Поняття мпп і його місце у системі права.

Поняття МПП і його місце у системі права.

Міжнародне приватне право – галузь права, що регулює правовідносини, ускладнені іноземним елементом, які виникають змінюються та припиняються у цивільно-правовій сфері(цивільні, сімейні, спадкові та трудов)і, коли хоча б однією зі сторін таких правовідносин є особа (і фізична й юридична). Міжнародне приватне право – це система колізійно-правових та уніфікованих матеріально-правових (та двосторонні договори), що регулюють цивільно-правові відносини, ускладнені іноземним елементом.Отже, об’єктом міжнародного приватного права є врегулювання правовідносин, ускладнених іноземним елементом. Коли правовідносини не ускладнені іноземним елементом застосовується цивільне право, коли правовідносини ускладнені іноземним елементом застосовуються приватне право.

Предмет МЧП є майнові та особисті відносини громадян і організацій, які складаються у результаті міжнародного спілкування.

Предметом міжнародного приватного права є цивільно-правові відносини, ускладнені іноземним елементом.

Цивільні відносини у широкому змісті – диференціація на галузі цивільного, трудового, господарського, банківського, фінансового, екологічного права, такий перелік невичерпний. (Нп.: шлюбно-сімейні відносини).

Виділяють два різновиди системи міжнародного приватного права:

· дисциплінарна – включає загальну, особливу й спеціальну частини (міжнародний приватний процес, але процес є сферою регулювання публічного права, тому спеціальна частина розглядає питання міжнародного цивільного процесу);

· наукова система ставить певні проблема (завдання), які вирішуються правом. Серед таких завдань згадаються наступні:

– захист прав і законних інтересів громадян однієї держави закордоном;

– правовий статус іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб у міжнародному цивільному обороті;

– участь держави, міжнародних організацій, а також їхніх представників й посадових осіб у цивільно-правових відносинах;

– підстави виникнення й порядок здійснення речових прав;

– договірні та їм подібні відносини (зобов’язання);

– виключні права на наслідки інтелектуальної діяльності;

– відносини, пов’язані зі спадщиною;

– сімейні відносини, трудові відносини;

– відносини, що виникають у процесі здійснення всіх вищезгаданих проблем.

Зміст МПП. ДИВІТЬСЯ ПИТАННЯ 1

Природа норм МПП. Метод правового регулювання.

Щодо природи норм міжнародного приватного права та його місця у системі права існують такі погляди:
1. Міжнародне приватне право є частиною міжнародного публічного права.
2. Міжнародного приватного права немає, а є внутрішнє законодавство, що стосується іноземців.
3. Міжнародне приватне право — це поєднання внутрішнього законодавства і міжнародного публічного права.
4. Міжнародне приватне право є окремою галуззю права, оскільки має окремий предмет і притаманні лише йому правові способи регулювання (колізійні та матеріально-правові норми).

4. Принципи та функції МПП. Функції міжнародного приватного права:

· знаходження засобів, за допомогою яких конфлікт між двома правовими системами не викликав би публічно-правовий конфлікт між двома державами;

· полягає у наданні засобів (рекомендацій) щодо врегулювання транснаціональних відносин.

 

Історія МПП та науки МПП.

У світі існує 214 правових систем. Універсального визначення поняття міжнародного приватного права немає. Міжнародне приватне право виникло досить давно. До 1834 року ця галузь права називалась " Conflict of Law ” (конфлікт законів або права). Тут виникала суперечка щодо вірного розуміння цього терміну – розуміти його як "конфлікт законів” або як "конфлікт права”. В міжнародному приватному праві може виникнути конфлікт двох або більше правових систем щодо врегулювання окремої справи. В історичному аспекті деякі з таких конфліктів призводили до війни між конфліктуючими державами.

Передумови та чинники виникнення міжнародного приватного права. Виникнення МПрП як позитивного (об'єктивного), передусім, колізійного права і як системи наукових поглядів щодо шляхів вирішення колізій неодмінно вимагає наявності самого колізійного питання. А воно існує тільки там, де історично склалося декілька відособлених та неоднакових правових систем, і тільки тоді, коли дві або декілька правових систем претендують на регулювання одних і тих самих правовідносини. Колізії можуть виникати між законами різних держав (міжнародні колізії), між специфічними законодавствами адміністративно-територіальних одиниць однієї держави (інтерлокальні колізії), між звичаями різних соціальних або етнічних груп (інтерперсональні колізії) тощо. При цьому, загальними чинниками виникнення і розвитку МПрП (норм та доктрини) є: 1) існування відокремлених (як правило, територіально) правових систем; 2) наявність розбіжностей у регулюванні приватних правовідносин у цих правових системах; 3) наявність цивільного обігу між фізичними та юридичними особами відповідних територіальних одиниць; 4) визнання і повага до прав іноземців.

Таким чином, виникнення МПрП як певного нормоутворення та науки стало відповіддю на формування і розвиток дедалі більшої кількості різноманітних правових систем та об'єктивну необхідність розмежування компетенції цих правових систем щодо регулювання міжнародних приватноправових відносин.

Доктрина як рушійна сила розвитку міжнародного приватного права.

Говорячи про історію МПрП, дослідники зазвичай мають на увазі історію його науки (див., напр., Мережко А. Наука международного частного права: история и современность. - К, 2006. - С. 10). Відповідно, розділи більшості навчальних посібників з МПрП, присвячені історії розвитку МПрП, являють собою огляд основних теорій, що панували в той чи інший час у тій чи іншій місцевості.

Дійсно, правова доктрина є вирішальним чинником розвитку позитивного МПрП. Саме теоретичні напрацювання стали першоджерелом нормативного МПрП, саме наука поклала початок юридичній практиці у сфері вирішення колізій, саме у правовій доктрині, зрештою, була обгрунтована ідея кодифікації МПрП

Доктрина міжнародного права закріпила положення про рівність країн, а тому країни є взаємозалежними. Кожна із країн має взаємно визнавати закони іншої країни незалежно від належності держави до тої чи іншої формації.

Взаємність передбачає надання фізичним і юридичним особам іноземної держави певних прав за умови, що фізичні та юридичні особи України будуть користуватись такими самими правами в тій країні. Таким чином, наша країна забезпечує своїм суб’єктам користування певним комплексом прав в зарубіжній країні, де вони перебувають.

 

Лекція 4. Правовий статус фізичних осіб.

 

Лекція 8. Право інтелектуальної власності.

 

Електронна комерція.

це сфера цифрової економіки, що включає всі фінансові та торгові транзакції, які проводяться за допомогою комп'ютерних мереж, та бізнес-процеси, пов'язані з проведенням цих транзакцій. ^[1][2]

До електронної комерції відносять електронний обмін інформацією (англ. Electronis Data Interchange, EDI), електронний рух капіталу (англ. Electronic Funds Transfer, EFS), електронну торгівлю (англ. E-Trade), електронні гроші (E-Cash), електронний маркетинг (англ. E-Marketing), електронний банкінг (англ. E-Banking), електронні страхові послуги (англ. E-Insurance) тощо

1. Колізійні питання договору міжнародної купівлі-продажу товарів. Сфера застосування Віденської Конвенції 1980 р.

11 квітня 1980 р. у Відні було підписано договір під назвою "Конвенція Організації Об'єднаних Націй про контракти на міжнародний продаж товарів". Конвенція набула чинності 1 січня 1988 р. Україна ратифікувала її 1 лютого 1991 р. Ця Конвенція стала одним з найважливіших комплексів міжнародних норм у галузі приватного права. Учасниками Конвенції є такі країни: Австралія, Австрія, Аргентина, Білорусь, Болгарія, Венесуела, Гана, Гвінея, Данія, Еквадор, Єгипет, Замбія, Ірак, Іспанія, Італія, Канада, Китай, Лесото, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Угорщина, Україна, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, та Югославія.Основні положення Конвенції. Конвенція є однією з "правових норм" міжнародного права і компонентом правових систем держав-учасниць. Отже, вона завжди має пріоритет перед іншими законами та нормами держав-учасниць щодо відносин контракту купівлі-про-дажу. Згідно зі ст. 1 Конвенції1) Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких розташовані в різних державах:а) коли ці держави є учасницями Конвенції; б) коли норми міжнародного приватного права спричиняють застосування права держави-учасниці (згідно з угодоюсторін або колізійною нормою);2) розташування комерційних підприємств сторін у різних державах не береться до уваги, якщо це не випливає з договорів (тих щомали місце до або під час укладання ділових відносин чи обмінуінформацією між сторонами) 3) ні національна належність сторін, ні їх цивільний чи торговий статус, ні цивільний або торговий характер договору не беруться до уваги при визначенні застосування Конвенції.

Заподіяння шкоди вУкраїні.

Цивільне законодавство України не дає визначення зобов'язання із заподіяння шкоди (деліктного зобов'язання). Однак основна ідея, яка його характеризує, міститься у гл. 82 ЦК України, зокрема у ч. 1 ст. 1166 ЦК, відповідно до якої "Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала". В ЦК УРСР (ст. 440) встановлювалася відповідальність за "заподіяну шкоду", що більш влучно характеризує сутність деліктних правовідносин, а відтак в тексті цієї глави ми поряд з терміном "завдана шкода" будемо вживати термін "заподіяна шкода".

Отже зобов'язання із заподіяння шкоди можна визначити таким чином: це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий, кредитор) вправі вимагати відшкодування заподіяної їй шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному обсязі.

Із наведеного визначення зобов'язання із заподіяння шкоди можна виокремити кваліфікуючі ознаки даного зобов'язання, які визначатимуть його місце в системі категорій зобов'язального права.

По-перше, зобов'язання із завдання шкоди за своєю суттю є зобов'язальним правовідношенням, тобто правовідношенням відносним, в якому з самого початку його виникнення є чітко визначеною як уповноважена сторона (кредитор, потерпілий), так і зобов'язана сторона (боржник)

По-друге, незважаючи на відносний характер даного зобов'язання воно виникає в разі порушення абсолютних прав особи (права власності, особистих немайнових прав тощо).

По-третє, незважаючи на те, що можливість застосування положень гл. 82 ЦК поширюється на випадки порушення як майнових, так і особистих немайнових прав особи, відшкодування шкоди завжди має майновий характер. Навіть якщо сама по собі шкода має немайновий характер (моральна шкода), її компенсація буде здійснюватися шляхом сплати грошей або надання іншого майнового блага.

І нарешті, головною метою зобов'язання із завдання шкоди є повне відшкодування (або компенсація) потерпілому завданої шкоди, наскільки це є можливим.

 

Поняття МПП і його місце у системі права.

Міжнародне приватне право – галузь права, що регулює правовідносини, ускладнені іноземним елементом, які виникають змінюються та припиняються у цивільно-правовій сфері(цивільні, сімейні, спадкові та трудов)і, коли хоча б однією зі сторін таких правовідносин є особа (і фізична й юридична). Міжнародне приватне право – це система колізійно-правових та уніфікованих матеріально-правових (та двосторонні договори), що регулюють цивільно-правові відносини, ускладнені іноземним елементом.Отже, об’єктом міжнародного приватного права є врегулювання правовідносин, ускладнених іноземним елементом. Коли правовідносини не ускладнені іноземним елементом застосовується цивільне право, коли правовідносини ускладнені іноземним елементом застосовуються приватне право.

Предмет МЧП є майнові та особисті відносини громадян і організацій, які складаються у результаті міжнародного спілкування.

Предметом міжнародного приватного права є цивільно-правові відносини, ускладнені іноземним елементом.

Цивільні відносини у широкому змісті – диференціація на галузі цивільного, трудового, господарського, банківського, фінансового, екологічного права, такий перелік невичерпний. (Нп.: шлюбно-сімейні відносини).

Виділяють два різновиди системи міжнародного приватного права:

· дисциплінарна – включає загальну, особливу й спеціальну частини (міжнародний приватний процес, але процес є сферою регулювання публічного права, тому спеціальна частина розглядає питання міжнародного цивільного процесу);

· наукова система ставить певні проблема (завдання), які вирішуються правом. Серед таких завдань згадаються наступні:

– захист прав і законних інтересів громадян однієї держави закордоном;

– правовий статус іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб у міжнародному цивільному обороті;

– участь держави, міжнародних організацій, а також їхніх представників й посадових осіб у цивільно-правових відносинах;

– підстави виникнення й порядок здійснення речових прав;

– договірні та їм подібні відносини (зобов’язання);

– виключні права на наслідки інтелектуальної діяльності;

– відносини, пов’язані зі спадщиною;

– сімейні відносини, трудові відносини;

– відносини, що виникають у процесі здійснення всіх вищезгаданих проблем.

Зміст МПП. ДИВІТЬСЯ ПИТАННЯ 1