Поняття, види та особливості зовнішньоекономічних угод. Форма та порядок підписання.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на визначення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Порядок укладання та виконання зовнішньоторговельних договорів регулюють такі нормативно-правові акти України:
— Цивільний кодекс України;
— Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність";
— Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті";
— Закон України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах";
— Закон України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності";
— Указ Президента України "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України" від 04.10.1994 p.;
— Указ Президента України "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" від 04.10.1994 p.;
— Указ Президента України "Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності" від 10.02.1996 p.;
— Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 p.;
— Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті" від 21.06.1995 р. № 444;
— Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України "Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)" від 06.09.2001 р. № 201.
Суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору, мають бути здатними до укладання договору відповідно до законодавства України та/або закону країни, де він укладався.
Зовнішньоекономічний договір укладається відповідно до законів України з урахуванням міжнародних договорів за участю України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законами України.
Зовнішньоекономічний договір укладається суб'єктом ЗЕД або його представником у письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать чинному законодавству. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом ЗЕД України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.
Для підписання зовнішньоекономічного договору суб'єкту ЗЕД не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищої організації, за винятком випадків, передбачених законами України. Суб'єкти ЗЕД мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України. Зовнішньоекономічний договір може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів за участю України.
Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом країни її укладання. Угода, укладена за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недодержання форми, якщо додержені вимоги законів України. Форма угод з приводу будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.

2. Колізійні питання зовнішньоекономічних угод.

1. принцип автономії волі

2. зобов'язальний статут угоди

3. додаткові колізійні норми.

1) можливість для сторін встановлювати зміст договору, усі вимоги, в межах правил;

Особливості:

 

· сторони можуть вибрати право країни, яке буде регулювати умови договору;

· автономія волі є формулою прикріплення, яка займає верховенство позиції в зовнішньоекономічних зобов’язаннях;

· автономія волі як колізійна формула прикріплення буде мати свій розвиток в законодавстві різних країн.

2) встановлюється шляхом вибору права яке використовується в зовн.-тогров. Угоді.

Значення:

 

· визначає права та обов’язки сторін, наслідки невиконання;

· визначає обставини звільнення від відповідальності

· за цим статутом вирішуються питання давності.

3) Додаткові колізійні норми – визначають правила вибору права, регламент цього зовнішньоекон. Угоди, використ, якщо сторонам не зрозуміло право якої країни використовувати:

I. Норми сформульовані для кожного виду зовн.ек. діяльності за якими права і обов’язки сторін регулюються правом країн, де живе, працює одна сторона.

Кредитного – кредитор, для договору купівлі-продажу – продавець тощо.

I I. Спеціальні правила, які враховують специфіку деяких видів договорів

- для договорів про виробництво співробітн. спеціал. і коопер. застосовується право сторони боку де здійснюється діяльність lex loci solutions;

- для договорів про створення спільних підприємств – право держави, де створюється;

для договору укладеного на аукціоні – право де проводиться аукціон – lex loci-a clus.

4. Lex mercatoria. (закони торгівлі) - правила, що складаються в торговельній практиці.Особливе значення цих правил пояснюється тим, що ані внутрішнє, ані міжнародне право не в змозі забезпечити належний рівень регулювання міжнародних торговельних зв'язків. Роль цих правил підсилюється в міру розвитку і ускладнення торговельних зв'язків. Їх відокремлення сприяє перш за все арбітражна практика. Велику роль у їх формуванні грають сьогодні такі міжнародні органи, як Міжнародна торгова палата та Європейська економічна комісія ООН, а також професійні неурядові організації в галузі міжнародної торгівлі.У внутрішньому законодавстві і в практиці національних судів розглядаються правила не знайшли значного визнання. Тим не менш відомі деякі рішення національних судів, які підтвердили рішення арбітражів, засновані на цих правилах. Не знайшли ці правила визнання і в міжнародних конвенціях. При розробці Гаазької конвенції про право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, в 1986 р. порушувалося питання про такого роду правилах. Голоси розділилися порівну, і відповідне положення в Конвенцію не було включено.Незважаючи на все це, що розглядаються правила відіграють важливу роль у регулюванні міжнародних торговельних зв'язків фізичних та юридичних осіб, а також у діяльності міжнародних арбітражів.

 

Електронна комерція.

це сфера цифрової економіки, що включає всі фінансові та торгові транзакції, які проводяться за допомогою комп'ютерних мереж, та бізнес-процеси, пов'язані з проведенням цих транзакцій. ^[1][2]

До електронної комерції відносять електронний обмін інформацією (англ. Electronis Data Interchange, EDI), електронний рух капіталу (англ. Electronic Funds Transfer, EFS), електронну торгівлю (англ. E-Trade), електронні гроші (E-Cash), електронний маркетинг (англ. E-Marketing), електронний банкінг (англ. E-Banking), електронні страхові послуги (англ. E-Insurance) тощо

1. Колізійні питання договору міжнародної купівлі-продажу товарів. Сфера застосування Віденської Конвенції 1980 р.

11 квітня 1980 р. у Відні було підписано договір під назвою "Конвенція Організації Об'єднаних Націй про контракти на міжнародний продаж товарів". Конвенція набула чинності 1 січня 1988 р. Україна ратифікувала її 1 лютого 1991 р. Ця Конвенція стала одним з найважливіших комплексів міжнародних норм у галузі приватного права. Учасниками Конвенції є такі країни: Австралія, Австрія, Аргентина, Білорусь, Болгарія, Венесуела, Гана, Гвінея, Данія, Еквадор, Єгипет, Замбія, Ірак, Іспанія, Італія, Канада, Китай, Лесото, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Угорщина, Україна, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, та Югославія.Основні положення Конвенції. Конвенція є однією з "правових норм" міжнародного права і компонентом правових систем держав-учасниць. Отже, вона завжди має пріоритет перед іншими законами та нормами держав-учасниць щодо відносин контракту купівлі-про-дажу. Згідно зі ст. 1 Конвенції1) Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких розташовані в різних державах:а) коли ці держави є учасницями Конвенції; б) коли норми міжнародного приватного права спричиняють застосування права держави-учасниці (згідно з угодоюсторін або колізійною нормою);2) розташування комерційних підприємств сторін у різних державах не береться до уваги, якщо це не випливає з договорів (тих щомали місце до або під час укладання ділових відносин чи обмінуінформацією між сторонами) 3) ні національна належність сторін, ні їх цивільний чи торговий статус, ні цивільний або торговий характер договору не беруться до уваги при визначенні застосування Конвенції.