товару, а потім виставляє перевідний вексель на імпортера. Останній, одержавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату в строк, який на ньому вказано.

 

Лекція 14. Позадоговірні зобов’язання.

 

1. Колізійні питання деліктних зобов’язань.

Принцип "lex loci delicti comissi” відтворений у великій кількості держав. Нині йде обмеження цієї прив’язки.

 

Виділяють три колізійні питання, що обумовлюють це обмеження:

· ситуація, коли певна дія або бездіяльність мало місце за кордоном у такий засіб, що за кордоном це є делікт, а у державі суду – не делікт. Тому нині від цього принципу відмовляються на користь держави суду;

· коли дану прив’язку застосувати не можна (наприклад, у відкритому морі);

· пов’язане із збільшенням сфери відповідальності, що настає без вини (абсолютна відповідальність).

 

Національні законодавці й судова практика застосовують дану прив’язку разом з іншими прив’язками: принцип "lex loci comissi” або "lex nationalis”, "lex flagi”, право суду, місце реєстрації транспортного засобу.

У США використовують прив’язку до закону, який має з деліктом найбільш суттєвий зв’язок. Але виникає питання – який закон це буде?

Найпомітнішим є положення угорського закону про міжнародне приватне право (1978): "До відповідальності за шкоду, заподіяну не у зв’язку з договором, якщо тільки цим законом не передбачено інше, застосовується закон, який є чинний у місці або під час дії або бездіяльності особи, яка спричинила шкоду. Якщо це є більш вигідним для потерпілого, він має право користуватись законом держави, де шкода наступила. Якщо місце заподіювача шкоди й потерпілого є в одній державі – застосовується законодавство цієї держави. Якщо за законом місця скоєння дії або без дії особою, яка заподіяла шкоду, умовою відповідальності є вина, здатність до винної дії встановлюється або за особистим законом заподіювача шкоди або за законом місця скоєння правопорушення”.

 

Заподіяння шкоди вУкраїні.

Цивільне законодавство України не дає визначення зобов'язання із заподіяння шкоди (деліктного зобов'язання). Однак основна ідея, яка його характеризує, міститься у гл. 82 ЦК України, зокрема у ч. 1 ст. 1166 ЦК, відповідно до якої "Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала". В ЦК УРСР (ст. 440) встановлювалася відповідальність за "заподіяну шкоду", що більш влучно характеризує сутність деліктних правовідносин, а відтак в тексті цієї глави ми поряд з терміном "завдана шкода" будемо вживати термін "заподіяна шкода".

Отже зобов'язання із заподіяння шкоди можна визначити таким чином: це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий, кредитор) вправі вимагати відшкодування заподіяної їй шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному обсязі.

Із наведеного визначення зобов'язання із заподіяння шкоди можна виокремити кваліфікуючі ознаки даного зобов'язання, які визначатимуть його місце в системі категорій зобов'язального права.

По-перше, зобов'язання із завдання шкоди за своєю суттю є зобов'язальним правовідношенням, тобто правовідношенням відносним, в якому з самого початку його виникнення є чітко визначеною як уповноважена сторона (кредитор, потерпілий), так і зобов'язана сторона (боржник)

По-друге, незважаючи на відносний характер даного зобов'язання воно виникає в разі порушення абсолютних прав особи (права власності, особистих немайнових прав тощо).

По-третє, незважаючи на те, що можливість застосування положень гл. 82 ЦК поширюється на випадки порушення як майнових, так і особистих немайнових прав особи, відшкодування шкоди завжди має майновий характер. Навіть якщо сама по собі шкода має немайновий характер (моральна шкода), її компенсація буде здійснюватися шляхом сплати грошей або надання іншого майнового блага.

І нарешті, головною метою зобов'язання із завдання шкоди є повне відшкодування (або компенсація) потерпілому завданої шкоди, наскільки це є можливим.